Юрій Береза – колишній народний депутат VIII скликання, професійний військовий, офіцер протиповітряної оборони та засновник батальйону «Дніпро-1». Після початку війни у 2014 році він став одним із тих, хто взяв на себе відповідальність за оборону країни. В інтерв’ю «Апостроф TV» він розповів про стан української системи ППО, необхідність розробки нових технологій, роль суспільної ініціативи у війні, а також про те, чому важливо об’єднувати зусилля держави та громадян для захисту України.
– Пане Юрію, сьогодні, коли ми з вами говоримо, були концентровані атаки ворога по Луцьку. Зараз більшість ворожих ресурсів концентрується на одному місці і ворог намагається буквально зруйнувати, випалити, завдати максимум шкоди. А ми точно всі разом маємо знайти відповідь на цю проблему. І я знаю, що певні зусилля є. Кабінет Міністрів приймає якісь постанови, щодо того, щоб реанімувати народну ініціативу, як це було і на початку 2014 року. Що ви нам можете сказати щодо того, наскільки ми наблизилися до вирішення цієї великої масштабної біди, яку на нас з вами спускає кремлівський керівник Путін?
– Я скажу один такий момент досить важливий, про який ми з вами говорили неодноразово. Ми воюємо з андрофагами, які абсолютно не обмежені нічим. В першу чергу, нема ніяких червоних ліній, що стосуються людського життя. Вони били, б'ють і будуть бити в першу чергу по тому, що найболючіше. Вони так діяли скрізь в Афганістані, в Сирії, в Чечні.
Як ми будемо реагувати на це. Що ми зробимо, щоб не допустити. Ну, по-перше, нам потрібна аналітична робота з цього приводу. На сьогоднішній день у вік комп'ютерних технологій. У вік, коли на перший план виходить штучний інтелект, я просто не можу зрозуміти зверхників і очільників держави, чому ми в цьому плані поки що шкутильгаємо на обидві ноги. Навіть не на одну ногу, а на обидві. Я думаю, що пора зверхникам визначитись з тим, що вони хочуть.
Бути завжди любимим, гарним 95-м Кварталом, якого люблять з усіх видів телевізора, або все ж таки перевести увагу і знайти тих людей, які зможуть реально забезпечити збереження людських життів. Українська нація показала, як вона може об'єднуватись в тяжкі часи. Ми не повинні мавпувати захід в виконанні там певних, умовних ліберальних цінностей. Насправді, для українців зараз найвища цінність - це людське життя. І все, що ми не зробили для збереження цього життя, де відстань до лінії зіткнення або до лінії фронту вимірюється сотнями кілометрів, це недопустимо.
Ми повинні зробити все, щоб дійти до лінії фронту і закрити абсолютно наше небо. Тому що, насправді, зараз мабуть остання спроба імперії захопити небо. Їм потрібне наше небо для того, щоб тиснути на населення України. І недооцінка цього нашими зверхниками може привести до досить поганих наслідків. І тут, і ще раз наголошую, ця ініціатива повинна бути під підтримана і реалізована. І чим скоріше це зрозуміють зверхники, тим скоріше спокійніше буде в наших містах.
– Технічно, на вашу думку, це можливо зробити? Можливо захистити Україну від російських ударних дронів?
– Я не просто скажу, що можливо, це ми повинні зробити. В нас всі технічні можливості для цього є. Ми всі чули про так звані кол-центри, якими покрита вся Україна. От уявіть собі, якщо оцю енергію направити на знищення дронів, так, як ця енергія направляється на знищення гаманців громадян інших держав. Ви не уявляєте, наскільки може це бути ефективно. І наскільки це може бути навіть бюджетно.
Не потрібно використовувати бюджети України і військові бюджети, ці кошти знайти досить легко. Насправді це проста робота, яку потрібно зробити. Це домашня робота. І я скажу, що це не просто домашня робота, це майбутнє українського ВПК, яке ми зможемо потім вигідно продавати в країни західної Європи, в країни Азії, в країни Африки, де, насправді, будуть ще певні катаклізми після знищення імперії зла.
