1 червня в Україні та у світі відзначають День захисту дітей. Сьогодні саме українські діти особливо потребують захисту й опіки. За даними Мінсоцполітики, в Україні зареєстровано близько 170 тис. дітей-переселенців. Багатьом з них довелося пережити обстріл у прифронтових населених пунктах, а сьогодні доводиться звикати зі статусом біженців далеко від рідного дому. А багато маленьких українців досі живуть у безпосередній близькості або навіть у самій зоні бойових дій. Без сумніву, психологічна реабілітація цих дітей війни має стати загальнодержавним завданням. На думку фахівців, вирішувати цю проблему потрібно комплексно, залучаючи батьків, адже вони найчастіше страждають від тих травм, що і їхні діти.
Сьогодні маріупольському хлопчику Вані десять років, стільки ж, скільки було моїй бабусі Олені Іванівні на початку Другої світової. Німці жили в її будинку, вона була змушена ховатися в підвалі. Відтоді минуло кілька десятиліть, але вона досі не переносить запаху гару і не терпить насильства в будь-якому його прояві.
Маріупольський хлопчик Ваня, як і моя бабуся, знає про війну не з чуток. 24 січня 2015 року, о 9-й ранку, мікрорайон Східний, де він живе, потрапив під сильний обстріл. Саме ця частина міста знаходиться найближче до лінії розмежування. Цей день став "чорним" для міста: житлові квартали взяли вогонь на себе, і в результаті обстрілу загинула 31 особа і 117 було поранено, всі вони – сусіди Вані, жителі мікрорайону Східний.
Діти війни
"Це була дуже дивна ніч. Я відчував, що вона інакша. Гавкали собаки, я їх слухав і думав, що вони якось дуже гарно та красиво гавкають. А через кілька годин побачив, що для деяких людей цей гавкіт був останнім, що вони чули", - згадує Ваня події тих днів.
Коли почався обстріл, Ваня був удома зі своєю сім'єю. Потім його рідні розповіли, що він лежав у коридорі і кричав, що всі помруть. Дорослим, які теж були налякані, не вдалося його заспокоїти. Коли стало тихо, всі вийшли на вулицю. Перше, що побачили, — тіла загиблих, яких обстріл застав посеред вулиці. Для хлопчика це стало ще однією важкою травмою.
У результаті у Вані з'явився постійний страх, він боявся виходити з дому, боявся залишатися один, почав спати з мамою і страждав від нетримання. Уві сні Ваня постійно кричав, що вони всі помруть, прокидався від кошмарів. Мама хлопчика Ольга звернулася до арттерапевта при Маріупольському союзі молоді (працює за підтримки фонду UNICEF). Ольга пояснила синові, що психолог допоможе боротися зі страхами, тому не варто соромитися або думати, що з ним, Іваном, щось не так. Вона сама ходила на заняття, часто залишалася на терапію і тим самим разом із сином працювала над психологічними проблемами, з якими довелося зіткнутися їхній сім'ї.
За словами психолога Марії Проніної, вона вирішила розпочати терапію за допомогою казки і малюнка: просила Ваню намалювати свої страхи, і він малював монстрів, які приходили до нього додому, коли він був один. Терапія тривала протягом двох місяців, у результаті в дитячих малюнках з'явилися й інші персонажі — чарівні герої, які допомагали хлопчику боротися зі страхами. Ваня став спокійнішим, знову почав спілкуватися з друзями, перестав боятися ходити самостійно до школи, і тепер перспектива залишитися десь одному його не лякає.
Марія Проніна розповіла "Апострофу" про те, як вона використовує у своїй практиці казкотерапію, як вона працювала з хлопчиком та іншими дітьми: "Ми (разом з дитиною) можемо бути ким завгодно, робити що завгодно, опинитися де завгодно. Всі страхи і проблеми розглядаємо так, щоб побачити вихід з будь-якої ситуації. І в нас є тільки одне правило, яке не можна порушувати, – нікому не завдавати шкоди. Навіть якщо справа стосується гри".
