Анексія Криму і війна на Донбасі ще не один десяток років будуть отруювати російсько-українські відносини. Але після будь-якої війни коли-небудь настає мир, і Україні з Росією в майбутньому доведеться вибудовувати діалог, адже повністю відгородитися від північного сусіда не вдасться. Інше питання, на яких умовах буде співпраця, і чи можлива вона при владі Путіна в Росії і Порошенка в Україні. Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк вважає найбільш ймовірними чотири сценарії подальшого розвитку відносин України і РФ.
Хижацька політика Росії по відношенню до України змусила Київ розвернутися у бік Заходу. Однак різкий геополітичний маневр виявився дуже болісним для пострадянської України, яка впродовж 20 років так і не змогла вийти з глухого кута гібридності, рентної економіки і політичної корупції.
За останні два роки українська влада практично вичерпала антиросійську модель поведінки, яка активно використовувалася для мобілізації міжнародної підтримки і схвалення певних державних рішень на рівні українського обивателя.
Тепер же, на побутовому рівні в суспільстві фіксуються тенденції, спрямовані на нормалізацію російсько-українських відносин. Дані ідеї в обмеженому інтелектуальному просторі циркулюють і в певному середовищі великого бізнесу, громадськості та політикуму, який відчуває ослаблення антиросійського маятника і спостерігає за тим, як президент і вибудувана ним архітектура влади стає "токсичною". Багато в чому цьому сприяють також і західні партнери, які використовують Україну як інструмент для побудови своїх відносин з Кремлем.
Це все відбувається на фоні суспільної зневіри в постмайданній владі, зубожіння та погіршення рівня життя, і багато в чому – на тлі кризи в Європейському Союзі, який розглядався як кінцева точка призначення української держави.
І поки це все не політизується окремими ключовими гравцями, ситуація здається цілком прогнозованою і контрольованою. Меседжі дискредитованих політиків і спікерів про російсько-українську нормалізацію, не сприймаються українським суспільством або мають негативний політичний шлейф. Тому Банкова не бачить в цьому великої небезпеки, та і сама влада вже звикла використовувати кліше "якщо хтось не згоден - значить, прихильник Путіна".
Сама ідея прагматичної і зваженої політики України до РФ не опрацьована на досить інтелектуальному рівні, і взагалі ця тема в українському медіапросторі під забороною. Воно й зрозуміло, адже в країні йде війна з російським агресором, який окупував Крим і частину Донбасу. Але це аж ніяк не означає, що питання не треба обговорювати і опрацьовувати, оскільки в умовах швидкоплинної міжнародної геополітичної кон'юнктури і нестабільної внутрішньополітичної ситуації в Україні курс може змінитися кардинальним чином.
Не виключено, що в Україні може спрацювати грузинський сценарій прагматичної політики, який настав після зміни влади в Тбілісі. Або сценарій Молдови, яку в Брюсселі вважають "відмінником" на пострадянському просторі, але в ЄС все ж не приймають, тому країна йде в зону впливу Кремля, про що раніше писав "Апостроф".
В Україні також є ряд впливових політичних партій, які відкрито дивляться в бік Москви, або навіть ведуть з ним сепаратні переговори про співпрацю і підтримку. Вони чекають зручного моменту, щоб продемонструвати свою здатність домовлятися з Кремлем і Заходом.
У даному випадку важливо відзначити активізацію представників команди "політичних емігрантів" часів Януковича в Україні. Всі вони готують підґрунтя для повернення, активно інвестують кошти у експертне співтовариство, партійні та громадські проекти. Наприклад, Олександр Клименко розвиває партію "Успішна країна", яка проводить велику кількість заходів на Донбасі. Ганна Герман стала вести телевізійну програму про політику на каналі "NewsOne", де головний акцент зроблено на Донбас. Леонід Кожара розвиває партійний проект "Соціалісти", і, крім того, працює в Інституті миру, який просуває в Україні процеси реінтеграції і мирного врегулювання. За наявною інформацією, інші представники команди Януковича також ведуть і спонсорують активну діяльність в Україні.
Тому непомітно, повільно і впевнено інформаційне вже готується поле для того, що "краще торгувати з Росією, а не воювати". Про це в кулуарах натякають і багато західних дипломатів, які вказують на уповільнені реформи в країні, корупцію і небажання самого українського правлячого істеблішменту змінювати рентну систему влади і монополій.
