Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі Фату Бенсуда представила доповідь за справою "Ситуація в Україні", яка зачіпає події в Україні в ході Євромайдану, війну на Донбасі та анексію Криму. Зокрема, остання вперше на такому рівні визнана актом війни з боку Росії. Дипломат і голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук вважає доповідь чи не найважливішим за три роки документом серед тих, що були прийняті на міжнародному рівні щодо українських подій. У колонці для "Апострофа" він виділив головні моменти в документі Гааги за кожним з трьох напрямів і пояснив, як слід діяти, щоб максимально ефективно використовувати отриману можливість притягнути російське керівництво до відповідальності.
Доповідь Міжнародного кримінального суду — один з найважливіших документів, які були прийняті щодо українсько-російського конфлікту та подій в Україні на міжнародному рівні протягом останніх трьох років. І той факт, що його ухвалила така поважна інституція, незважаючи на те, що в подальшому планується продовження розслідування і збір фактів, не можна применшувати. Усе це підтверджує, що українській дипломатії не варто боятися виходити на міжнародні форуми, а максимально використати наявні аргументи, щоб нарешті розставити крапки над "і", щоб було чітко зрозуміло, хто є хто.
Я б виділив у документі, опублікованому МКС, три складові: щодо Криму, щодо подій на Майдані Незалежності та на сході України.
З приводу Криму, я б сказав, це найбільший плюс, тому що чи не вперше сказано, що була здійснена агресія, яка фактично є проявом війни; і цьому дана юридична кваліфікація, без будь-яких сумнівів. Це дає нам разом з дуже позитивним рішенням Генасамблеї ООН щодо Криму, яке було прийнято цієї ночі, дуже непогані можливості на міжнародному рівні, в межах ООН, поставити на голосування резолюцію, яка б чітко кваліфікувала дії РФ як агресію з відповідними наслідками — зокрема, відстороненням від обговорення і ухвалення рішень щодо України, оскільки вона є стороною конфлікту; санкціями на рівні ООН. Покарання в рамках Генасамблеї ООН, резолюція Радбезу — дійсно той рівень, який може мати значно більш сильні наслідки для агресора.
Далі йдуть трохи більш складні пакети запитань. Дається дійсно кваліфіковаий опис внутрішньополітичних подій в Україні. Разом з тим зазначається, що потрібно ще дуже багато надати інформації, щоб визначити відповідального. І тут, думаю, українська влада має дуже великий простір для роботи, щоб надати МКС всі необхідні дані, які б дозволили кваліфікувати події на Майдані. Адже за три роки так і не розслідувані злочини, не встановлені винні. А потерпілі досі не можуть побачити юридично обґрунтовані факти щодо того, хто за це відповідає. І якщо українська влада продемонструвала, що не може це зробити, можливо, це зроблять міжнародні судові інстанції. МКС чи не найкраще підходить для цього.
Третій елемент — події на сході нашої країни. Важливим є нюанс, де йдеться про те, що все-таки була суміш зовнішньої агресії, тобто дій РФ щодо підтримки сепаратистів і бойовиків, і проявів внутрішньодержавного конфлікту. Тут, безсумнівно, слід бути дуже обережними і надати максимальну кількість фактів і підтверджень того, що внутрішньополітичні суперечності, які, очевидно, виявилися до і під час подій, не були причиною, а були використані Росією для здійснення агресії. Тут все залежить від того, наскільки добре спрацюють українська дипломатія і відповідні українські служби, які наберуть достатню кількість доказів і підтвердження того, що, якби не російська підтримка, на сході України не було б війни.
Слід також враховувати, що йдеться про використання українськими Збройними силами зброї в ході цього конфлікту. І тут потрібно бути дуже обережними, не приховувати фактів і бути готовими, що, очевидно, будуть спроби звинуватити Україну в непропорційному використанні Збройних сил. Тільки відвертий діалог з наданням доказів тут може допомогти.
