Найбільш обговорювана в Україні і навіть у Росії версія вбивства журналіста Павла Шеремета – спецоперація російських спецслужб. Навіщо це може бути потрібно Кремлю і які ще засоби і методи може використовувати Путін, "Апострофу" розповів російський журналіст і блогер Олександр Сотник.
Навіщо це зараз Кремлю? Відволікання уваги перед виборами, активізація перед новими бойовими діями?
Спочатку дозвольте висловити глибокі співчуття рідним і близьким Павла Шеремета, а також усім, хто його знав, любив та поважав. Це, безумовно, страшна трагедія...
У світлі останньої інформації, що надходить в ході розслідування, "рука спецслужб" вимальовується все чіткіше. "Чоловік з тростиною", котрий раптово забув про свою легенду "уявної кульгавості" і по-спортивному побіг з місця вбивства, і професійно підготовлений вибух (мінування водійського сидіння, внутрішньонаправлений вибух) – як мінімум, ці аргументи свідчать на користь професійно виконаної "роботи з ліквідації". Любителі так не вміють.
Кому це потрібно? Лукашенко? Складно сказати, чи були у нього настільки серйозні мотиви, щоб підставлятися в той період, коли про нього (особливо – у світлі останніх політичних подій) вже майже не говорять як про "останнього диктатора Європи". Чи могла провести таку "спецоперацію" путінська ФСБ? Так, могла. Вона вже не вперше проводить подібні дії. Досить згадати вбивство Яндарбієва.
Але тут дуже важливий мотив. Я можу побачити лише один, якщо брати за основу саме "руку Кремля". Це – послання всім, хто ще вчора "плив в одному федеральному човні", а сьогодні, на думку путіністів, перетворився в "перебіжчика". Воно означає наступне: "Навіть не думайте про те, щоб вийти з гри. Ми цього не забудемо і обов'язково помстимося". Такий мотив – єдиний, який видно з боку Луб'янки. Павло не проводив сьогодні гучних розслідувань, він не входив в умовний "чорний список ворогів", і якщо його ліквідувала ФСБ, то виключно з цієї причини.
Нагнітання зловісної атмосфери перед "виборної спецоперацією" Кремлю просто необхідно. Путіну і його спільникам важливо "побудувати суспільство в шеренгу", щоб воно не смикалося і безперервно відчувало постійно зростаючий градус напруги.
Чи можуть бути ще замахи? Так, можуть. Чи входжу особисто я в "групу ризику"? Так, безумовно. У цю групу входять також Аркадій Бабченко, Євген Левкович, Ігор Яковенко, Віктор Шендерович – можна довго перераховувати. І на кого саме впаде ця "грізна луб’янська кара", сказати складно.
Ми стоїмо на порозі зловісних змін у Росії. Всі ці розмови про якесь "осіннє закручування гайок" не народжуються на пустому місці. Ердоган вже нагадав світу, яким чином можна використовувати стадіони. Чим Путін гірше? Він здатний швидко наздогнати і перегнати свого турецького "колегу". Що напевно і спробує зробити. Звичайно, не хочеться, щоб Росія перейшла в ранг "тоталітарних диктатур", але наше суспільство безвольне. Воно занурене в анабіоз, насичений майже стовідсотковим страхом. І луб’янський диктатор здатний завтра зробити все що завгодно.
