Командувач Національної гвардії України, бригадний генерал Олександр Півненко в інтерв'ю блогерці Анні Максимчук розповів про те, чи важко бути командиром, як ставиться до критики, як воюють підрозділи Нацгвардії, чи загрожує Сумам окупація, яке має бути ставлення до людей, які ухиляються від мобілізації та що на нас очікує після закінчення війни.
– Пане генерале, скажіть, що змінив у вас військовий шлях від окопів до кабінету?
– Розуміння побудови. Я тепер дивлюсь по-іншому, як і що потрібно робити для того, щоб покращити ситуацію у військах і на фронті. Це для мене дуже важливо. Я маю цей досвід, я дуже задоволений тим, що в мене була така можливість. Зараз майже все на дронах – на 90%, а стрілецькі бої 11-15%. І це залежить від напрямку, скажімо так.
– Ви колись виконували накази, а тепер ви їх віддаєте?
– Так. Колись я був підлеглим, але завжди виконував накази. Наказ теж можна по-різному виконати. І можна завжди командиру пояснити, що тут треба подумати, тут призупинитись, тут трошки змінити напрямок. І командир завжди зрозуміє.. Йди сюди, стій там, не працює зараз. Зараз і воїни, і люди наші набагато ефективніше і розумніше виконують задачі, чим це було раніше. Наприклад, два роки або три тому.
– Сьогодні в інформаційному просторі ми бачимо, як командири, комбриги критикують командування. Наскільки це дійсно впливає на те, щоб щось змінювалося, чи це допомагає ворогу?
– В мене є своє розуміння, чому це відбувається. Тому що повномасштабна війна вже йде четвертий рік. Командири, які пробули вже два-три роки на якомусь напрямку теж втомлюються.
– З'явилася інформація, що з грудня минулого року вперше ворог змів захопити 100 квадратних кілометрів нашої території. Поясніть, як військовий, що за цим стоїть? Як це треба буде повертати?
– Забирати територію найважче. Вороги їдуть на мотоциклах. Наші воїни їх знищують. І все воно нормально відбувається, коли люди підготовлені. Зараз ми повинні стати в серйозну оборону і діяти на тактичному рівні на тих напрямках, де у нас виходить. Такі напрямки є де ми можемо забрати певне село.
Але я вважаю, що не потрібно це робити, тому що це втрата людей. Ну, заберемо ми 100 км проти 2 км. Це що зміна глобальна? Ні. Втратимо більше людей? Так. На активну оборону треба працювати. Треба зробити кілзону в 10 км, щоб просто противник не міг туди зайти.
Треба наситити підрозділи настільки, що коли противник тільки заходить в 10-кілометровий район, він знищується. Тоді сам сенс війни змінюється, розумієте? А потім нарощувати. І прийде час, і ми заберемо свої території.
– Що ми можемо далі бачити в розвитку цих подій?
– Ми підемо шляхом Ізраїлю. Мілітаризоване суспільство. Це наш захист від подальшого впливу росіян на наші території. Тільки мілітаризоване суспільство і підготовлене до військової дії, військової справи. Отак потрібно робити, тому що противник не відмовиться від своїх планів ніколи. ФСБ працює і засилає сюди своїх агентів. Ми їх шукаємо. Противник не такий вже дуже сильно обізнаний. Він обізнаний, коли в нього підтвердження з декількох джерел є.
– Чому зараз у противника в пріоритеті саме навчальні центри? І хто дозволяє проводити заохочувальні заходи?
– Кожен тиждень ми отримуємо розпорядження головнокомандувача про зосередження і збереження особового складу. На основі цього ми робимо свої розпорядження, додаткові інструкції, алгоритми дій. Постійно встановлюємо гучномовці. Я вже встановлюю камери на кожному військовому стрільбищі для того, щоб контролювати. Ну є люди, які роблять помилки. Командири різних рівнів. За це вони понесуть відповідне покарання. Проводяться службові розслідування, знімаються військові звання, проводяться відсторонення від посад, обмеження в службі. Потім документи ми відправляємо в правоохоронні органи для того, щоб вони надали правову оцінку. І ніхто нічого не приховує. Я постійно спілкуюся з рідними безвісті зниклих, полонених, загиблих. І всі задають постійно мені питання.
