Я не є фахівцем у галузі освіти. Ця тема привернула мою увагу випадково, коли група однодумців із захисту річки Либідь запросила на суботник з її очистки учнів декількох шкіл міста Києва. Найбільше дітям сподобалася наукова частина заходів, пов’язана із дослідженням стану води річки, її балансу, біологічної активності. У результаті ми були запрошені керівництвом однієї зі шкіл продовжити зустрічі із більшим складом учнів та їх викладачами. Поставившись до цих зустрічей серйозно, замовивши спеціальне опитування учнів, ми наочно відчули ті проблеми, що стоять нині перед освітньою системою України. Рухаючись далі на цьому напрямку, ми також побачили невідповідність бажань молоді та послуг, що надаються їй шкільною системою.
Саме з цієї причини хотілось би висловити власну думку з питання, про яке йдеться. Сподіваюсь, що у чомусь вона буде корисною.
1. Освітня ситуація в Україні та світі
Поза всяким сумнівом існуюча шкільна система, так чи інакше, виконує свою функцію стосовно надання учням базових знань з мови, літератури, історії, математики та інших стандартних дисциплін. Більш того, українські школярі регулярно отримують високі нагороди на різних міжнародних олімпіадах. Однак, батьки, учні та й самі працівники освітньої системи відчувають, що з нею щось не так.
Основною причиною цього відчуття, схоже, є зростаюча невизначеність стосовно подальшої долі школярів. Останнім часом проблема набула суспільного значення. Під впливом громадськості Верховна Рада спромоглася прийняти відповідний Закон у першому читанні. Назагал, це крок у правильному напрямку.
Однак, знайомство із проектом Закону України "Про освіту" спонукає до декількох важливих зауважень.
На нашу думку, реформування освіти має відбуватись не лише на відомчих, а на більш широких засадах. Якщо проектом Закону констатується відставання української освіти від вимог 21-го сторіччя, то, можливо, є сенс поставити запитання - про які, власне, вимоги ідеться? Пошук відповідей обов’язково зрушить нас у бік визнання ринкових відносин між економікою та її підсистемою з надання освітніх послуг.
Тобто, є очевидна перевага пошуку відповідей стосовно реформування освітньої системи в Україні й на полі ринкових відносин між споживачем послуг (економікою, суспільством) та їх постачальником (освітньою галуззю).
Однак, при даному підході виникає декілька важливих запитань, на які проект Закону не надає переконливої відповіді:
- яким має бути перелік професій після 2030 року, коли відбудеться перехід до наступного етапу реформи? Якщо нам це невідомо, то
- чи здатні ми запропонувати адекватні програми з підготовки школярів наступного (після 2030 року) освітнього циклу?
- якими мають бути вимоги до вчителів, що навчатимуть після 2030 року, і, власне, чи будуть це звичні для нас "вчителі"?
- чи можуть державні/відомчі структури, як передбачається Законом, оцінювати якість навчання? Може, краще це зробить ринок.
Реальне життя свідчить принаймні про декілька можливих способів поведінки освітніх установ, та їх клієнтів за означених умов.
Констатуючи невідповідність існуючої освіти сучасному попиту, найбільш "кмітливі" освітяни пішли оригінальним шляхом – двічі продати школяру або студенту свою недолугість. Спочатку у межах затверджених програм шкіл та вишів, а потім, у порядку компенсації "недоробок", те ж саме, але через комерційні структури при тих же закладах.
Однак, життя демонструє й інші підходи.
Декілька тижнів тому переді мною сиділа 16-річна школярка з оригінальним проектом щодо професійної орієнтації молоді. Ідеться про абсолютно реальний гаджет. Її турбує лише одна проблема – як конвертувати криптовалюту у гривню і навпаки, оскільки, відповідно до задуму, розрахунки за надані послуги мають здійснюватись у цих двох валютах. Дівчина також самостійно провела опитування потенційної клієнтури, яке засвідчило ті ж самі проблеми, що і наше аналогічне дослідження, як у якісному, так і кількісному вимірах.
