Питання про суверенітет України - тобто незалежності нашої держави в ухваленні рішень у зовнішніх і внутрішніх справах - сьогодні знову стоїть на порядку денному. І не тільки через війну на Сході. Проблема полягає в тому, що, пояснюючи причини своїх невдач виключно наявністю сильних зовнішніх ворогів, ми ризикуємо втратити внутрішню причину, через яку Україна стала легкою мішенню для агресії. На круглому столі учасників "Ініціативи 16 липня" на тему "Річниця референдуму про незалежність і шлях до суверенітету України" експерти розповіли про помилки та досягнення держави, а також запропонували практичні кроки по зміцненню позицій України.
Зацікавлені в незалежності - хто вони?
Сьогодні, коли державний суверенітет України терпить збитки через агресію і слабкою внутрішньої політики, необхідно повернутися на 30 років назад, до витоків, і зрозуміти, що пішло не так. Як зазначає директор стратегічної групи "Софія" Андрій Єрмолаєв, здобуття незалежності України було процесом, у якого в 90-і роки були свої бенефіціари.
"Завдяки здобуттю незалежності колишня номенклатура і червоні директори ставали власниками легального капіталістичного бізнесу, за ними підтяглися суб'єкти тіньової економіки і силовики зі стійкими зв'язками. В той момент найбільш досвідченою в державних справах була колишня радянська номенклатура, через що і був обраний Кравчук, котрий уособлював радянську систему, на роль першого президента України. На той момент, молоді політичні сили відчували себе швидше "фасадом", ніж основними гравцями ", - вважає Андрій Єрмолаєв.
Порівняно спокійний перехід від СРСР до України не зміг би відбутися без сформованого стійкого середнього класу, тобто середня ланка управління, куди входили люди з достатнім і стабільним доходом, з високим рівнем освіти, державники. На думку Єрмолаєва, саме "державники" сформували платформу для спокійного переходу з СРСР в національні республіки.
Важливим було і бачення образу майбутнього - всі прогнозували Україні високі економічні та соціальні перспективи. Як вважає експерт, в той час міф про "житницю" колишнього СРСР, конвертувався в бачення України як індустріального й економічного лідера Центральної Європи, що простежувалося в низці стратегічних документів і заявах президента і міністрів України. Але були проведені неуспішні соціальні економічні та реформи, а також цілеспрямована трансформація структури українського суспільства, яка призвела до якісних змін складу того ж середнього класу.
"Результатом стало радикальна зміна соціальних пріоритетів. Ре-еволюційні хвилі, які відомі як революції на Майдані, які супроводжувалися дуже великим підйомом підприємницького класу з вимогами свобод, додаткової підтримки і самоврядування, приводили до потрясінь системи соціальної організації країни. На виході був постійний запит на реформи, переважно егоїстичного характеру, які приводили до роздержавлення країни", - вважає Андрій Єрмолаєв.
Протести на Майдані, 2014 рік
У сухому залишку, на думку експерта, середній клас звівся до вузького шару підприємництва і рантьє, а також частково тієї частки управлінського "прошарку", який представляє з себе корумповану частину чиновництва, правоохоронної та судової системи.
На думку експерта, відбувається системне руйнування базових інститутів державності, таких як система освіти, охорони здоров'я, а також правоохоронна - яка служить вже для захисту режиму, а не своєї споконвічної мети.
"Особливість носія нових підвалин державності полягає в тому, що новий склад середнього класу переважно орієнтований на вузькі тактичні інтереси підприємницького характеру, які обмежуються розвитком свого бізнесу або території. Він не є носієм замовлення на формування загальнонаціонального економічного простору, який пов'язував би країну", - ділиться думкою експерт.
З прогнозованого регіонального гравця - до статусу периферії
Варто зазначити, що на початкових етапах української незалежності нашу країну часто порівнювали з Францією, і пророкували статус якщо не геополітичного, то регіонального гравця. Як вважає Руслан Бортник, директор "Українського інституту політики", володіння Кримом робило нас мимоволі регіональним гравцем і відкривало можливості геополітичної держави. Така ж історія з Донбасом, втративши який, з-під України була вибита технологічна основа.