Тому я не буду діяти з повагою до тих людей, які порушують мої розпорядження?
– Чому ви не переносите навчальні центри під землю?
– А підготовку танкістів теж під землю забрати? А підготовку БПЛА? Тир окремий для невеличкого там підрозділу, можна перенести. У них є тири.
– Наскільки змінився противник з 2014 року?
– Я вважаю, що він почав змінюватися з 2023 року. Раніше вони йшли колонами, їх палили. А зараз вже зовсім вони по-іншому йдуть. Хоча нормального відношення до людей там немає. Але безпілотні системи в них розвинуті.
– Випереджають вони нас?
– Я думаю, зараз паритет. Можливо, трошечки в оптоволокні вони випереджають, але ми вже починаємо в цьому працювати. Наші підрозділи вже застосовують оптоволокно. Багато дуже знищуємо на Покровському напрямку. Ми крошимо їх серйозно.Вони теж нормально працюють, але я не скажу, що вони зараз в два рази більше нас, такого немає.
– Грошове забезпечення – це держава. Допомагають ще волонтери, правильно?
– Так. Дуже допомагають волонтери. За це їм всім велика подяка.
– Ви самостійно ведете соцмережі? Вам це допомагає?
– Не всі. Facebook допомагає в спілкуванні з людьми. І проблемні питання від людей я хочу розуміти, я хочу бачити реальність своїх дій. Тому що можна закритися і не розуміти, що відбувається. Я не хочу, щоб мені одягали рожеві окуляри. І щоб показували, що в нас так все класно, все супер. Ні, не все класно, дуже багато проблем, дуже багато потрібно міняти, працювати з людьми.
– Критику як сприймаєте?
– Відносно нормально. Я розумію, що на цій посаді мене постійно будуть критикувати. Різні є люди, вони будуть з різних причин це робити.
– Зараз всі дуже багато говорять, що на Харківщині збільшилась кількість ворога, бояться за Сумщину, бояться літньої компанії ворога. Чесно скажіть, що може бути? І наскільки ми до цього готові?
– На Харківщині серйозні підрозділи стоять, такі ж як і на Покровському напрямку, на Донецькому, на Торецькому. Я б сказав, що якесь просування ворога можливе, але це не буде обвал лінії фронту, що все зруйнується, що вони заїдуть в Київ. Там взагалі такого не буде. Знищимо багато техніки, багато людей. Я впевнений, що в подальшому просто вони будуть переглядати, що робити далі. У них нема можливості захопити Сумську область.
Ми ж теж щось робимо, знаєте. Ми не сидимо там і не чекаємо, коли прийде ворог. Будемо активно слідкувати, розвідка буде активно працювати, вчасно подавати плани в Генеральний штаб, вони розроблять все і буде все нормально.
– Пане генерале, ви знаєте, сьогодні суспільство втомилося. Ми бачимо, коли лунає тривога, ніхто не не спускається в бомбосховище. От можете ви чесно, не як військовий, а як людина, яка розуміє, що відбувається, порадити, що робити?
– Якщо лунає тривога потрібно спускатися в бомбосховище і не потрібно думати, що по вам не прилетить. Це потрібно робити так само, як ви снідаєте. Спускайтесь в бомбосховища, бережіть своє життя і життя своїх близьких. Наприклад, коли ваш син або чоловік воює, кожен день під кулями, під дронами, під артилерією. Він хоче вижити, тому що хоче повернутись додому, до своїх рідних, а ви знехтували безпекою і йому не буде куди повертатися.
– Ви говорили про те, що ми тепер за сценарієм Ізраїлю живемо, але в Ізраїлі відношення до військових на високому рівні поваги. Наскільки у нас в суспільстві змінилося відношення до військових?
– Є якісь наративи неповаги у нас. Але я вважаю, що це працює російське ІПСО. Я впевнений, що, що 90-100% поважають військових, тому що люди розуміють, що кожен день вони знаходяться під обстрілом, кожен день вони нормально не сплять, вони нормально не їдять, вони просто постійно в стресі знаходяться.
– Чому немає досі чіткого терміну служби?