Не забувайте, Китай як був так і є, Північна Корея як була так і є. І там ті режими, які орієнтуються на вісь зла: Московія, Китай, Іран, вони нікуди не дінуться. І цьому протидії, насправді, до сих пір ніякої нема. А Україна може мало того, що себе захистити, але ще відпрацювати технології, які потім можна за дорого передати або продати Заходу.
За те, що вони нас зараз підтримують. Це прямі інвестиції в майбутнє. А що стосується ракет, поки що, тут за великим рахунком, ми не можемо витрачати кошти в створення своїх якихось нових ППОшних комплексів. Та ж система «Петріот» досить ефективна.
Вона показала, як може збивати ті ж самі московські ракети та наскільки успішно може діяти в руках українського солдата. Тому, як кадровий офіцер, як фахівець, як офіцер протиповітряної оборони скажу, що треба розділити, побудувати ешелоновано, те, про що ми говоримо. Є балістика, є ракети або засоби ураження ближні, є дальні. І от так само у нас повинно працювати наша протиповітряна оборона, починаючи з першого ешелону. І коли вони будуть робити як один механізм, ми досягнемо успіху.
– Ви, як офіцер протиповітряної оборони, розкажіть в якому стані наша протиповітряна оборона зустріла цю війну?
– На жаль, з 1991-го року ППО стояла на порядку денному зверхників держави, як елемент продажу. Ми на той час мали комплекс С-200, комплекс С-300 і більше нічого того, щоб могло зупиняти балістику.
«Успішні командувачі» протиповітряної оборони продали і порізали на металолом все, що стосувалося С-200, особливо пускових, технічних дивізіонів. І, слава Богу, ракети були збережені на арсеналах. І в нас досить великий на сьогоднішній день запас.
Ми працювали з 2014 року над створенням пересувної платформи пуску ракети. Багато таких речей було зроблено. На жаль, в 2019-му році всі ці програми були закриті. Ми були орієнтовані на російські протиповітряні ракети комплексу С-300. Там різні є модифікації, ракет було достатньо, але, як виявилося, і показала війна в Сирії, війна, яку вів Ізраїль проти Ірану, навіть С-400 не виказали тої ефективності, яку показують насправді «Петріоти» на території України в боротьбі з з московськими ракетами. Тому я хочу з всією відповідальністю сказати, що по суті протиповітряної оборони, окрім винищувальної авіації, у нас не було.
– Те, що робили із системою ППО, це був елемент демілітаризації нашої країни?
Я думаю, що не просто це був елемент знищення змоги до спротиву. Це була спрямована московська агресія проти України.
– А що ми всі разом маємо зробити, щоби ворог не випалював наші міста?
– Я буквально декілька днів назад знаходився на березі Дніпра в районі міста Кременчук і бачив, як оці рахіти заходили на удар по ТЦК міста Кременчук. Вони спокійно йшли над акваторією річки Дніпро, досить низько. Якби при мені була моя рушниця, я вам скажу, що я мог би його зняти досить впевнено.
"Шахед" – це загроза. Побачив - вбий. Побачив московита - вбий. Я вперше за 2-3 роки в Києві. От я дивлюсь, в Києві війною не пахне, незважаючи на те, що я бачив «зіркові війни» з вікна готелю. Я бачив застосування зброї. Але все ж таки, коли зранку я бачу сотні молодих людей, які п'ють каву, які гарно одягнені, гарно виглядають. При тому у нас мільйон проблем з ТЦК. Для мене це дисбаланс.
– А як нам розбудити націю?
– Нація повинна зрозуміти, якщо московити прийдуть до Києва, дійдуть до Львова, всі, хто залишиться на цій окупованій, не дай Боже, території, підуть далі завойовувати захід. І не вийде, використовуючи адвокатів, камери, Instagram, Facebook, кричати про те, які звірі на бусіках захоплюють абсолютно чесних людей. З московитами це не вийде. Андрофаги не будуть запитувати хочеш ти воювати чине хочеш в складі мамлюків, які повинні захопити і принести на вівтар цьому недожері облізлому Західну Європу. Ти мусиш воювати. І насправді для Путіна це важливо, щоб українці були на вістрі цього.