Однозначно можна сказати, що друге півріччя 2016 року і найближчі роки будуть дуже складними, і, в залежності від розвитку політичної ситуації в країні, можливі наступні сценарії:
1. Зближення з західними структурами. Інтеграція України в інституції ЄС та НАТО.
Даний сценарій є малоймовірним, оскільки нинішнє українське керівництво не зацікавлене в інституційному будівництві і переході на європейський рівень державного управління. Президенту зручно працювати в умовах ослаблених корупцією та неформальною політикою інститутів влади, використовуючи прийоми клієнтелізму і тиску з боку правоохоронної системи. До того ж, існують і об'єктивні чинники в самому ЄС – це і нелегальна міграція, падіння економічного розвитку, вихід Великобританії з ЄС, зростання націоналізму та екстремізму. Звичайно, зростання євроскептицизму в Євросоюзі, криза єврозони, і побоювання з приводу масової міграції навряд чи поставлять питання про розширення ЄС на порядок денний у найближчому десятилітті. А останній саміт НАТО у Варшаві показав, що Україна розглядається все більш виразно як театр потенційних військових дій між НАТО і РФ.
2. Нормалізації відносин з РФ – повернення України до політики багатовекторності.
Другий сценарій розвитку ситуації можливий при досягненні геополітичного консенсусу між РФ і Заходом, в результаті якого Вашингтон і Брюссель будуть грати за новими правилами, визнають право РФ впливати на пострадянський простір, в тому числі і на Україну. У такому разі, питання з анексією Криму Росією буде закрите, а конфлікт на Донбасі буде врегульовано за Боснійським сценарієм (це призведе до федералізації країни, чого так прагне Кремль). В нинішніх умовах РФ і Захід поки що далекі від досягнення консенсусу, і, з урахуванням зміни влади у Вашингтоні, ще не ясно, якими будуть підходи до вирішення українського кризи нової адміністрації США. Варто відзначити той факт, що в нормалізації відносин зацікавлені "економічні двигуни" ЄС – Німеччина і Франція. Зокрема, посольства ФРН і Франції, а також німецькі партійні фонди відкрили ряд програм співпраці і діалогу між російськими і українськими молодіжними організаціями, лідерами громадської думки. З російського боку також вже запущені програми по виробленню діалогу з українськими партнерами, і вони направлені на роботу в експертному середовищі.
3. Радикальний сценарій – відновлення активних бойових дій на Донбасі.
В нинішніх умовах це один з вірогідних сценаріїв розвитку ситуації, який допоможе Президенту Порошенко відсунути на задній план економічні проблеми і проблеми з реформами. Але, з іншого боку, активізація бойових дій вдарить по іміджу Порошенка і його можливості домовлятися з західними партнерами, у яких також спостерігається бажання почати заробляти на Росії. Саме економічні витрати, спричинені санкціями проти Росії, і змушують західних лобістів і російських агентів впливу більш жорстко тиснути на національні уряди та українських представників.
4. Грузинський сценарій - перемога проросійських політичних сил.
Сценарій можливий через кілька електоральних циклів, оскільки на даному етапі проросійська опозиція розрізнена, ослаблена внутрішньопартійної конкуренцією і відсутністю нових обличь. Інші політичні сили, які в латентній формі симпатизують Кремлю, будуть націлені на дострокові вибори в парламенті, щоб посилити свої позиції і представництво в структурах влади. В цілому, відкат у бік Росії може відбутися через повільне реформування країни, яке дуже часто відбувається під тиском західних партнерів і кредиторів. У кулуарах від західних дипломатів можна почути, що в Україні за півтора роки навчилися дуже добре розмовляти мовою реформ, але насправді реального просування дуже мало.
Складна економічна ситуація створює умови для протестних настроїв у суспільстві. На цьому тлі можливий ріст не тільки радикальних і популістських партій, але і партій прагматичного спрямування, які пропагують відновлення торговельних та інших відносин з РФ. Прихід опозиції до влади в Грузії багато в чому базувався на виробленні прагматичної економічної політики з усіма партнерами, включаючи і Росію.
І, нарешті, слабка дипломатія, яка не змогла в повному обсязі конвертувати в інтересах держави консолідовану позицію Заходу (один з небагатьох прикладів — провал безвізового режиму з ЄС). В умовах зміни геополітичної порядку Україна ризикує залишитися один на один з Кремлем, який буде проштовхувати сценарій створення федеративної України в посткримських кордонах.
