Українські випускники втрачають час і ймовірний стаж роботи, просиджуючи штани в ВНЗах.
Про це в інтерв'ю "Апострофу" розповів виконавчий директор аналітичного центру CEDOS, експерт з питань освіти Єгор Стадний.
"Батькам, абітурієнтам, старшокласникам я пояснюю: от ваші чотири роки в університеті, під час яких ви недоотримуєте певну зарплату, яку могли би заробляти, якби працювали десь на ринку праці. І ось ви виходите з університету не просто з дипломом в руках – ви виходите з університету з певним мінусом. Цей мінус – це втрачені вами кошти за роки навчання, можливо, ви навіть платили за нього на контракті. Ви не працювали, тобто не отримували ймовірну зарплату, яку отримували б, якби працювали, а не навчались. І ось вам ПТНЗ – професійно-технічний навчальний заклад. Ви навчаєтесь півтора роки (після 9 класу довше, бо є ще програма старшої школи), у вас за цей час теж накопичується певний мінус. Але ви маєте купу пропозицій на ринку праці, тому що вакансій саме такого спрямування, саме для робітничих професій, зараз в Україні найбільше. Роботодавці справді жаліються, що не можуть їх заповнити", - каже він.
За словами експерта, українці з робочими спеціальностями користуються великою популярністю за кордоном.
"Наші фахівці дуже популярні в Польщі, в Чехії, в Німеччині – просто треба знати мову й вміти адаптуватися. І це теж варіант після ПТНЗ! Тобто у вас набагато менший мінус, тому що ви провчилися півтора року, а в вищій – чотири або навіть шість, якщо ви за інерцією ідете на магістратуру. Можливість заробляти більша, і цей мінус ви відіб’єте набагато швидше, не будете втрачати тут роки. Проблема в тому, що для багатьох виш – це не інвестиція в себе, а час, коли ще можна подумати. Після школи ми не знаємо, що робити, й ця невизначеність безпечніша в університеті, ніж в ПТНЗ. І з цією невизначеністю ми легше проводимо час в університеті, ніж в ПТНЗ, де вже визначено. Якби батьки й старшокласники були більш визначеними в своєму виборі після закінчення школи й більш раціонально підходили до цього вибору, як до інвестиції в себе, ми би не мали таких диспропорцій", - уточнює Стадний.
Більшість проблем з нестачею фахівців виникають тому, що ніхто спочатку не робить прогнозів щодо необхідного їх кількості.
"Ми, на відміну від наших найближчих сусідів – Польщі, Естонії, не робимо прогнозу на ринку праці щодо того, скільки і яких фахівців нам необхідно буде і в яких галузях. Державне замовлення береться абсолютно зі стелі. Ці цифри можуть виглядати дуже точними, бо ж є щорічна урядова постанова на 400 сторінок із безліччю табличок, в яких написано достеменно, що ми маємо замовити 100 фахівців з атомної енергетики, 300 журналістів і так далі. Так от: це все вилами по воді писана штука", - пояснює експерт.
На думку Стадного, ситуація ускладнюється тим, що сфера освіти не реформувалася з часів СРСР.
"Нагадаю, що це все нам дісталося від Радянського Союзу. Якщо дуже сильно спрощувати, то державне замовлення – це одна зі стадій планової економіки. Були п’ятирічки, і чесно кажучи, не було ніякої різниці – замовляти каструлі згідно з п’ятирічним планом чи якихось фахівців із вищої освіти. І от сидів величезний держплан, тисячі працівників, які рахували, а скільки ж працівників нам треба на кожному заводі й пароплаві. А потім їх розсилали по всьому Радянському Союзу. Він розвалився, планова економіка теж зникла, зникли п’ятирічки, зник держплан, а держзамовлення залишилося. Немає ні їхнього працевлаштування в державному секторі, ні розподілення, всіх інших елементів. Залишилася лише ця постанова, яка відверто береться зі стелі", - каже він.
Детальніше про важливі питання освіти читайте в матеріалі "Апострофа": Випускники вузів в Україні виявляються в мінусі, але є інший варіант - експерт про освіту.