Ви подивіться, що відбувається на окупованих територіях Донецької агломерації. Там діє Юнармія. Все готується для того, щоб оті діти, які залишились в окупації воювали. Там уже йде підготовка. І це використовують максимально. От під час війни у Хорватії, молоді люди попили каву, забрали свою зброю, пішли воювати. В Києві, в Дніпрі, в Тернополі, в Рівному, такого нема. Навіть в Херсоні такого нема, на жаль. А воно повинно бути.
– А що ж робити, якщо навіть такими методами пробудити загальну масу людей неможливо? Ви бачите якийсь варіант?
– Ну, звичайно. Тут потрібно, мабуть, все ж таки зрозуміти владі, що суспільство не ділиться на зебобіків, порохобобіків, що є ще третя частина, яка реально хвилюється і переживає і живе Україною. І вони можуть мати інші політичні погляди. Але цим людям треба дати шанс. Я думаю, що ефект від застосування і використання цих людей буде досить великий. І не просто великий. Він буде відчутний. І це один із тих моментів, який дасть змогу переламати хід цієї війни. Війна буде йти довго. Війна буде йти до тих пір, поки цю війну не припине Путін. Ми не можемо на це вплинути, щоб він припинив.
Ми можемо розраховувати, що західні партнери своїми санкціями, своїми відношеннями натиснуть і він припине. Не припине навіть після цього. Питання тільки в тому, чи здадуться українці, чи не здадуться. Питання в тому, коли влада перестане заплющувати очі на ті проблеми, які є. Керівники держави повинні зрозуміти, що закінчення війни дипломатичним шляхом найближчим часом не буде. Він буде тиснуть, тиснуть, тиснуть.
А для того, щоб зупинити і тримати, потрібно людський ресурс. І не тільки в вигляді мобілізованих. Тому що є армія, в якої стоять задачі, і вона повинна тримати кордони, щоб ворог не просувався далі. От у нас є кордони. На півночі більш-менш стабільні, на півдні більш-менш стабільні в одній частині і такий північно-східно-південний фронт. А все інше треба віддати народній ініціативі, починаючи від приватних військових компаній.
Чому не використати досвід, в тому числі і Великої Британії, і Сполучених Штатів Америки, де вони застосовують приватні військові компанії на службі уряду. Юридично це дуже просто зафіксувати. Не може приватна військова компанія робити якусь хвилю або погоду в цілій країні.
Не треба боятись, що народ візьме зброю. Навпаки, дайте можливість народу купити любу зброю, які яку він може купити. Оформте це офіційно. Треба народу дозволити легалізувати все, що він може утримувати. Але, знаєте, очільники все бояться, що не можна давати українцям зброю.
Та потрібно українцям дати будь-яку зброю. Хочеш купити танк, купи. Тільки воюй проти москавитів.
– Ви створювали батальйон Національної гвардії. А зараз, якби було відповідне законодавство, ви б створили приватну військову компанію саме з метою боротьби з окупантами?
– За тиждень я би створив повноцінний стрілецький батальйон.
– А що ви думаєте про фінансові можливості нашого народу? Такі компанії були би профінансовані?
– Я думаю, що так.
– От у нас є відомі підрозділи: «Хартія», «Азов», «Третя штурмова». А по суті, чи не є вони вже ось такими приватними військовими компаніями?
– Я думаю, що, якщо командири цих підрозділів розглядають інформаційну або медійну складову як частину подальшого успіху, то ці проєкти не будуть мати ніякого продовження. Тому що насправді війна це не піар-акція. Війна - це копання. Вони на сьогоднішній день ще не перейшли в переродження з гусениці в метелика і навпаки. Вони поки що є бригади. Як бригади, вони воюють успішно. Нема питань. Корпус - це зовсім інше. Корпус - це довжина фронту збільшується в рази. Навіть не в десятки кілометрів, а в сотні кілометрів. І знову ж це логістика, взаємодія з ППО. Це такий комплекс складних задач. Я, відверто скажу, що є в мене багато застережень на рахунок цього.
