Днями українська телеведуча Марічка Падалко в студії ТСН поспілкувалася з американським актором Майклом Дугласом, який вперше приїхав до Києва. В інтерв’ю "Апострофу Lime" Падалко поділилася враженнями від діалогу з легендою Голлівуду, розповіла про свою роботу та службу чоловіка на фронті, а також відповіла на запитання про доцільність національного телемарафону.
Марічка Падалко
Читайте також: Олена Зеленська у синьо-коричневому луці відвідала центр дитячої медицини у Львові.
- Марічко, що для Вас стало несподіванкою під час зустрічі з Майклом Дугласом?
- Найбільшою несподіванкою для мене став сам факт появи Майкла Дугласа у Києві, а що стосується нашої зустрічі, то приємним було те, наскільки вона легко відбулася. Дуглас у спілкуванні був дуже привітний і простий. Не висував жодних умов щодо того, яким має бути інтерв’ю, не проговорював, про що запитувати його, а про що ні. Єдиним його обмеженням був час, тому що він затримався у президента і поспішав на потяг. Звісно, що всі, хто прийшли у студію, хотіли пофотографуватися зі знаменитістю, тому Дуглас запропонував зробити групове фото. Згодом чимало людей напхалися з ним у ліфт, де теж встигли зробити кілька кадрів. Загалом враження неймовірні. І ще мене вразило, що людина має чіткий розум, наближаючись до 80-річчя. Це приємно.
Під час розмови з Майклом Дугласом
- Під час війни в Україні з творчими місіями та просто підтримкою побувало чимало світових знаменитостей, зокрема Анджеліна Джолі, Шон Пенн, Лієв Шрайбер, Джессіка Честейн та інші. У кого б Ви ще хотіли взяти інтерв’ю і чому? Як вважаєте, після закінчення війни Україна може стати своєрідною меккою для світового кінематографа?
- Дуже хотілося б узяти інтерв’ю у двох відомих голлівудських акторок – Дженніфер Еністон і Різ Візерспун. Мені дуже подобається серіал Apple TV "Ранкове шоу", де вони грають дві головні ролі. Якраз це шоу дотичне до моєї роботи, бо я протягом десяти років вела саме ранкові новини. А також зірки показують себе як дуже цікаві акторки та особистості. Вони гідно проходили у своїй індустрії шлях до успіху.
Також я переконана, що після перемоги до нас приїде дуже багато знаменитих людей, бо були відкладені гастролі та концерти. Важливо, щоб вони приїздили і розповідали про Україну, бо коли про ситуацію в країні говорить журналіст – це одна кількість переглядів, а коли розповідає світова зірка – це зовсім інша аудиторія. Наприклад, після інтерв’ю з Дугласом ми спонтанно вирішили залити на YouTube-канал ТСН не лише українську версію, яка вийшла в ефір, а й варіант без перекладу. І для нас великий подив, що кількість переглядів англійською значно випереджає український варіант. 9% людей з України дивилося це інтерв’ю, а все інше – це Америка, Канада, Австралія, де подивилися версію саме через велич Майкла Дугласа.
Читайте також: Два роки тому відбувся похорон Єлизавети II: шанувальники королівської родини згадали щемливий момент.
- Після повномасштабного вторгнення були періоди, коли Ви відчували професійний "голод"?
- Я відчувала лише професійне виснаження, коли ти не можеш абстрагуватися, щоб бути хорошим журналістом. Нещодавно через емоційне виснаження і вигорання спілкувалася з психологом. І вона мене запитала: "Ви можете приїхати на роботу, просто прочитати новини і поїхати, аби цим не перейматись?". Мені особливо не знайшлося, що відповісти. Дороги, щоб абстрагуватися і дуже мало себе віддавати новинам, немає. Тому я поки шукаю баланс, як бути професійною, за усім стежити і при цьому зберегти своє психічне здоров’я.
У студії
- На Вашу думку, чи помінявся телеканал 1+1 під час війни? Які проекти передусім на часі?