Мама хлопчика каже, що малюнки у Вані з часом стали більш життєрадісними, як і сам хлопчисько, тепер у нього немає проблеми нетримання, хоча він поки ще не готовий спати один. "Йому подобається малювати, це дає йому можливість розвиватися", - розповідає його мама Ольга. Водночас сім'ї довелося зіткнутися з іншою проблемою — у школі Ваня не знайшов необхідної підтримки, більше того, вчителька говорила про його художні здібності досить грубо, казала, що малює він погано, і ставила йому невисокі оцінки. "Але наш терапевт, навпаки, підтримує його, - каже Ольга. - Фактично вона стала йому другом, і він дуже цінує її поради і коментарі. Це дозволяє йому вірити в себе і у свої сили, тому терапія приводить до гарних результатів", - розповідає мама Вані Ольга і додає — хлопчик тепер готується писати акрилом великі картини.
Бетмен поспішає на допомогу
Переселенка Анжела з села Безіменне (Донецька область, зараз знаходиться під контролем бойовиків, - "Апостроф") працює на машині швидкої допомоги в Маріуполі. У зв’язку з військовими діями в її восьмирічного сина Дані розвинулися невроз і тривожність, він почав боятися гучних звуків і темряви, з'явилися проблеми з мовленням. Анжелі також довелося звернутися до психолога до Маріупольського союзу молоді.
"Два роки тому, коли бойовики ДНР ще не увійшли в село, коли не було бомбардування з боку Новоазовська і не летіли снаряди в Саханку, я з двома дітьми сиділа в підвалі. Ми живемо на другій вулиці паралельно трасі на Таганрог, і всі військові машини (так званої ДНР) проїжджали по цій трасі, дуже близько. По нашій вулиці почала ходити військова техніка. Свист, тремтіння землі. Маленька дитина все це бачила, їй тоді було шість років, і в ту ніч вона взагалі не могла заснути. Вранці, як тільки у мене з'явилася можливість, я відправила дітей до сестри, обхідними шляхами, бо вранці це була вже окупована територія, - згадує Анжела. - Я медпрацівник, мене вмовляли залишитися лікувати поранених (сепаратистів). Але я не залишилася. Усю живність - курей та індиків — я сама зі сльозами на очах різала в останній день".
Вона згадує, як з жахом дивилася на свої закривавлені руки, але зупинятися не можна було, треба було вивезти хоч якісь запаси, щоб було, що їсти, і якось протриматися певний час. "Зараз я можу про це говорити, але тоді я чотири дні не спала, у мене був шок. Боялася, бігала до підвалу. Але мені було легше від того, що я знала, що діти в безпеці", - каже Анжела.
Її діти прожили в сестри рік, там же її син пішов у перший клас. Анжелі довелося пройти через ще одне випробування — у неї виявили онкологічне захворювання, на лікування пішли довгі місяці.
Тепер сім'я живе в Маріуполі. У молодшого сина внаслідок подій, які він пережив у рідному селі на початку війни, з'явився стан тривожності, але йому також допомогла арт-терапія.
Анжела називає ці заняття, під час яких дітей також навчають і медитації, рятувальним колом. За її словами, обстріл Маріуполя та мікрорайону Східний 24 січня 2015 року став масовою травмою для багатьох людей. Місцевим психологам довелося працювати з різними випадками, головним чином, зі страхами дітей і проблемами з промовою.
"Мій син також шепелявив, коли в нього з'являвся страх. Тепер все в порядку, він стежить за тим, як говорить. Його терапевт Марія стала для нього авторитетом, підвищила його самооцінку, поліпшила психологічний стан, позбавила від страху залишатися одному вдома. Спочатку вони малювали, ліпили, робили аплікації та постійно проговорювали травму Дані. За допомогою його улюблених героїв Людини-павука і Бетмена боролися зі страхами і рятували дітей, які потрапили в біду. Маша спеціально моделювала за допомогою казки подібні ситуації, за яких він міг безпосередньо стикатися з тим, що його вганяє в паніку. Був час, коли він не міг митися або сидіти в туалеті, бо думав, що з унітазу можуть вилітати снаряди або може статися вибух", - згадує Анжела. Зі своїми страхами та переживаннями їй довелося боротися самій. Багато в чому її врятувала робота в бригаді швидкої допомоги в Маріуполі.
