У сирійській провінції Ідліб відбулося різке загострення ситуації. Внаслідок російського авіаудару по турецьких силах, загинули 33 військовослужбовця збройних сил Туреччини. І хоча Росія та Туреччина щосили намагаються уникнути зіткнення, можливість прямого збройного конфлікту між цими державами стає реальною, як ніколи. У цій ситуації Росія в Сирії перебуватиме в програшному становищі, але Туреччини теж необхідно тричі подумати перед тим, як натискати на спусковий гачок.
Наступ на сирійську провінцію Ідліб війська президента Сирії Башара Асада розпочали в кінці січня, бажаючи розправитися з залишками повстанських військ, які окопалися на цій території. Асадисти діяли за підтримки проіранських збройних формувань, а також російської авіації, яка забезпечувала панування в повітрі. Спочатку наступ розвивався доволі успішно, поки сирійська артилерія 3 та 10 лютого не обстріляла турецькі спостережні пости, розташовані в Ідлібі. В результаті цього обстрілу постраждали загалом 13 турецьких військовослужбовців, в тому числі 5 були вбиті.
Це обурило президента Туреччини Реджепа Ердогана, який почав вимагати до кінця лютого відвести сирійські війська на вихідні позиції. В іншому випадку, Анкара погрожувала розгорнути в Ідлібі масштабну військову операцію. При цьому президент Туреччини наполегливо просив свого російського колегу - Володимира Путіна, вплинути на свого "підопічного" - Башара Асада.
Виставивши такий ультиматум, Туреччина почала перекидати свої війська в Сирію, а також надавати конкретну військову підтримку силам повстанців. Відомо, принаймні, два випадки, коли бійці сирійської опозиції збивали бойові вертольоти сил Асада за допомогою ПЗРК, доставлених з Туреччини. Крім того, повстанці розгорнули контрнаступ, який вдалося зупинити лише за допомогою авіаудару російських літаків Су-24.
Увечері, 27 лютого російська авіація завдала удару по турецьким військовослужбовцям. Загинули 33 людини. Здавалося, ситуація йде до прямого військового зіткнення між Росією і Туреччиною на території Сирії. Однак сторони поки все ще намагаються втриматися на краю прірви. Найбільшу активність проявляє Москва, яка вже висловила співчуття Анкарі в зв'язку з загибеллю турецьких військових в Сирії. У Кремлі також запевнили, що російська авіація не наносила удари в Ідлібі, де загинули турецькі військовослужбовці. Турки, за заявою Москви, "перебували серед бойовиків, які наступали", і "не повинні були там перебувати".
Старання РФ згладити ситуацію цілком зрозумілі, бо в разі подальшої ескалації в Сирії, російська сторона може зазнати локальної воєнної поразки, наслідки якої можна буде порівняти з поразкою під Цусімою під час російсько-японської війни 1904-1905 років.
Нагадаємо, що восени 2015 року до Сирії було перекинуто російське авіакрило, яке забезпечило військам Асада підтримку з повітря та багато в чому допомогло президенту Сирії залишитися при владі. Воно базується на авіабазі Хмеймім в провінції Латакія. Таким чином, ця авіагрупа є головною ударною силою військ Асада. Якщо ситуація все ж зірветься в штопор і в регіоні почнеться нова війна, то саме Хмеймім стане метою №1 для турецької армії.
Ця база - доволі укріплений об'єкт, який має ешелоновану систему ППО, здатну відбивати удари крилатих ракет, безпілотників, а також авіації противника. Але якою б не була міцною система ППО, її можливості обмежені логістикою. Тобто банальною необхідністю поповнювати боєзапас, обслуговувати матеріальну частину, евакуювати пошкоджену техніку, вбитих та поранених.
І логістика - це нерозв'язна проблема для росіян на даному театрі військових дій. Досить подивитися на карту. Доставка повітрям боєприпасів, підкріплень, засобів для ремонту пошкодженої техніки буде відбуватися в обхід тієї ж Туреччини й зайнятих американцями районів Ірак. Це зробить її неймовірно важкою, ризикованою та дорогою процедурою.
Те ж саме стосується ймовірних спроб забезпечувати російське авіакрило морським шляхом. Ставши учасником конфлікту, Туреччина отримає право перекрити протоки для військових кораблів в рамках конвенції Монтре, а "сирійський експрес" росіян дуже часто складається саме з військових кораблів.
Тоді доведеться гнати вантажі через Гібралтар і все Середземне море ворожими для російських моряків водами. Але навіть якщо протоки не будуть перекриті, то в разі розгортання військового конфлікту, дуже важко уявити собі ситуацію, коли б російські військові вантажі спокійно йшли через Босфор (28 лютого два російських фрегата, "Адмірал Макаров" і "Адмірал Григорович", які оснащені крилатими ракетами "Калібр", пройшли через Протоки в Середземне море).
Однак навряд чи росіянам в разі відкритого конфлікту з Туреччиною доведеться замислюватися про логістичне забезпечення своєї авіабази, адже вона, швидше за все, буде знищена в перші ж дні, якщо не години конфлікту.
Отримавши такий ляпас, Володимир Путін стане перед непростим вибором. Варіант перший. Симетрична військова відповідь Туреччині. Але ця країна є членом НАТО, а отже вимагатиме активації статті 5 Вашингтонського договору, яка запускає механізм колективної безпеки Альянсу.
Правда зараз існують обґрунтовані сумніви щодо того, що стаття 5 взагалі може бути запущена. Росія зробила все для того, аби вбити клин між союзниками. Наприклад, нещодавно, Путін розіслав світовим лідерам - президенту США Дональду Трампу, прем'єр-міністрам Великобританії та Німеччини Борису Джонсону і Ангелі Меркель запрошення відвідати в Москві парад перемоги 9 травня. Але як відомо, президент Франції Еммануель Макрон раніше за інших лідерів отримав це запрошення і прийняв його, поставивши своїх партнерів у незручне становище. Тепер лідери США, Німеччини та Британії мають або прийняти запрошення Путіна, легалізувавши тим самим його агресивну політику в Сирії, Україні та інших регіонах колишнього СРСР, або ж відкинути його. Але про яку єдність всередині Альянсу тоді взагалі можна вести мову, враховуючи згоду Макрона та його недавні висловлювання про "смерть мозку" НАТО?
Проте, для того, щоб випробувати на собі ефективність Вашингтонських угод, потрібна рішучість. Тому не виключений варіант другий, при якому російське керівництво вирішить проковтнути образу. Але тоді ми знову згадуємо про Цусіму та наслідки поразки в російсько-японській війні, яка принесла Росії революцію 1905 року.
Але в Туреччині теж усвідомлюють ризики можливої конфронтації з Росії, а також ненадійність відносин всередині Альянсу. Крім того, ідея вторгнення в Сирію підтримується далеко не всіма громадянами Туреччини. Тому Реджепу Ердогану теж потрібно набратися сміливості для того, аби в ситуації, яка склалася, віддати наказ розгорнути широкомасштабну операцію в Ідлібі. Але і відмова від таких дій відштовхне від президента Туреччини безліч прихильників. Як тут не згадати крилатий вислів: "Війни ніхто не хотів, війна була неминучою".