Цими днями виповнюється 25 років із часу страшної трагедії в Боснії, що стала наймасовішим вбивством мирних жителів в Європі після Другої світової війни, про яку ми всі повинні пам'ятати. Детальніше про трагедію і уроки, які людство повинно з цього винести, в своїй колонці на "Апострофі" розповів посол України в Хорватіі і Боснії і Герцеговині в 2010-17 рр Олександр Левченко.
У квітні 1993 року боснійська Сребрениця була оголошена Радою Безпеки ООН "зоною безпеки" під захистом міжнародного миротворчого контингенту. 11 липня 1995 року підрозділи боснійських сербів під командуванням генерала Р. Младича в результаті військової наступальної операції захопили цю "зону безпеки" ООН. Кілька десятків тисяч боснійських мусульман опинилися в пастці. 600 голландських миротворців поводилися дуже нерішуче. Зрозуміло, що військ боснійських сербів було в десять разів більше, однак "блакитні каски" могли наполягти, щоб командування сил ООН терміново надіслало підмогу. Але голландці, замість того щоб горою стати на захист місцевих мусульман, почали перемовини з командувачем Армії боснійських сербів генералом Р. Младичем. Той пообіцяв всьому населенню безпеку, відділив від мирних громадян чоловіків віком від 12 до 65 років, а це 8,5 тисячі осіб, запропонувавши іншим кільком десяткам тисяч жінок, старим і дітям терміново евакуюватися.
Жінки, відчувши недобре, навідріз відмовилися залишати чоловіків. Тоді Р. Младич натиснув на голландців, а ті стали запевняти мусульманське населення, що все під контролем і нема чого боятися. В гірких сльозах мусульманські жінки залишали своїх рідних і разом зі старими і дітьми пішки вирушили за десятки кілометрів, щоб розташуватися на території під контролем армії боснійських мусульман. Боснійські серби запропонували голландським миротворцям супроводжувати величезну людську колону, щоб її не обстріляли дорогою і уникнути цивільних жертв, пообіцявши, що залишеними чоловіками нічого поганого не станеться. Як це не дивно, але голландці залишають захищений рішенням ООН "анклав безпеки".
Це було катастрофічне рішення. Як тільки "блакитні каски" разом із колоною мусульманських жінок, старих і дітей пішли, все чоловіче населення Сребрениці, а це майже 8,5 тисяч осіб, було розстріляно. Щоб приховати сліди злочину, армія боснійських сербів, використовуючи трактори і Багер, вирила кілька котлованів, куди закопала тіла розстріляних, при цьому акуратно маскуючи сліди залишками рослинності.
Як часто буває при вбивстві такої величезної кількості людей, в метушні декільком мусульманам вдалося вижити і вибратися. Мусульманські жінки, які прибули зі Сребрениці в безпечний регіон, стали бити на сполох. Голландці толком не могли пояснити, чому в повному складі пішли з "анклаву безпеки", залишивши один на один беззбройних мусульман перед підрозділами боснійських сербів. У свою чергу, боснійські серби стали стверджувати, що транспортували всіх чоловіків зі Сребрениці в розподільні табори по всій території Республіки Сербської.
Через місяць війна стала добігати кінця через повну поразку сербських сепаратистів на території Хорватії та входження хорватської армії на територію Боснії для підтримки місцевих мусульман у боях із боснійським сербами, які стали терпіти одну поразку за іншою. З метою уникнення масового кровопролиття світове співтовариство послало додатково збройні Стабілізаційні сили.
Після Дейтонської угоди територія Сребрениці відійшла під управління боснійських сербів, тому ніхто з місцевих мусульман не поспішав повертатися додому, а ті, хто зважився, застали повністю безлюдне місто. Правозахисні організації забили на сполох, вимагаючи детального міжнародного розслідування, куди поділися 8,5 тисячі осіб. Всі розуміли, що сталася величезних розмірів трагедія, але було важко довести злочин, так як військово-політичне керівництво боснійських сербів повністю заперечувало вбивства. Стало очевидним, що потрібно знайти докази, може, хтось із оточення генерала Младича або простих солдат знімав екзекуції фотоапаратом або на відео.
Зі встановленням миру на територію Боснії було відправлено десятки агентів західних спецслужб, серед яких були серби за походженням, щоб у ресторанах, барах, розливних слухати, що згадували нещодавні бійці армії боснійських сербів. За п'яними розмовами колишніх армійців стало на 100% зрозуміло, що сталася трагедія немислимих розмірів. Однак потрібно було отримати підтверджувальні відеоматеріали, які потайки зробили через особисте марнославство кілька бійців. Ці матеріали у захмелілих власників були куплені за кілька тисяч доларів, зрозуміло, без зазначення цілей, для чого вони потрібні. Те, що там було відображено, потрясло весь цивілізований світ.
Терміново в Сребреніцу було відправлено кілька пошукових груп, які змогли визначити місця масових поховань. До сьогодні з багатьох братських могил було викопано останки понад 8,3 тисяч людських тіл. Вони всі пройшли експертизу на ДНК і були упізнані, кому належали, а потім перепоховані у величезному меморіалі. У 2003 році влада Республіки Сербської визнала масові вбивства мусульман у Сребрениці, а в 2010 році парламент Сербії засудив різанину, відмовившись визнати її геноцидом. У 2007 році Міжнародний трибунал кваліфікував дії боснійських сербів як "злочини геноциду". У січні 2009 року Європарламент проголосив 11 липня Днем пам'яті геноциду в Сребрениці.
Хотів би нагадати, що до Сребрениці наймасовішим розстрілом мирного населення в новітній час вважалася чернігівська Корюківка, де нацистами в 1943 році було вбито 7 тисяч мирних українців.
Дуже повчально, що всі організатори цього масового вбивства в Сребрениці були ідентифіковані й засуджені за військові злочини Міжнародним судом ООН. Сам генерал Р. Младич був засуджений до довічного ув'язнення.