- Мені важко казати за телеканал 1+1, бо з 25 лютого він є частиною національного марафону. Ми зараз самі собі не належимо, а постійно в ротації з іншими каналами розповідаємо новини. Разом з тим, у нас був створений канал-дублер - 1+1 Україна, де виходить низка програм розважального характеру. Команда ТСН тимчасово є частиною єдиного марафону. Варто сказати і про те, що людям під час війни хочеться просто переглядати художні фільми, аби переключити свій мозок. Але також дуже важливо зберігати джерело надійної інформації, яке має бути доступним для людини в будь-який момент. А щодо розважальних програм, то завжди має бути питання їхньої доречності, етичності і це залежить від смаку продюсерів, які за це несуть відповідають.
- Як повідомив народний депутат Ярослав Железняк, на єдиний національний телемарафон, як і торік, у держбюджеті на 2025 рік планують витратити 1,5 мільярда гривень. При цьому як свідчить картка проекту державного бюджету на 2025 рік, 1,5 млрд гривень виділено на "виробництво та трансляцію програм для державних потреб, збирання, обробка та розповсюдження офіційної інформаційної продукції", а також на "фінансову підтримку системи державного іномовлення України".
Марічко, на Вашу думку, єдиний національний телемарафон вартий цих грошей? Яку наразі функцію він виконує? Як думаєте, він ефективний? Він справді потрібен українцям?
Чи все ж таки варто вже повернути роботу телеканалів, як було раніше — з рекламою, комерційними шоу, без виділення державних коштів?
- Мені здається, що тут є плюси і мінуси. Звісно, всім каналам хочеться повернуся і виробляти свій продукт, тому що за два роки, які ми працюємо в марафоні, бренди дуже сильно розмилися, люди не відрізняють один канал від іншого. І з точки зору своєї телевізійної ідентичності, звісно, всім хотілося б повернутися.
Щодо того, чи може зараз вижити канал без реклами і підтримки, я не дуже розбираюся у фінансах, щоб це коментувати. Щодо доречності самого марафону, то можу сказати, що ми докладаємо багато зусиль, щоб говорити про виклики, проблеми, збирати гроші, а питання цензури, яке часто виникає, воно дуже особистісне і часто є предметом самоцензури. Особисто я не зіштовхувалася з обмеженнями, що я можу запитувати у гостей в студії, а що ні. Тому мені здається, що доречність марафону – це та річ, яка має оцінюватися в консенсусі з суспільством, телеканалами, народними депутатами, які вирішують, фінансувати його надалі чи ні, тому однозначної відповіді немає. А те, що інформаційна боротьба Україні потрібна – це однозначно.
Читайте також: Я - яскравий співак: EL прокоментував зрив концерту на Закарпатті через зрив концерту.
- Ви взяли участь в акціях, присвячених людям, які побували в полоні. Які історії Вам врізалися у пам'ять найбільше?
- Я наразі ходжу на акції на підтримку людей, які залишаються в полоні, щоб їхні рідні бачили, що це не лише їхній біль. А щодо людей, які були в полоні, то з ними ми зустрічалися на інтерв’ю. Наприклад, днями я поспілкувалася із захисником острова Зміїний Владом Задоріним, який розповідав про всі жахіття, які він пережив у полоні за майже два роки. Мене вразило, що захисників острова постійно мучили експертизами голосу, бо вони ніяк не могли вирахувати, хто сказав легендарну фразу про рускій воєнний корабль. Хлопців постійно возили на експертизу, де змушували читати якісь російські казки та інші тексти. І це було своєрідним насильством над людиною.
- А Вас війна зробила сильнішою як жінку, дружину, маму?
- У мене просто іншого вибору не було, як ставати сильною дружиною, бути дітям і за батька, і за матір, бути садівником на дачі. Бо я почала займатися справами, які раніше робив мій чоловік Єгор, плюс емоційно, звісно, важко. Сподіваюсь, ми досі вижили як родина.
З дітьми
Читайте також: Співачка СолоХа заявила, що Klavdia Petrivna має "мінімальні голосові дані".
- Чи було бажання виїхати за межі України, як у Вашої колеги та подруги Лідії Таран? Зараз часто спілкуєтесь? Лідія планує повертатися з Франції назавжди?
