Виборів у Росії якщо й чекають, то не щоб дізнатися переможця: ним знову має стати чинний президент Володимир Путін. Цікавіше інше: наскільки масштабними будуть фальсифікації, скільки голосів отримають так звані суперники Путіна та як, власне, виглядатиме його четвертий президентський термін. "Апостроф" з’ясовував, навіщо кандидати беруть участь у перевиборах Путіна та чого чекати після 18 березня від Кремля, зокрема, у війні, яку РФ веде проти України.
Жодної інтриги на президентських виборах у Росії з точки зору результату немає. Хіба що цікаво, чи реалізують ідею, що Володимир Путін повинен отримати щонайменше 70% голосів за явки не менше 70%. Для цього, звісно, доведеться вдатися до фальсифікацій, і інтрига може були лише в тому, наскільки масштабними вони будуть.
Варто коротко згадати і про номінальних суперників. Крім самовисуванця Путіна, участь у виборах візьмуть Сергій Бабурін ("Российский общенародный союз"), Павло Грудінін (КПРФ), Володимир Жириновський (ЛДПР), Ксенія Собчак ("Гражданская инициатива"), Максим Сурайкін ("Коммунисты России"), Борис Тітов ("Партия роста") і Григорій Явлінський ("Яблоко").
Єдиного політика, який теоретично міг би скласти конкуренцію, до виборів не допустили. Мова, звісно, про Олексія Навального, якому не дозволили балотуватися через судимість за справою щодо "Кировлеса". Від нього роль головного опозиціонера на виборах перейшла до Ксенії Собчак. Але не роль суперника. Багато політологів, як російських, так і іноземних, зазначають, що її роль як кандидата може полягати в легітимізації російських виборів – як таких, що передбачають конкурентну боротьбу. За відсутності прізвища Собчак у списку так званий ліберально-демократичний виборець фактично не мав би свого кандидата. А вся опозиція складалася би з придворного блазня Жириновського, комуніста Грудініна та "яблучного" Явлінського, який в очах багатьох давно себе дискредитував як опозиціонер.
Опозиціонери: реальні чи віртуальні?
Явлінський був кандидатом у 1996 та 2000 роках, зазнавав реальних політичних переслідувань. Намагався взяти участь у виборах і шість років тому, однак тоді ЦВК відмовила йому в реєстрації. Зараз підозріло виглядає, зокрема, те, що Явлінський кілька місяців тому відверто запропонував себе як головного переговорника щодо України: він заявив, що готовий серйозно розглянути відповідну пропозицію керівництва Росії. Навіть більше – що Путін сам минулого року озвучив ідею, щоби після виборів Явлінський замінив у цій ролі Владислава Суркова. Зайвим буде нагадувати, наскільки сильно відрізняються публічні позиції Явлінського та Путіна щодо України. Та через такі заяви здається, ніби Путін може бути готовим до поступок після виборів. Але чи справді це так?
Ще менш переконливий опозиціонер вийшов з Бориса Тітова, який продовжує працювати уповноваженим президента РФ із захисту прав підприємців. Нещодавно він заявив, що зустрівся в Лондоні з російськими бізнесменами у вигнанні, які, за його словами, хотіли би повернутися на батьківщину в обмін на помилування. Він надав журналістам список з 16 імен та заявив, що попросив президента, щоб їхні кримінальні справи переглянули, бо самі бізнесмени вважають їх незаконними, та надали відповідні юридичні гарантії. Звісно, Путін хотів би повернути в Росію закордонні активи багатих росіян. У Кремлі заявили, що не мають планів влаштовувати якесь глобальне прощення,, і, звісно, не будуть це робити, бо гарантія приватної власності стала би загрозою самому режиму. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що "найкращою гарантією" для цих бізнесменів буде російський закон. Створюється картинка, що в Росії все настільки добре, що навіть втікачі хочуть повернутися.
Якщо ж повернутися до кампанії Ксенії Собчак, то досить її промовистих заяв у Вашингтоні (наприклад, що Захід сам частково винен у тому, що його відносини з РФ впали до сьогоднішнього рівня, бо нібито неодноразово відштовхував Росію), щоб зробити певні висновки. Схоже, у неї не тільки немає шансів скласти конкуренцію Володимиру Путіну, вона навіть не має такого наміру. Завдання для Собчак та деяких інших кандидатів полягає в іншому.
Американський фахівець з Росії Браян Вітмор у своєму блозі висловив думку, що ліберальні – на папері – кандидати в президенти насправді ведуть себе як довірені особи Кремля. І всі вони, навіть коли говорять і діють як суперники, грають ключові ролі в кремлівській постановці, яку в Москві намагаються видати за вибори.