– А тому що немає тої кількості людей. Немає другого комплекту військ, щоб ви розуміли. Тому як ми можемо робити демобілізацію, мобілізацію, якщо у нас просто просто бригади недокомплектовані, на 100% або на 85-90%. Є такі бригади, але їх небагато. Треба створювати резерви. Щоб відбивати оці наступи в літній компанії і щоб робити маневр військами. Треба для себе зрозуміти, що виживаємість нашої країни взагалі, це мілітаризоване суспільство.
– Мобілізація – найскладнше питання. Чому так виходить? І як Нацгвардія з цим порається?
– Ми залежні від мобілізації. Тобто ми являємося силами оборони України, в які Генеральний штаб розподіляє мобілізаційний ресурс.
– Мобілізація чи рекрутинг?
– Мобілізація. Рекрутингом ми закриваємо 30-35% від потреби.
– В чому проблема мотивації?
– Просто думають, що все, потрапив на фронт, однозначео загинеш. Ні. Є люди, які по три роки воюють. Вони і герої, і кавалери орденів різного типу. І все нормально. Так, люди гинуть, ми розуміємо. Це війна. І війна тяжка. Зараз війна дронів. Але ми виживаємо. На фронті це така основна задача. Голова повинна крутитись постійно на 360 градусів. Тому що дрони і ти повинен їх контролювати. Вчасно помітив, зробив якісь дії, якщо ти обізнаний, якщо ти навчений, якщо досвід в тебе є. Не застиг на місці, а зробив якісь дії. І воно рятує.
– Армія дронів Нацгвардії, які є у вас рекорди?
– Чому взагалі в нас є підрозділи безпілотних систем? Чому взагалі на це я робив ставку? Вони створені тільки для того, щоб діяти в смузі бригади, допомагати цим бригадам. Екіпажі в бригадах, можуть потрапляти під артилерійські обстріли, під те ж самі дрони і можуть просто травмуватися, можуть виходити з ладу системи, машини, просто недостатня кількість дронів в цій бригаді. Тоді за викликом приїжджають оці підрозділи окремі і посилюють цю бригаду.
Просто посилюють і на на певний час, поки не відновиться, не збільшиться всі ці самі бригади і кількість цих екіпажів. А якщо взяти у фінансовому напрямку, то 90% знищеної людського ресурсу і техніки - це підрозділи окремі наші зробили.
– В ЗСУ є лінія дронів. В НГУ буде там якесь «Крила дронів»? Об'єднаєте ви всіх?
– Ні. Це три крила «Меги», «Лазер» і «Тайфун». Це три таких конкурентних напрямки. Я не хочу їх об'єднувати. Хай вони саморозвиваються і будуть між собою конкурувати. Для мене це плюс. А якщо я їх об'єднаю під єдине командування, воно не буде такою силою. Конкуренція - це добре.
– Корупція в Нацгвардії. Не можу про це не запитати. Була дуже дивна історія. Щось відбулося без належних на те документів. І одразу все вийшло в соцмережі. А ми ж розуміємо, що ворог живиться саме звідти.
– Кожен контракт по зброї, кожен контракт взагалі, про це можна сміло казати, що це корупційні діяння. Тому що, вчора ти купляв боєприпаси по одній ціні, а зараз ти купляєш по іншій. В правоохоронних органах уже виникають запитання. Зараз проводимо аудит Міністерства внутрішніх справ, чекаємо результатів, як попрацювала НАБУ. Але я впевнений, що ми пройдемо цей шлях і зробимо все так, щоб більше таких випадків вже не було.
– Отченню своєму довіряєте?
– Так. Довіряю. Ну і перевіряю. По-іншому ніяк. Тепер я буду більш якісно контролювати і змінимо систему взагалі. Ми відловили спільно із Службою Безпеки одного офіцера, який, до речі, працював не за гроші. Він був ідейний. Його зловили і зловимо інших.
– Чи є в Нацгвардії кумівство? Як ви призначаєте комбригів?
– Призначаю тільки з їхнього бойового досвіду. Солдати вже становляться командирами рот. У мене кумів таких, щоб ви розуміли, їх немає взагалі.
– А от корпусна система. Наскільки це треба було зараз? Чому не раніше? Наскільки це полегшить ситуацію взаємодії?
– На Лиманському напрямку стали три бригади. Вони керувалися тактичною групою Ворон. Це тактична група Національної гвардії. Головком дав добро, ми створили тактичну групу для того, щоб офіцери головного управління і штабів приймали участь, як штаби в бойових діях, щоб я їх відтренував просто там.