- Ми часто спілкуємось, а про плани краще розпитувати саму Ліду. В мене не було бажання виїжджати. Відповідь на питання, де мені подобається жити – за кордоном чи в Україні, я дала собі дуже давно, коли в мене за сімейними обставинами було тривале перебування за кордоном. Зараз у мене не було ніяких ілюзій. Тому якщо ми з чоловіком і сперечалися щодо поїздки за кордон, то це стосувалося прорахунку кроків наперед, якщо б я змушена була виїхати з Києва у разі загрози. Планів у мене не було, але чоловік наполіг, і в кінці 2022 року, коли почалися обстріли інфраструктури, мої дівчата поїхали в Прагу, де пробули більше року, а згодом повернулися додому.
Єгор Соболєв і Марічка Падалко
- Де зараз служить Єгор Соболєв? Ваш син хоче наслідувати свого тата-військового?
- Єгор уже заступник командира загону спецпризначення і відповідає за операції із застосуванням БПЛА одразу на кількох напрямках. Його зараз дуже часто викликають до Києва для планування, чому ми, звісно, радіємо. Син хоче мобілізуватися, коли йому виповниться 18 років. Натомість ми з Єгором його переконуємо спочатку закінчити Києво-Могилянську академію, куди він вступив на робототехніку. Батько, який зараз є великим авторитетом для сина, постійно каже, що війна стає більш технологічною і виграти у росіян ми можемо лише мізками.
З сином
Читайте також: "Це ви вбиваєте своїх людей": акторка Віра Кобзар розповіла про своїх родичів в Росії, які просочені пропагандою.
- Як вважаєте, служба у ЗСУ для знаменитих чоловіків має бути обов’язковою? Чи Ви підтримуєте думку, що без міцного тилу немає фронту?
- Я вважаю, що коли війна настільки затягується, то кожен чоловік мав би замислитися про те, щоб служити в армії. Бо коли на 1 вересня я бачу фотографії татусів, які ведуть своїх дітей до школи, у мене це не викликає позитивних емоцій. Розумію, що саме через те, що третій рік ви ведете дитину до школи, інші батьки цього не роблять, бо ви не готові їх замінити. І це стосується усіх сфер життя. Тому якщо на перший рік війни в мене було спокійне ставлення до того, що є фронт і тил, то зараз для мене кожен придатний чоловік, який не воює, викликає певні запитання. В моєму Instagram ви не знайдете жодної фотографії за останні два роки з чоловіком, який би не пішов захищати Україну.
- Розкажіть, будь ласка, про волонтерську та благодійну діяльність. Я знаю, що Ви допомагали переселенцям (здали квартиру у Жовкві). Що ще вдалося зробити для армії, українців?
- Коли ми визначилися, що мої дівчата та батьки поїдуть до Праги у листопаді 2022 року, я зрозуміла, що квартира в Жовкві залишається вільною. А це дуже надійне місце в тихому містечку неподалік польського кордону, і я б не хотіла, щоб у такі важкі часи воно було порожнє. Особливо враховуючи, що обставини склалися так, що моїм дівчатам надали можливість жити в квартирі в Празі безкоштовно. Хотілося, щоб був кругообіг хороших справ. Тому я знайшла людей, які шукали житло, і написала, чи не хочуть вони переїхати. Для мене було важливо, щоб це була родина військового. Відгукнулися жінка з сином, батько якого був на війні. Пізніше вони перевезли з Нікополя своїх батьків. А нещодавно я з преси дізналася, що старший син цієї жінки – актор Ярослав Шахторін. Він, до речі, мені ніколи не писав і не телефонував.
Читайте також: Гуморист Віктор Гевко розповів, скільки заробляє і витрачає під час війни.
З 2022 року я є амбасадором фонду Revived Soldiers Ukraine, який допомагає у складних випадках протезування. Я їздила в Нью-Йорк на запрошення цього фонду і проводила благодійний вечір, а також збирала кошти. Це насправді складно, коли ти постійно маєш справу з пораненими. Але вони дають тобі потужну енергію вдячності, і ти розумієш, що маючи руки і ноги, точно не маєш права занепадати. Бо життя триває навіть під час війни.
- Яким буде Ваш перший вчинок після перемоги?
- Мені чомусь здається, що після перемоги ми всі будемо дуже сильно кричати і плакати, приблизно, як на фехтувальній доріжці Олімпіади кричала Ольга Харлан, коли перемагала.
Цікаві новини для вас:
