Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган 21 серпня повідомив, що біля узбережжя країни в Чорному морі відкрито велике родовище газу. На сьогодні Туреччина імпортує практично весь споживаний газ, а тому відкриття родовища може кардинальним чином змінити енергобаланс країни. Журналіст "Апострофа" Віктор Авдєєнко розбирався, чи відмовиться тепер Туреччина від закупівель газу, в тому числі, російського, а також, чи буде купувати турецький газ Україна.
Біля берегів Туреччини у західній частині Чорного моря відкрито нове родовище газу. Як заявив президент країни Реджеп Тайіп Ердоган, запаси родовища складають 320 млрд кубометрів палива.
"Розвідані резерви є тільки частиною більш великого ресурсу, який буде відкритий найближчим часом", - сказав він.
Родовище розташоване на ділянці Tuna-1 недалеко від морського кордону між Болгарією та Румунією, а також поблизу від румунського глибоководного блоку "Нептун", де вісім років тому виявили великі поклади газу. Геологорозвідка на ділянці почалася в липні, і ось тепер, схоже, вона принесла свої плоди. Туреччина вже десять років веде пошуки вуглеводню біля свого узбережжя, витрачаючи на це мільярди доларів, але до цих пір вони не давали результатів.
Раніше світові інформагенства з посиланням на джерела поширили інформацію про відкриття великого газового родовища в Чорному морі біля берегів Туреччини, ймовірні запаси якого були оцінені в 800 мільярдів кубометрів.
Президент Ердоган назвав скромнішу цифру, однак поки незрозуміло, що конкретно він мав на увазі. Як розповів "Апостроф" президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар, потрібно розуміти, що "прогнозні ресурси родовища - це одне, а комерційно доведені - зовсім інше".
При цьому, не заперечуючи сам факт відкриття крупного газового родовища, експерт не виключив, що мова йде про певну пропагандистську кампанію на тлі складнощів з геологорозвідкою в Середземному морі, яка ведеться Туреччиною в спірних з Грецією та Кіпром водах. За його словами, турки, розуміючи, що конфлікт може стати по-справжньому небезпечним, за допомогою PR-кампанії по родовищу в Чорному морі (яке не заперечується іншими країнами), можуть розрядити напружену обстановку.
Питання не одного року
Туреччина є великим споживачем енергоресурсів, у тому числі і газу. Щорічне споживання країною цього виду палива оцінюється в більш, ніж 50 мільярдів кубометрів, при цьому потреби в газі практично повністю забезпечуються за рахунок імпорту.
Кілька днів тому Тайіп Ердоган, анонсуючи майбутню сенсацію, яку він озвучив 21 серпня, заявив, що скоро для Туреччини настане "нова ера", маючи на увазі, як вже стало зрозуміло, що очолювана ним країна незабаром зможе відмовитися від газового імпорту. Але коли для турків настане ця "нова ера"? Турецький лідер сподівається, що видобуток на родовищі почнеться вже у 2023 році, але фахівці вважають, що це занадто оптимістичні очікування.
Реджеп Тайїп Ердоган
За словами керівника спеціальних проектів науково-технічного центру "Психея" Геннадія Рябцева, "між розмовами про якесь відкриття та промислове освоєння нафтогазових родовищ нерідко проходять десятиліття".
Як приклад він навів Ізраїль, де було відкрито гігантське родовище газу ( "Левіафан" в Середземному морі - "Апостроф"), проте Ізраїль на сьогодні продовжує імпортувати паливо.
Дійсно, родовище "Левіафан" було відкрито ще в 2010 році, але перші поставки з нього почалися лише у 2020 році.
До речі, солідними запасами газу володіє і Україна. "За ресурсами ми в лідерах в Європі - на другому або третьому місці за різними рейтингами", - зазначив Геннадій Рябцев в коментарі "Апостроф".
Михайло Гончар також вважає, що до початку комерційної експлуатації відкритого в Туреччині родовища пройде років десять.
З Росії з любов'ю (за розрахунком)
Таким чином, відмовитися від імпорту газу, умовно кажучи, завтра, Туреччина не зможе. У тому числі, від російського газу, частка якого ще зовсім недавно складала близько 50% всіх поставок в країну.