Пройшов деякий час, поки вони зрозуміли, що є активна оборона. Потім до них всіх дійшло, що можливо навіть і наступати на цьому напрямку. Вони розробили тихенько самі свій план контрнаступу і в два етапи пішли в наступальні дії, і в них все вийшло. Хтось каже, що там не така активність противника була, хтось іще щось. Та мені все одно. Вони просто зробили це.Там були втрати, була протидія противника. Там звичайна війна була. І нормально ми працювали. Тому що ми споріднені. Ну, всі бійці, всі командири - це національні органи. Тому звідси ця ідея, розумієте? Командир корпусу - це повинен бути командир, який знає цих командирів підрозділів. Він з ними вже пробув певний час, знає їхні можливості, вони об'єднані плечем к плечу, і вони можуть тоді краще виконувати задачі.
– Не можу не запитати про Росгвардію ворога. Сьогодні нею керує генерал Золотов, 71 рік. Людина, яка була охоронцем Путіна. Людина, яка не мала жодного бойового досвіду. Запитання. Чи є знос організму військового адаптування до сучасної війни?
– Вже нічого не вийде. Я впевнений, молодим важко. Я, наскільки знаю, Росгвардія не воює взагалі. Вона там на охороні блокпостів. Допоміжні функції виконує. Така ситуація, щоб стати бригадою і воювати, нема такого.
– Ви самі про себе, що можете сказати, наскільки ви людина позитивна?
– Ну, якщо ви б три роки назад запитали, то я був би позитивніший трошки. Але потрібно виконувати задачі. Це, як встав, поснідав і, грубо кажучи, пішов далі виконувати свою роботу. Так це у нас.
– Мені цікаво було дізнатися про вас. Я запитала з приводу ваших позитивних та негативних рис. Про позитивні я дуже здивувалась. Всі просто сказали одне і те ж саме: "Честь, відданість, тримаєте слово". Гарна пам'ять. З негативних сказали, що ви вимогливий, 24/7 жертовність. На запитання, як відпочиває, хтось сказав, що взагалі не уявляє, що ви маєте відпочивати. Хтось більш такий, напевно, близький сказав, що рибалити любите. А ще відкрили секрет, що ви нумізмат. Чим ви ще захоплюєтесь?
– Я не хотів нікому казати, але в умовно вільний від роботи час займаюсь армреслінгом. Армреслінг дає можливість тренувати тіло в таких мінімальних умовах. Ну, тобто кімната 2х2, один стіл, якийсь блоковий тренажер і пару гантель, грубо кажучи. В мене робота сидяча то ж потрібно якось м’язи розвивати.
– Родина вас бачить?
– Інколи бачить.
– Скажіть, будь ласка, пане генерале, от у нас таке, знаєте, буває в інформаційному плані історія, що генерали, які вже у відставці, починають суперкритикувати все, що відбувається в керівництві і підказувати, що треба робити. Що це за практика? Чому вони такі дієві і ефективні, поки були при посадах?
– Ну, ми ж всі люди. Пам'ятаєте, закінчення Другої світової війни? Британія вибрала Черчилля спочатку. Він свою задачу виконав. Вибрали іншого прем'єра. Ну, а він же був серйозна людина. І про нього книжки пишуть.
Народ рішив діяти по-іншому. Так само і в керівництві. Для кожної людини є свій пік. І це теж треба для себе, розуміти. Тому не всі становляться чемпіонами світу, не всі становляться президентами, не всі становляться головнокомандувачами.
– Мене завжди турбує як інформаційника, коли виходять люди і дуже багато протестів роблять з приводу підтримки полонених. Чи не шкодить це?
– Шкодить, всі ж знають про це. Ну, але зрештою я і людей розумію. Їм треба якось відчувати що вони щось роблять для того, щоб їх рідні повернулись. Хоча зрештою вони роблять тільки проблеми. Так, вони грають на чутливих темах. Але ж рідним ти як ти будеш пояснювати? Матері як ти поясниш? Вона ж дивиться, ти сидиш тут здоровий, в тебе все добре, а її син лежить безвісті. Чого не забрали тіло? Ну як ти поясниш, що неможливо це зробити. Я туди скільки військ не відправлю, вони загинуть і ляжуть там поруч, тому що дрони літають і контролюють 24 на 7 95% нашої території. А треба з людьми розмовляти. І вони інколи приходять просто порозмовляти.