Окрема тема – позов Ксенії Собчак про незаконну реєстрацію Путіна кандидатом, оскільки російська Конституція передбачає ліміт у два терміни, а в Кремлі, нехтуючи рішеннями Конституційного та Верховного судів двадцятирічної давності, намагаються пояснити, що це максимум для термінів поспіль, а не загалом. Є версія, що й цей позов був покликаний додати легітимності кандидатурі Путіна. Позов прогнозовано відхилили.
Кандидатура Грудініна спершу виглядала привабливою і для КПРФ, і для Кремля. Комуністи отримали нагоду перезавантажити партію, висунувши цього разу не Зюганова, а адміністрація не вбачала в Грудініні суперника. Поки той не набрав в одному опитуванні 45% підтримки. Прокремлівські ЗМІ після цього розгорнули справжню кампанію та розповіли про його активи та віллу за кордоном. Центральна виборча комісія, однак, після компромату про 13 рахунків у швейцарському банку не побачила підстав скасовувати реєстрацію Грудініна кандидатом. Та й навіщо? Тепер основним і, мабуть, єдиним суперником Грудініна буде Жириновський.
Згідно з результатами опитування фонду "Общественное мнение" (ФОМ), обоє претендують на 6-7% та третє і друге місця в підсумку. Собчак і Явлінський набирають лише близько 1%, а Бабурін, Сурайкін і Тітов – по 0,2%. Дуже схожі цифри наводить ВЦИОМ. З однією відмінністю: опитування ФОМ показує, що 18 березня точно прийдуть проголосувати 64% росіян, а за даними ВЦИОМ таких начебто аж 80%. Хоча, безумовно, довіряти цим опитуванням було б наївно.
У Росії розгорнули справжню кампанію, щоб заохотити виборців прийти на дільниці. Про вибори говорять російські зірки естради, в мережі з’являються гумористичні відеоролики з російськими акторами, що мотивують прийти на вибори, бо в іншому разі виберуть президента, який змусить подружжя брати "геїв на перетримку", коли ті втратять пару, підвищить призовний вік до 60 років тощо. І ніхто не хоче розкривати замовника ролику.
Російський журналіст Семен Новопрудський в коментарі "Апострофу" нагадав, що перед керівництвом регіонів поставили негласне завдання "забезпечити перемогу Путіна за формулою "70 на 70".
"На мій погляд, в Росії немає жодного кандидата в президенти, прямо не узгодженого з кремлівською адміністрацією, в тому числі з куратором внутрішньої політики в адміністрації президента Сергієм Кирієнком, який відповідає за вибори президента. Собчак погодила своє висунення з Путіним. Головний сенс висунення від КПРФ не лідера партії Геннадія Зюганова, а безпартійного Павла Грудініна (який колись побував і в "Единой России") – боротьба за пост губернатора Московської області, який може дістатися Грудініну. Тітов обіймає посаду бізнес-омбудсмена при президенті, тобто фактично є путінським чиновником і вже тому не може існувати як незалежний кандидат в президенти. А його "Партия роста" вже на минулих думських виборах виступала в якості квазіліберальної партії, реально створеної Кремлем. Єдиним реальним несистемним кандидатом на президентських виборах міг бути Олексій Навальний, але його, як відомо, не зареєстрували. Усі допущені до виборів кандидати заздалегідь непрохідні і не мають ніякої самостійної політичної суб'єктності", – описав ситуацію Новопрудський.
Російська політолог Тетяна Станова сказала в коментарі "Апострофу", що не підтримує версію про те, що Кремль сам підкинув деяким кандидатам ідею про участь у виборах: "Я би сказала, що Собчак і Тітов – це два політики, які знають, що вони хочуть. Тітов фактично використовує кампанію як презентацію свого бачення економічного курсу. Думаю, він розраховує на високу посаду в уряді. А в Собчак особисті амбіції. Я не прихильник ідеї, що її висунули, і вона слугує для якоїсь мети. Із самого початку її участь не сильно втішила адміністрацію президента. Інша справа, що потім вони, звісно, почали домовлятися про правила гри. Але це не той кандидат, якому можна сказати, про що можна, а про що не можна говорити".
Станова припустила, що Явлінський просто хоче брати участь у виборах, і якоїсь особливої мети в нього немає. Якщо ж говорити про його зустріч з Путіним і розмову про Україну, то не варто виключати, що політик хоче "прислужитися благій меті" і міг відчути, що він може бути корисним.