"Втрата суверенітету відбулася не в результаті окупації або вторгнення, а через те, що ми опинилися просто не готовими управляти ресурсами країни. На мій погляд, з того моменту країна переживає процес "стиснення", оскільки в процентному відношенні з 1991 роком ВВП України становить 60%, збереглося 70% населення і 92% територій. Водночас, наші номінальні еліти - люди за яких громадяни голосують, не контролюють основні процеси в країні", - заявив Руслан Бортник.
Експерт вважає, що наразі Україна розглядається як периферія або "фронтир" (прикордоння, - "Апостроф"). Виходячи з цього, місцева еліта бачить в Україні як тимчасове місце перебування і територію, ресурсами якої треба скористатися якомога швидше, тому що в країні все нестабільно і існує багато конфліктів.
"Зараз мова йде про перехідний період, коли в країні протягом наступних 3-5 років буде змінюватися ситуація, і нас чекає нова модель державного управління, соціальних відносин. Де-факто Конституція 1996 року на сьогодні вже не діє, де йшлося про суверенну і правову державу. Важливо відзначити те, що при діючій системі Україна не зможе повернути той же Крим і Донбас і відповідати на існуючі військові та політичні виклики. І тут мова вже не про реінтеграцію, а скоріше про інтеграцію на нових правилах, з урахуванням того, що вже протягом тривалого часу Крим і Донбас перетворилися в окремі від України суб'єкти", - вважає Руслан Бортник.
Як вважає Віктор Щербина, заступник керівника стратегічної групи "Софія", до досягнень України як незалежної держави можна віднести те, що виросло ціле покоління, яке вважає себе українцями. Пройшов період демократичного "транзиту" і була складена наша власна історія.
Експерт зазначає, що зараз країна протиставляє себе радянським минулим, однак на момент здобуття незалежності в розумінні людей йшлося про продовження розвитку УРСР - просто в новому форматі. Однак, на даний момент, в умовах українського капіталізму, виникають питання до державної системи.
"У нас історично - новий запит на нову форму соціальної справедливості в умовах вибудуваного українцями капіталізму. Ми увійшли в нові незвідані води, де нас підстерігають як небезпеки, так і можливості. Небезпек, звичайно, більше, але не дивлячись на це необхідно працювати над майбутнім країни з огляду на нові мінливі обставини", - говорить Віктор Щербина.
Намацавши дно - відштовхнутися від нього
Ми підійшли до нового етапу, коли з'явилася необхідність перезаснування держави, а також нового суспільного договору, вважає голова правління громадського об'єднання "За демократію через право" Марина Ставнійчук.
Водночас, на міжнародному рівні Україна має діяти в світі, що швидко трансформується, оскільки відбувається глобальний перегляд ролей основних гравців, змінюються обставини і міжнародні правила.
"Той ЄС, куди Україна і її громадяни прагнули потрапити на початку євроінтеграційного шляху, вже змінився, проте картинка Євросоюзу в головах українців - колишня. Україна зараз знаходиться на переломному моменті, бо якщо зараз нічого не поміняти в країні, ймовірно через час є ризик зникнення української держави. Ймовірно, ми намацали дно, саме час від нього відштовхнутися", - говорить директор "Інституту глобальних трансформацій", колишній радник Секретаря РНБО України Олексій Семеній.
З такою позицією погоджується і Марина Ставнійчук, проте експерт відзначає, що необхіден розподіл відповідальності не лише між тими, хто обирається, а й тими, хто обирає.
Однак для того, щоб народ також брав на себе відповідальність за державу, вважає Віктор Щербина, необхідно виробити ідеологію народного суверенітету, оскільки та форма суверенітету, яка у нас була утворена раніше, привела нас до того, що під питанням стоїть саме існування держави.