Загальний висновок один. Поки бюрократи з політиками сперечаються щодо освітніх реформ, діти уже взялися за справу. На щастя, у своїх підходах вони набагато ближче до вимог 21-го сторіччя, оскільки краще від дорослих їх відчувають.
2. Ласкаво просимо у світ майбутнього
Однак ми не єдині у цьому світі. Чим далі, тим вірніше чергова промислова революція не лише виявляє недоліки сучасної освіти, але й однозначно демонструє виклики щодо неї. Кожна окрема країна відчуває їх відповідно до рівня свого промислово-економічного розвитку та його специфіки. Проте, є деякі спільні риси, що кардинально впливають на перебіг реформ у царині, про яку ідеться.
Насамперед, це розгубленість освітян перед майбутнім, перед надзвичайним прискоренням змін, що потребують неабиякої здатності з пристосування, перед потребою надшвидкого засвоєння нових знань, навичок та вмінь. Загальним висновком є нагальна вимога пожиттєвого навчання.
Пошук форм реалізації відповідної стратегії призвів до інтенсифікації розробок нових підходів до надання освітніх послуг, відчутного зростання їх вартості, розмивання усталених освітянських методик, залучення міждисциплінарності. Як наслідок, значна частина студентів не завершує навчання у відведені терміни, зростає їх частка у віці понад 25-30 років. Посилюється заклик споживачів щодо запровадження індивідуалізації надання освітніх послуг.
Не дивно, що перед освітніми системами у новому світлі постають відомі питання: Кого вчити?, Кому й Чому вчити?, Як вчити? Найболючішими ці запитання є на рівні середніх шкіл.
З першим із запитань більш-менш ясно – вчити, починаючи з дитинства, але, відповідно до сучасної ситуації, - пожиттєво.
Однак, зосередимо нашу увагу на навчанні школярів, зокрема, учнів 8-х-12-х класів. Ця частина молоді найбільш відкрита щодо сприйняття вимог часу, саме на неї спрямовані виклики майбутнього. (З представниками старших вікових груп ідеться скоріше про "довчання" або "перенавчання").
Учні 8-х-12-х класів є частиною молоді, яка найбільш відкрита до сприйняття вимог часу,
тому саме на неї спрямовані виклики майбутнього. Фото: УНІАН
Учні старших класів уже володіють базовими знаннями і більше відкриті до завдань майбутнього - "піди туди, невідомо куди; принеси те, невідомо що". Саме таких завдань розвитку "від невідомого" з часом стає все більше. Зокрема, це потреба в кваліфікованому діалозі з роботизованими системами, штучним інтелектом, що все активніше впроваджуються у виробничі процеси та сферу послуг. Інтернет речей з часом "замережує" майже все.
З іншого боку, через зростаючу "діджіталізацію" економіки втрачають сенс деякі класичні види товарного виробництва, наприклад, обладнання для приміщень роздрібної торгівлі, яка все більше переходить в режим online. Змінюється характер обслуговування клієнтів фінансовими установами, доставка товарів на замовлення, контроль стану здоров’я пацієнтів тощо. Зазначені послуги все більше роботизуються. Виклики майбутнього двобічні: ті, хто передбачливо та вчасно зорієнтується, - виграють, інші – втрачають.
Перелік відповідних прикладів можна продовжити (Аліна Полякова. Тривожне майбутнє: біохакери, космічні гіди та клас "непотрібних";.26.07.2017). Проте, висновок очевидний: навчання "від минулого" переходить у режим навчання "від майбутнього". За таких умов виникає потреба в знаннях та навичках оперування інформацією (точніше, великими даними), подібних до тих, якими володіють науковці. Але тоді хто здатен впроваджувати їх у школі? Очевидно, не традиційні вчителі. Скоріше за все, люди від науки, або вчителі, що пройшли відповідну перепідготовку. Вчити майбутньому мають ті, хто у ньому орієнтується.
Уже зараз навчальні заклади розвинутих країн залучають професіоналів з науковими ступенями для викладання окремих предметів, зокрема, математики, біології та інформаційних технологій. Дана тенденція набуває обертів, у т.ч. за рахунок залучення фахівців від виробництва, сфери послуг та бізнесу (Марк Цукерберг, наприклад, веде курс із підприємництва у школі).