Превентивные заходи
Згідно з даними служби у справах дітей Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, в області працює регіональна програма інтеграції, соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб, прийнята на 2015-2016 роки. В рамках програми психологічні кабінети відкриті в Бахмуті, Костянтинівці, Краматорську, Лимані та Маріуполі, де задіяно 683 спеціалісти. Соціальні психологи, соціальні педагоги тощо працюють на базі інтернатів, дитячих садків, шкіл. Корекційні заняття проводяться в рамках програми розвитку навичок психологічного відновлення дитини-школяра "Комплексна психосоціальна підтримка дітей, підлітків та сімей, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні" (розроблена НаУКМА та UNICEF).
Допомогу в організації психологічних реабілітаційних програм надає чеська організація "Людина в біді", надаючи цілодобову безкоштовну анонімну психологічну консультацію по телефону довіри.
У службі у справах дітей Донецької обласної військово-цивільної адміністрації стверджують, що психологічна допомога надається і дітям, і батькам: здійснюється діагностика рівня тривожності, посттравматичного стресового розладу, психологічного клімату в сім'ї, схильності до конфліктної поведінки особистості тощо. Однак оцінити результативність цих програм поки не беруться ані самі працівники служб, ані волонтери, які також надають психологічну підтримку дітям.
За даними Міністерства соціальної політики України, окремої державної програми, яка була б спрямована на реабілітацію дітей, котрі постраждали від війни на сході, в Україні досі немає. Водночас у міністерстві говорять про програму, спрямовану на підтримку та соціальну адаптацію внутрішньо переміщених осіб, прийняту до 2017 року. Вона передбачає організацію і надання медичної та психологічної допомоги переселенцям, а також превентивні заходи для запобігання погіршенню їхнього фізичного та психологічного здоров'я. Крім того, чиновники розповідають про проект концепції Державної цільової програми медичної, психологічної, соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО на період до 2020 року.
Однак, за словами Світлани Тарабанової, координатора центру Схід SOS, наявні в Україні програми не надають повноцінної комплексної допомоги і захисту населення. У Схід SOS теж пропонують психологічну допомогу у форматі жіночих і дитячих клубів, де переселенці можуть поспілкуватися з психологами і терапевтами. Допомога надається за методикою "Рівний — рівному".
"У нас є психологічний напрям, і ми аналізуємо ситуацію в Україні в цілому. З початком війни психологічні розлади і конфлікти загострилися. У нас немає комплексного бачення реабілітації людей, які пережили подібні ситуації, є програми з реабілітації переселенців, бійців АТО, але це лише елементи, які повинні входити до загальної стратегії державної програми з реабілітації", - зазначає Тарабанова.
Протягом двох років війни ті, хто так і не дійшов до психолога, можуть зіткнутися з так званою ретравматизацією: хтось повертається додому в прифронтову зону і знову потрапляє в постійну стресову ситуацію, хтось не може возз'єднатися зі своїми близькими; додає проблем і відсутність роботи, житла, діти страждають від розлучення батьків.
"Тут украй важливим є інтеграційний процес, - каже Тарабанова. – На сьогодні немає розуміння того, як проводити терапію для дітей з різних місць, наприклад з прифронтової зони, дітей переселенців з інших територій або тих, хто безпосередньо став учасником війни. Дітей потрібно більше інтегрувати між собою, дозволяти спілкуватися дітям з різних областей України і проводити постійне комунікаційне "змішування". І що дуже важливо, працювати з дітьми потрібно, обов'язково залучаючи їхніх батьків", - пояснює Світлана.
За словами Тарабанової, в країні загострюється не тільки військова, а й економічна ситуація. "Люди звертаються до нас з панічними реакціями. Начебто вони вже прийняли рішення про те, що залишаються, наприклад, у Києві, але перед ними постає питання довгострокової оренди житла, постійної роботи тощо. Нині дуже сильно зростає відсоток насильства в сім'ї. Це не тільки фізичне насильство, а й психологічне, економічне, тобто всі види насильства. Постійне напруження в суспільстві, проблеми одного з членів сім'ї призводять до таких наслідків. Україна і раніше важко вирішувала проблеми домашнього насильства, а тепер ця ситуація погіршилася ще більше", - стверджує координатор Схід SOS.
