У середині червня стало відомо про чергове запозичення Україною кредитних коштів у Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Мова йде про кредит у розмірі 50 млн євро терміном на 13 років на будівництво дорожньої інфраструктури. Деяких економічних експертів обурило, що Україні за обслуговування кредиту доведеться заплатити практично ще стільки ж, скільки вона позичає - понад 47 млн євро. "Апостроф" розбирався, наскільки доцільно залучати кредитні кошти на подібні проекти, чому ставки по кредитам для України набагато вищі, аніж для інших країн, і що потрібно зробити для їх зниження.
У два лічильника
"Невже Денис (Шмигаль) не знає, що ставка рефінансування Європейського центробанку (ЄЦБ) уже давно на рівні 0%, тобто базова процентна ставка по кредитам в Європі, яка визначає вартість грошей в економіці, залишена на нульовому рівні", - так прокоментував директор Інституту розвитку економіки Олександр Гончаров інформацію щодо планів залучення Україною 50 млн євро у ЄБРР.
За словами Гончарова, цей кредит Україна бере на 13 років за ставкою 7,29% річних, у той час як в деяких країнах - ці ставки взагалі є від’ємними.
"Тепер тільки за цими зобов'язаннями ми, платники податків, повинні до 2033 року повернути тіло кредиту (50 млн євро) плюс 47,39 млн євро за відсотками. Разом виходить: взяли в борг 50 млн євро, а повернути повинні 97,39 млн євро", - обурюється економіст.
Кошти, про які говорить Гончаров, збираються спрямувати на реконструкцію доріг, зокрема, у Дніпропетровській області. У всякому разі, саме це питання нещодавно обговорював український прем'єр з представниками ЄБРР. У свою чергу на сайті Дніпропетровської ОДА міститься інформація про кредит саме з зазначеними Гончаровим параметрами - 50 млн євро терміном на 13 років.
З одного боку, якщо дивитися об'єктивно, для України подібна відсоткова ставка не є якоюсь надто вже екстраординарною, як для кредитних програм Європейського банку реконструкції та розвитку. Можливо, в порівнянні з європейськими відсотками 7,29% це й багато, але історія останніх років і місяців показує, що ЄБРР нерідко виділяв за своїми українськими програмами гроші під 6-8%. Більш того, учасники подібних програм були цілком задоволені подібними відсотками, оскільки, на жаль, кредити у вітчизняних банках поки зазвичай коштують набагато дорожче.
"Близько 7,5 % в доларах, євро або в гривнях - це нормальна ставка зараз. Якщо ви подивитеся на ринок єврооблігацій, то там близько 6-7% - це нормальний ринковий рівень. Тому зрозуміло, що на інших умовах ви гроші не візьмете", - вважає інвестиційний банкір і фінансовий аналітик Сергій Фурса.
З ним погоджується і аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Єгор Киян. "Я б сказав, що це цілком розумний відсоток. Зрозуміло, такій країні, як Україна, ніхто не буде давати гроші за мінімальними відсотковими ставками, враховуючи, що будь-які міжнародні фінансові організації, і ЄБРР зокрема, при відкритті кредитних ліній закладають певні фінансові ризики. І ці ризики покриваються за рахунок більшого відсотка для тих країн, у яких немає впевненості. Таким чином, Україні десь навіть пощастило з її станом економіки залучити гроші під такий відсоток", - каже експерт МЦПД.
З іншого боку - одна справа, коли кредит береться під реалізацію бізнес-проекту (нехай навіть за участю державних структур), який гарантує його окупність. В даному ж конкретному випадку, вважають експерти, залучення 50 млн євро викликає дуже серйозне питання про доцільність такого запозичення.
Кредити в нікуди
"Питання тут в тому, чи варто було взагалі залучати ці гроші? Адже, по-перше, сума не така вже й велика, як для проекту з модернізації державної інфраструктури. І щоб її покрити цілком можна було б використати внутрішні ресурси, а не переплачувати вдвічі.
А, по-друге - не слід забувати, що у нас і так грандіозний відсоток невикористаних кредитів від міжнародних фінансових організацій. Якщо проаналізувати звіти Мінфіну, Держказначейства, моніторингових організацій - то можна виявити, що по ЄБРР відсоток використання коштів ледве-ледве дотягує до 50-60%. Виникає питання - так може варто було б спочатку провести аудит вже отриманих грошей, розробити плани підвищення ефективності їх використання? Адже вони висять мертвим вантажем на нашій економіці, а в цей час ми все одно платимо за ними відсотки. Тож, може варто було б, все ж, спершу розібратися з цими кредитами, перш ніж "вішати" на себе нові 50 млн євро?", - каже Єгор Киян.