Свого часу суспільство уже переживало подібне. Наприкінці 60-х-початку 70-х років минулого сторіччя високотехнічні галузі виробництва розвинутих країн залучали науковців до опрацювання науково-технічної інформації та науково-технічної підготовки виробництва, розробки програм маркетингу та стратегій розвитку бізнесу. Це виправдало себе відчутним підвищенням конкурентоздатності.
Найбільш складне завдання, як навчити тому, чого ти ще не знаєш, або не умієш сам? Завдання якраз для науковця. Якщо так, то й методи мають бути відповідні – методи поступового наближення до невідомого. Якщо викладач володіє такою технікою, - навчить й іншого. Але за однієї важливої умови – з максимальним залученням того, хто вчиться. Точніше, його творчих здібностей, бажання пошуку відповідей, здатності досягнення кінцевого результату. В якийсь момент учень має перейти на самонавчання, але за певною системою і з досвідченим тренером. Саме так здобуті навички гарантуватимуть учню його майбутнє.
Викладені вище думки згенеровані якісними змінами сучасних виробничих процесів, тенденціями подальшого їх розвитку, запитами суспільно-економічного прогресу. Насамперед, ідеться про суттєві зміни характеру відповідних завдань. Вони все більше стають не детермінованими, а такими, що потребують творчості, інновативності та інших креативних здібностей для розв’язання. Добре ідентифіковані завдання передаються штучному інтелекту, як свого часу важка фізична праця була перекладена на плечі машин.
3. Погляд зсередини
Наскільки викладені думки співпадають із розумінням, здатністю до адаптації та очікуваннями самої молоді, про яку ідеться?
З цією метою було проведено низку тематичних зустрічей з адміністраторами від освіти, вчителями, батьками, а також опитування учнів 8-11-х класів репрезентативних загальноосвітніх шкіл м. Києва, серед яких були "більш просунуті", середні та звичайні. Загальна тенденція відповідей засвідчила свідоме бажання дітей до змін освітнього процесу відповідно до попиту суспільно-бізнесового середовища на професії. Проглядає чітка позиція дітей, насамперед, з т.зв. "пересічних" родин, зайняти гідне положення у суспільстві.
Після проведення опитування в школах Києва загальна тенденція відповідей показала
бажання дітей до змін освітнього процесу. Фото: УНІАН
Однак, виявлено також і доволі небезпечні характеристики. Зокрема, 66% опитаних сумніваються у власному виборі професії (виду діяльності), або ще не обрали їх, чи не замислювались над цим питанням. Понад 10% опитаних не можуть відповісти, до якого роду занять чи стилю роботи вони більше схильні. Біля 30% взагалі готові “пливсти за течією”. Дві останні категорії учнів, узяті разом, становлять майже 40% опитаних. Поза всяким сумнівом, ці дані не можуть залишати суспільство та освітян байдужими.
Наведені оцінки щонайменше свідчать про безпорадність значної кількості учнів стосовно обрання свого майбутнього, а також про недоліки освітньої та профорієнтаційної роботи самих шкіл, існуючих вимог та приписів освітньої системи в Україні. У черговий раз постає запитання, наскільки реформування освітньої системи в Україні відповідає викликам майбутнього?
Якщо мислити категоріями виховання пасивного споживача освітніх послуг, то все перебуває у стані відповідності існуючим вимогам. Проект Закону "Про освіту" лише надає старій системі більш-менш сучасного лоску. Якщо ж виховувати особистостей, здатних змінювати оточуюче середовище на краще, - потрібні кардинальні зміни.
Насамперед, ідеться про необхідність перенесення акцентів з викладача-транслятора знань на учня, на допомогу останньому у виявленні та розвитку особистих здібностей відповідно до суспільних потреб через залучення до виконання проектів, набуття навичок щодо співпраці та досліджень.
Завдання, про яке ідеться, не є простим збільшенням терміну навчання, категоризацією освітніх установ, ущільненням навчальних програм, запровадженням нових позакласних курсів та практик, тобто впровадженням суто адміністративно-організаційних заходів. Інформаційні технології та "діджіталізація" економіки, насамперед, вимагають якісних змін самого навчального процесу, здатних забезпечити відповідність знань та вмінь соціально-технологічним вимогам. Завдання не з легких.