– Припустимо закінчується війна сьогодні. Всі потиснули руки. Але фронт же не зупиниться в цю секунду. Поясніть, що буде.
– Рік буде буде тривати зупинення, будуть якісь вистріли, хаотичні рухи. Не до всіх же команди дійдуть. Будуть провокатори. Це буде десь стабілізуватися два-три місяця, як мінімум. То я рахую, що до півроку все будемо стабілізувати. Потім уже будуть дії вищого керівництва. Воно вже буде рахувати скільки потрібно для того, щоб там стояти в обороні, скільки потрібно для того, щоб можна звільнити з війська. У будь-яокму випадку демобілізація буде.
– Скільки потрібно, щоб у нас було у війську людей?
– 600 тисяч. Думаю, що звільняться більше спочатку. Підуть на цивілку, подивляться там, що відбувається. А потім зрозуміють, що треба хліб купувати? Половина повернеться. А деякі просто відпочинуть рік. Хтось знайде роботу, хтось можливо поїде за кордон. Хтось поїде до своїх рідних за кордон і не повернеться. І 600 тисяч ми спокійно можемо утримувати. Це буде нормальне фінансове забезпечення. Я розумію, що це ми говоримо просто про якесь майбутнє, але все одно, ми ж розуміємо, що не можемо повернутися до тих фінансів, які були у військових.
– Історія з СЗЧ. Наскільки треба було зробити такий для них легкий варіант повернення, потім знов?
– СЗЧ, до речі, ми забираємо. Чому це відбувається? Хлопець пройшов базу загальної військової підготовки. В нього все виходить. Але потім він узнає, що там через тиждень виїжджає на Покровський напрямок. Його відпускають додому зібратися. І все, він вже просто не повертається. От таких 70% випадків, коли люди просто тікають з пунктів постійної дислокації і вже не повертаються.
– Кирило Буданов сказав, що людина, яка не воювала і не допомагала, не може себе вважати громадянином? Як можна змотивувати сьогодні людину захищати країну? Що для цього тепер треба зробити і в майбутньому, для майбутнього покоління?
– Риторичне питання. Я б зворотнє вам поставив контрпитання. А як може бути громадянином України, людина, яка не хоче захищати Україну? І чи громадянин він після цього? Він жодним чином не може вважати себе громадянином. І суспільство має його сприймати саме так.
– Щодо ухилянтів хочу запитати. Яке повинно до них бути відношення потім?
– Знаєте, чому проблема? Вони бояться, тому що ІПСО створила такі умови, що ти портапляєш на фронт і по-любому в м'ясо. Ну це ж неправда.
Всі воюють, от підрозділи спеціального призначення, як «Азов», «Хартія», «Буревій», «Рубіж», «Спартан», «Червона Калина», все нормально там. І хлопці нормальні. І нагороди різні отримують.
А ці бояться, тому що вони не попали. От коли вони попадуть, то перестануть боятися. Цей шлях треба пройти. І не треба боятися. Ти можеш піти на дронщика, ти можеш піти на кого хочеш. Ти можеш стати класним військовим, і піти далі розвиватися. Це може твій шлях, а ти ніколи про це не думав. Все нормально, все буде, повернешся, будеш героєм. Ну якщо ти свідомо проти нашої країни, це вже проблема. З цими людьми щось треба вирішувати, тому що перепрошити їх дуже важко.
Військова машина противника набирає оберти. Її треба зупиняти. Одномоментно оберти ці не зупиняться. Тому що вони переходять на військові рейки. Ви розумієте, для чого вони це роблять? В них є в подальшому плані не тільки по нам, а і по іншим країнам. І вони прийдуть оцим всім напрацьованим досвідом, напрацьованими бойовими діями, з жагою перемоги.
– Давайте так, по історичним моментам, скільки потрібно країні відновитися, стати сильнішою і піти знову? Скільки у нас часу є?
– Два-три роки, максимум. І ми за ці два-три роки повинні зробити, відбувати такі фортифікації, щоб взагалі вони, просто тупо гинули там. Просто 40 км буферної фортифікаціями забудувати і постійно тримати війська в бойовій готовності.