– Слухайте, але ж от все це організовувати мають успішні люди, які вже це показали? Ми ж з вами часто говоримо про викорінення радянщини.
– Це все повинно йти від Генштабу в першу чергу. І викорінення радянщини повинно початись з Генерального штабу. Коли є нормальне стратегічне планування і Генштаб виступає не в ролі, а ну біжіть, бігом зробіть. Ми повинні планувати на місяць, на два, на три, на півроку, на рік, на два, на три. І це все робота Генерального штабу, а не медіа присутність успішних командирів ефірі.
Генеральний штаб – це якраз генератор ідей, які можна впровадити. Командир бригади бачить, що відбувається в лінії його відповідальності. Командир корпусу так само буде бачити все, що відбувається там в лінії його відповідальності. А Генеральний штаб баче за всю країну.
Відповідно, коли Генеральний штаб відпрацьовує п'ять рішень на будь-яку загрозу і подає це Офісу президента і президент приймає рішення, тільки президент може прийняти рішення, який із цих варіантів застосовувати. Коли це увійде в практику, а не так, що ми постійно закриваємо якісь, вибачте, дірки, які в нас з'являються, тоді буде успіх. А поки що, на жаль, я не бачу єдиної системи.
Генеральний штаб на сьогоднішній день один із самих головних планувальників війни. Не Міністерство оборони повинно забезпечувати усе те, що напланує Генеральний штаб. А корпуса уже повинні виконувати в полі це все. На жаль, медійна доцільність поки що все це переважує.
– Наскільки раціонально використовуються гроші, які курсують в нашій країні? Чи можливий діалог між військовими і цивільною владою?
– Ми маємо випадки, що от, наприклад, активісти, які виступали проти певного міського голови або голови об'єднаної громади, потрапили до війська. Ніколи міський голова не буде слухати цих своїх опонентів, які і ті підрозділи, в яких вони будуть фінансуватися. Будуть фінансуватися ті, куди пішли прибічники, наприклад. І оця містечковість, якраз на це найбільше впливає. Зараз треба об'єднуватися. Об'єднатися заради купола над кожним містом. У нас є мета.
Думаю, що, на жаль, в тому політичному протистоянні, яке йде між центральною владою і місцевими владами, вони забули, що за цим всім стоїть Україна. Але ж страждає в першу чергу народ.
– Коли витрачаються кошти не на те, що потрібно людям під час війни,це може можна кваліфікувати, як саботаж. Але в таких випадках силу ми можемо застосувати, як країна, яка веде війну, так?
– Ми недавно святкували День Конституції. От, мабуть, Конституція в умовах війни не так повинна працювати. Знову ж таки, центральна влада, мабуть, повинна була оголосити війну. І тоді б по цій Конституції, залишились би тільки військові адміністрації, які б робили те, що ви кажете і потім відповідали по законам військового часу.
Можливо, вже прийшов час назвати речі своїми іменами.
Давайте згадаємо Ізраїль під час війни, яку він вів проти Ірану 12 діб. Я не бачив, щоб за 12 діб в Ізраїлі асфальтували дороги, будували клумби і відкривали нові фонтани. Вся нація воювала.
Вся нація розуміла, що зараз, якщо вони не зроблять з Іраном те, що вони зробили, Іран зробить з ними те саме.
– Скажіть, ми, в принципі, розібралися з п'ятою колоною всередині країни?
– Ні. Поки існує секта московських свідків, московський патріархат, до тих пір, поки вони є, на жаль, це питання не закрите. П'ята колона має змогу об'єднуватися і готуватися до наступу всередині проти великої України. Ми великі українці з вами. Не треба повертатися до меншовартості в імперії. Ми великі українці. Вони не змогли нас завоювати за три дні, за три неділі, за три місяці, за три роки. Ми дали їм по зубам.
Ми велика нація українців, яка стоїть на порозі величезних змін. Ми вистояли і стоїмо в війні проти недоімперії. І перед нами велике майбутнє. І тому треба зробити так, щоб імперія була знищена, Москва спалена. Це наше завдання.