Після виборів
Чи можуть вибори по-російськи мати якісь наслідки з політичної точки зору – ще те питання. Очікувати, що після виборів раптом зміниться політика Росії щодо України та Заходу, точно не варто. Проте період після виборів може дати певні відповіді щодо того, як Володимир Путін збирається керувати Росією під час свого четвертого терміну (на це запитання частково можуть відповісти кроки щодо силових структур) і якою бачить свою роль в країні після нього. Адже тоді, якщо він захоче залишатися лідером і надалі, доведеться або влаштовувати нову рокіровку як перерву на один термін, або змінювати Конституцію Росії, або вигадувати нову посаду.
Про це, зокрема, згадала Тетяна Станова, зазначивши, що йдеться про середньострокову перспективу: "Перед режимом стоїть проблема відтворення після 2024 року, а це потребуватиме, я б навіть сказала з гарантією, необхідності внесення поправок до основного закону. Наскільки мені відомо, зараз різні групи впливу пропонують Путіну різні варіанти, як можна було б адаптувати режим до передавання влади наступникові чи якоїсь іншої моделі".
За її словами, після виборів також варто очікувати оновлення уряду та, можливо, адміністрації президента, і навряд чи воно буде декоративним. "Можливо, будуть якісь структурні зміни, пов’язані з організацією органів влади. Ми очікуємо на реформу силових структур і кадрову ротацію. Наприклад, дуже багато говорять про можливу заміну керівника Слідчого комітету, а, можливо, й ліквідацію СКР, – розповіла експерт. – Якби президент залишив усіх на своїх місцях в уряді, цього не зрозуміли би ні еліти, ні суспільство. Головна інтрига – хто стане прем’єр-міністром".
Станова вважає, що звинувачення на адресу Росії з боку Заходу залишатимуться ключовим фактором, який впливатиме на внутрішню політику Москви, на пріоритети й рішення Путіна.
"Я не думаю, що в Путіна є якісь особливі плани щодо США чи Європи. Його завдання зараз – знайти певний формат, який дозволив би досягти хоча б обмеженого успіху в політичному процесі в Сирії, – переконана політолог. – Дуже багато скепсису щодо перспектив, але це єдиний шлях для Путіна досягти хоч якогось прогресу й позитиву у зовнішній політиці. Україна відійшла на другий план, але за останні півроку почала повертатися. І настрої такі, що в Кремлі готові йти на якісь поступки, але тільки на своїх жорстких умовах. Путін не готовий йти з Донбасу. Думаю, ситуація залишається в глухому куті. І Росія не в настільки складній ситуації, щоб чимось жертвувати з точки зору логіки Путіна".
Структурні зміни, як пояснює Станова, Путін вважає потрібними, бо й сам усвідомлює, які внутрішні та зовнішні ризики стоятимуть перед Москвою в найближчі шість років: "Путін прекрасно розуміє проблему, пов’язану з корупцією і неефективністю тощо. Він хоче більшої динамічності. І навіть не лояльності, а технічної старанності. Але це побажання. Реалізація – це буде зовсім інша історія. Путін не готовий до дуже радикальних змін, і в тому ж питанні боротьби з корупцією він не має вирішення. Я ні на секунду не вірю, що Путін готовий йти на якісь послаблення. Швидше – навпаки, я б очікувала, що новий термін загрожує значно швидшим авторитарним трендом і становленням більш репресивного режиму".
Подібну думку висловив і Семен Новопрудський. Він підкреслив, що серйозні зміни в зовнішній політиці РФ можливі лише після введення особистих санкцій проти найбільших російських бізнесменів і чиновників, а також обмежень на експорт нафти з Росії.
"Економічно Росія знаходиться в глибокій кризі. Але економікою російська влада серйозно займатися і не збирається. Путін не приховує, що робить ставку на зовнішню політику і сподівається переграти Захід в довгій грі з урахуванням того, що влада в західних країнах постійно змінюється за допомогою виборів, а в Росії фактично діє довічне президентське правління. Повністю знищити Україну військовим шляхом Путін найближчим часом, швидше за все, не наважиться, але й ліквідовувати ДНР і ЛНР теж поки не буде. У цілому Росія поки продовжить дрейфувати в бік персоналістської диктатури Путіна з більш інтенсивним втручанням в приватне життя громадян, цензурою в сфері культури і мас-медіа, а також імперськими замашками у зовнішній політиці та спробами стверджувати важливість Росії в світі за допомогою гібридних воєн і політичних провокацій. При цьому Росія, швидше за все, спробує дестабілізувати ситуацію в Україні і втрутитися в українські парламентські і президентські вибори", - прокоментував Новопрудський.