Як свідчить статистика, кожні два роки відбувається повна зміна візуалізованої інформації. Друкована інформація суцільно змінюється кожні 12 годин. Тобто, за період перебування учня у школі з 12-річним терміном навчання лише по першому параметру ми матимемо 6-кратні зміни матеріалу, або шестикратну девальвацію, принаймні, суспільно-політичних знань, закладених у підручники на початку школи. Чи здатна орієнтована на кількісні зміни освітня система впоратися з означеним викликом? Очевидно, що мають змінюватись не лише підручники. Насамперед, мають впроваджуватись нові форми роботи з учнями та студентами початкових курсів, зорієнтовані на як раніше активне залучення їхніх здібностей до навчального діалогу, під час якого профільні викладачі виступають у ролі експертів, а не традиційних вчителів.
Дедалі більше світова торгівля здійснюється не товарами та послугами як такими, а ідеями, закладеними у них, тобто інтелектуальною власністю. Саме вона забезпечуватиме пріоритет та конкурентні переваги тієї чи іншої країни у 21-му сторіччі.
За цих умов суттєво зростають вимоги до "фахівців майбутнього". Згадана вище "діджіталізація" здатна суттєво підвищити економічне зростання за однієї важливої умови - мають відбутися кардинальні зміни стосовно якості фахівців, відповідним чином навчених та залучених до виробництва й надання послуг.
4. Які фахівці майбутнього нам потрібні
На нашу думку, при відповіді на дане запитання надійніше говорити про функціональні якості майбутніх фахівців, ніж про конкретні види їх роботи. Перші закономірно зростають у ціні, у той час як другі якісно змінюються у часі. Завдання полягає у їх ефективному сполученні.
Пожиттєва індивідуалізована освіта закономірно вимагає іншої, ніж існуючої на сьогодні, філософії з підготовки спеціалістів, системного застосування міждисциплінарного підходу та відповідних методів "навчання".
Насамперед, ідеться про розвиток здатності учня мріяти конструктивно (на відміну від утопічності), з наступним набуттям самостійної здатності до формулювання практичної мети.
У такому разі засоби навчання спрямовуються на підвищення рівня креативності слухача та його аналітичності.
Обидві ці якості наближають його до здатності передбачення та прогностичності, надзвичайно необхідних за умов зростаючого рівня невизначеності соціально-економічного середовища.
Насамкінець, майбутній фахівець має бути здатним до запровадження змін, спроектованих ним із застосуванням нових способів мислення.
Наявність означених якостей однозначно характеризує потенційного занятого як "фрілансера", що надає перевагу, насамперед, власній творчій незалежності, ніж постійному контракту з роботодавцем. За всіма ознаками дана тенденція набуває обертів. У 2020 році майже половину зайнятих США становитимуть саме вільні контрактники. Українські програмісти уже давно працюють за цією схемою. До них поступово приєднуються інші види виробничої та сервісної діяльності.
Може постати запитання, що наведені вище пропозиції розраховані головним чином на талановитих. А як бути із тими, хто не підпадає під таке визначення?
Вся складність реформування сучасної освіти полягає у тому, що зміни, про які ідеться, пов’язані із зсувом вимог до неї у бік масового розвитку саме таких людських здібностей. Хочемо ми, чи ні,- це об’єктивно невідворотні зміни, обумовлені сучасним прогресом, і така робота з дітьми та молоддю вимагає відповідних засобів.
У іншому випадку, як апокаліптично пише Олексій Жмеренецький (Олексій Жмеренецький. Глобальні економічні тренди та Україна без майбутнього. 17.07.2017), "кожного ранку молодий українець прокидається з думкою, що тримає його в цій безнадійній країні, і знаходить все менше аргументів залишитися".
Хотілося б змінити деструктивну дію цієї "лінійної" тенденції. Тим більше, що проблема, яку ми висвітлюємо, не є такою, й одночасно орієнтує нас стосовно засобів з її подолання.
Як наочно доводить моя 16-літня співбесідниця, треба лише розумно та вчасно ними скористатися.