Але тенденція останніх років говорить про те, що Анкара має намір істотно знизити свою газову залежність від Москви. Так, в 2020 році російський імпорт становив лише третину від загального обсягу. Відповідно, Росія як постачальник Туреччини опустилася з першого місця на п'яте, пропустивши вперед Азербайджан, Іран, Катар і Алжир. І це - незважаючи на введення в експлуатацію на початку поточного року морського газопроводу "Турецький потік". При цьому на тлі падіння імпорту з РФ збільшуються поставки в Туреччину американського скрапленого газу, які буквально за кілька років виросли з 0% до 10% від всього газового імпорту.
"Туреччина вже зараз відмовляється від російського газу, що вона особливо демонструє в останні місяці, мінімізувавши імпорт (з Росії) до абсолютно смішних цифр", - говорить Михайло Гончар.
Однак повністю від російських поставок Туреччина найближчим часом навряд чи відмовиться, навіть, якщо розвіданих в Чорному морі запасів їй буде вистачати з лишком, вважає експерт програми "Енергетика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Андріан Прокіп.
Ставлення Туреччини до Росії в енергетичній сфері він охарактеризував як "вимушену любов", так як у двох країн є проекти, вигідні Анкарі. "Не виключено, що буде скорочення поставок російського газу, але потрібно розуміти, що у Росії є інші важелі впливу на Туреччину - це і будівництво атомної станції (АЕС "Аккую" на південному узбережжі Туреччини, початок експлуатації якої заплановано на 2023 рік - "Апостроф"), і питання транзиту газу: якщо Росія скоротить транзит через Туреччину, Анкара теж від цього втратить, - сказав експерт в коментарі виданню. - Тому я не думаю, що буде така поведінка - відмовитися від російського газу за всяку ціну, як це роблять, наприклад, поляки. Швидше за все, вони спробують знайти точку свого оптимального інтересу".
Путін і Ердоган
Поки невідомі реальні запаси нового родовища, а також умови його розробки, складно прогнозувати, про які обсяги видобутку може йти мова. Очевидно, що Туреччина в перспективі зможе задовольнити власні потреби в газі. Але, цілком можливо, вона також перетвориться з чистого імпортера палива в його експортера.
Український інтерес
Не виключено, що і Україна зможе розраховувати на якусь частину поставок.
Нагадаємо, наша країна, відмовившись в наприкінці 2015 роки від закупівель газу в Росії, і на сьогодні імпортує паливо виключно із західного напрямку. Так, в 2019 році газовий імпорт в нашу країну склав 14,2 мільярда кубометрів (ще 20,7 мільярда кубів склала власний видобуток). Однак важливо розуміти, що значна частина імпортного газу за своїм походженням є все одно російським - його купують міжнародні трейдери, після чого перепродують Україні. Таким чином, включення в наш енергетичний баланс турецького газу стало б елементом диверсифікації.
У поставках напевно буде зацікавлена і Туреччина. "Якщо будуть великі обсяги видобутку, турки будуть зацікавлені в збуті цього газу", - зазначив Михайло Гончар, додавши, що з цього напрямку можуть здійснюватися також поставки румунського газу з того ж регіону Чорного моря.
Експерт Центру Разумкова Максим Білявський також вважає, що перспективи співпраці є, але вона, за його словами, не повинна обмежуватися тільки газопостачанням.
"Я бачу три опції. Перша - продаж потужностей транспортування і зберігання газу і нафти для турецьких партнерів (за словами Білявського родовище може містити нафту, а також газогідрати). Друга - створення на базі українських інфраструктурних потужностей східноєвропейського енергетичного хаба. Третя - диверсифікація поставок нафти і газу в Україні за рахунок ресурсу з Туреччини ", - сказав він "Апостроф".
Що стосується поставок, то фактична реалізація цієї опції буде залежати від ціни турецького газу, від того, наскільки вона буде конкурентною, підкреслив експерт.
Але чи буде ціна турецького газу прийнятною, поки сказати з упевненістю не можна. Як зазначив Андріан Прокіп, на сьогодні це маршрут поставок дорожче, ніж з боку західного кордону України.
Втім, фахівець не виключає, що така поставка газу буде в майбутньому. "Але я не думаю, що це стане стратегічним маршрутом для України", - додав він.
Ну і, нагадаємо, що очікувати турецького газу раніше, ніж через десять років, навряд чи варто.
А тому, ймовірно, Україні варто було б зосередитися на збільшенні власного газовидобутку, тим більше, що років п'ять назад були амбітні плани вийти на самозабезпечення газом до 2020 року. Але не склалося. І, схоже, зараз це не в пріоритеті у влади.