Другий важливий момент - це, власне, цільове призначення отриманого від ЄБРР кредиту, а саме - на ремонт дорожнього покриття.
"На жаль, в Україні склалася вже певна традиція: як тільки щось стається - будуємо дороги. Кінець бюджетного року - закатуємо гроші в асфальт. Не використали половину з 64 млрд грн коронавірусного фонду - вже з'явилися ідеї закатати ці гроші в асфальт. Тепер ось чергова ідея - взяти 50 млн євро у ЄБРР і знову ж таки - закатати їх в асфальт. Наче немає можливості реалізувати інші, більш рентабельні і економічно ефективні проекти, отримати з них прибуток і вкласти потім в інфраструктуру. На жаль - фантазії вистачає лише на кредити для будівництва доріг, віддача від яких абсолютно економічно неочевидна. Адже це не платна дорога, як за кордоном, яка окуповує сама себе. Підозрюю, що в даному випадку дорога лише "з'їсть" 50 млн євро плюс стільки ж відсотків, які, як завжди, доведеться заплатити звичайним громадянам зі своєї кишені", - вважає експерт МЦПД.
На думку Сергія Фурси, позитивним моментом тут може бути те, що, оскільки кредит на дороги видає ЄБРР, буде гарантія, що ремонтні роботи проведуть якісно.
"Коли кредитує ЄБРР, то він контролює якість, і стежить, щоб там ніхто не крав. Тому вже краще, нехай туди направлять гроші ЄБРР, ніж Укравтодор буде закатувати ці гроші з бюджету в асфальт", - вважає Фурса.
Втім, у Олександра Гончарова з цього приводу інша думка. "Ви ж знаєте наших чиновників. Вони ще до отримання грошей домовляються про відкати. Тим більше - тут мова йде про кредит на дороги, а ми ж всі прекрасно знаємо, де у нас найчастіше закопуються корупційні гроші. Відкати там просто божевільні", - говорить економіст .
Не виключає корупційних ризиків і Єгор Киян. "Знаючи, скільки вже було маніпуляцій в Україні з будівництвом доріг, не можу виключити корупційних ризиків і в даному випадку", - зазначає експерт.
Як платити менше
Якщо вже Україна вирішила шукати гроші на ремонт доріг за кордоном - то чи можна було їх позичити під менший відсоток? Або використати інші механізми, щоб не переплачувати за кредит вдвічі? Експерти вважають, що альтернативні шляхи існують.
"Упевнений, що можна було б спокійно залучити ці гроші не у формі кредитів, а у формі інвестицій. Побудувати, врешті-решт, якусь платну паралельну дорогу. Для того, щоб не перекладати цей борговий тягар на громадян України, а зробити відповідальністю інвестора - він будував би її за свої кошти, і сам розпоряджався б цією дорогою, сам би забезпечував її рентабельність і відповідав би в разі виникнення ризиків", - вважає Єгор Киян.
Замінити кредитний підхід в сфері розвитку економіки на інвестиційний пропонує і Олександр Гончаров.
"Пора вже, нарешті, замінити кредити на інвестиції. На сьогоднішній день для України досить багато пропозицій, хочу це підкреслити - саме по інвестиційним проектам. А, як кажуть в Одесі, кредити і інвестиції це дві дуже великі різниці. Адже інвестиції не лягають на економіку борговим тягарем, як кредити під 7,3% річних, а навпаки сприяють її розвитку. І зараз є безліч іноземних інвесторів, готових вкладати і розвивати український реальний сектор економіки. Єдине, що вони чекають від нас - щоб ми провели реформи і сформулювали прозорі правила гри - привели до ладу законодавчу, нормативно-правову базу. Адже просто так, з закритими очима, жоден інвестор в Україну не прийде", - вважає Гончаров.
На думку Сергія Фурси, проведення структурних реформ, окрім всього іншого, дозволить Україні і серйозно знизити вартість для неї коштів, що залучаються з зовнішніх джерел.
"Коли ми говоримо про низькі відсоткові ставки (за кредитами) в Європі в порівнянні з Україною, то не слід забувати, що вони залежать від кредитних рейтингів для країни. У них інвестиційний рейтинг triple-A, а ми вічно ходимо під ризиком дефолту. Тому ці речі взагалі не можна рівняти. Коли ризики держави Україна будуть такі ж, як, хоча б, в Албанії - тоді про щось можна було б говорити. А для зниження ризиків - потрібні структурні реформи, які дозволять нам виглядати більш платоспроможним і надійним позичальником у очах інвесторів. Коротше кажучи - ось, у нас є меморандум з МВФ, його потрібно виконати повністю, бажано за рік-два. Це - судова реформа. Реформа силовиків. Податкова реформа. Митна реформа. Залишити, нарешті, в спокої Нацбанк. Навчитися зберігати макроекономічну стабільність. І тоді у нас буде зовсім інший рейтинг і інші відносини з інвесторами", - переконаний Фурса.
Аналогічно висловився і Єгор Киян.
"Україна зараз має імідж не зовсім благонадійної в економічному плані країни. При такому кредитному рейтингу, який ми зараз маємо, до нас можуть поки що заходити лише спекулятивні інвестиції - заробити на держоблігаціях, або швидко вкластися в аграрний сектор, забрати прибуток і піти. Очевидно, що Україні потрібно серйозно змінювати свої підходи до економічного розвитку. Нам потрібно підвищити інституційну ефективність, зменшити корупцію, відрегулювати фіскальну політику, митну політику, судову систему. Це не обов'язково називати словом "реформи" - просто владі потрібно почати добре виконувати свою роботу з управління країною. Це насамперед залежить від політичної волі. На жаль, поки люди у владі більше зайняті політичною боротьбою, боротьбою за сфери впливу, за різні ринки, а інтереси країни стоять на останньому місці", - говорить Киян.
Дешеві гроші не потрібні?
Крім наведення порядку в зазначених вище сферах, зазначають експерти, важливим для іміджу України перед іноземними інвесторами було б навчитися правильно розпоряджатися тими коштами, які їй пропонують. Оскільки досвід останніх місяців показує, що в української влади з цим спостерігаються серйозні проблеми.
"Взяти ту ж історію з недавніми переговорами щодо коштів МВФ. Нагадаю, один з варіантів передбачав, що ми замість отримання траншу реструктуруємо борги перед ним. У нас на цей рік було передбачено 160 млрд грн виплат, які ми зараз могли б, умовно кажучи, просто не забирати з бюджету. А по факту - ми, для того, щоб розрахуватися, забрали у медицини, освіти... Щоб потім спробувати повернути через коронавірусний фонд. Дуже "ефективно" вийшло. Нагадує, як у нас роблять дороги - спочатку кладуть асфальт, а потім розкопують, щоб прокласти трубу", - приводить аналогію Киян.
За другим варіантом Україна могла отримати ті ж $2 млрд в якості так званого коронавірусного траншу.
"Тут важливо, що ми могли б отримати ці гроші під ті ж відсотки, що і за звичайними програмами МВФ, але без додаткових умов, щоб витратити їх на цільові проекти. Однак наш уряд не навчився ефективно і прозоро використовувати кошти, зокрема і на цільові проекти . В результаті - ми, як відомо, через політичні ігри вибрали третій варіант. І тепер під прикриттям, нібито, вимоги меморандуму з МВФ, у нас буде приватизація. Те ще геніальне рішення - під час кризи приватизувати підприємства, коли вони коштують копійки", - зазначає Киян.
Ще один яскравий приклад неефективної роботи з донорами - це історія з коштами, які, як повідомляють джерела "Апострофа", запропонував Всесвітній банк в рамках програми допомоги державам, що постраждали від епідемії. Мова йде про $350 млн, які ВБ збирався виділити Україні під наднизький відсоток з єдиною умовою - витратити їх для допомоги найменш соціально забезпеченим громадянам країни. А Україна просто взяла, і... відмовилася допомагати своїм громадянам.
"Підозрюю, що наші чиновники просто злякалися відповідальності. Адже щоб роздати ці гроші - це ж треба було б підготувати програму, вибирати, кому саме роздавати, планувати звітність. А в таких питаннях наш уряд демонструє цілковиту неспроможність. Погляньте, у нас зараз медики, найважливіші сьогодні люди - протестують. Тому що не можуть отримати виділені для них гроші. Це взагалі якась маячня. А все через те, що чиновники просто не можуть налагодити процедуру виплат. І у випадку з грошима ВБ вони, вочевидь, подумали, що, мовляв, це ж додаткове навантаження на держоргани, додаткові розрахунки, додаткова робота, необхідність мінімізації можливих ризиків. Тому, мабуть, просто злякалися цієї додаткової роботи і вирішили, що простіше буде відмовитися, ніж за неї братися", - припускає Киян.
Як бачимо, практика поводження з іноземними запозиченнями в Україні залишає бажати кращого. Невірна оцінка доцільності залучення кредитів, неефективне використання коштів, елементарна боязнь приймати відповідальні рішення - все це характеристики підходу українських чиновників при роботі з кредитними коштами. Очевидно, що доки такий підхід буде зберігатися, кредитні борги України будуть лише накопичуватися. Чи зуміють це зрозуміти у високих кабінетах і виправити ситуацію - покаже час.
