У мережі активно обговорюють колишнього голову міста Дебальцеве АНДРІЯ БОНДАРЧУКА, який зараз працює таксистом у Києві. Він обирався мером від "Партії регіонів" у 2006-2010 роках. Як пишуть користувачі соцмереж, зараз він спілкується з пасажирами на політичні теми та розповідає про російських окупантів на Донбасі.
"Апостроф" зв'язався із Бондарчуком і поговорив з ним про його нову роботу, а також про ставлення до війни на Донбасі.
- Пане Андрію, ви давно працюєте в Uber?
- З першого дня, як цей агрегатор почав працювати в Україні – з 30 червня 2016 року.
- Чим ви займалися після того, як пішли з посади міського голови?
- Дебальцеве я очолював до 18 листопада 2010-го. Потім працював у Донецьку – мав різну зайнятість, певний час працював у Державній архітектурно-будівельній інспекції.
- На окупованій території?
- На окупованій території я ніколи не працював – лише до війни. Коли війна почалася – я відразу покинув окуповану територію. Виїхав з Донецька 10 червня 2014 року.
- І чим займалися, допоки не стали таксистом?
- Я займаюся трохи політконсалтингом. Мені 50 років, 30 з них я займаюся виборами. А оскільки в Україні постійно вибори проходять, тому без роботи не залишаюсь.
- Кажуть, що ви своїм пасажирам проводите "політінформацію", розповідаєте, хто насправді воює проти України на Донбасі.
- Я дізнаюся, наскільки пасажир хоче цього. Якщо він хоче просто відпочити та помовчати, я це відчуваю і не перевантажую його. Якщо пасажир підтримує розмову, то вона відбувається. Погоджуються розмовляти понад 80% чи, може, й 90% людей.
- Які люди з вами їздять?
- Абсолютно різні. Дуже часто їздять айтішники, люди, які посідають певні посади. Я, наприклад, возив Тимофія Мілованова взимку, коли він був міністром економіки. Місяць тому возив Уляну Супрун. Возив Давида Арахамію, кілька народних депутатів минулого й цього скликання, працівників прокуратури, людей з ДБР, НАЗК. Були відомі люди – Віктор Павлік, Дзідзьо, alyona alyona, Леся Нікітюк, Mad Heads XL.
- З Міловановим та Арахамією спілкувалися?
- У нас не було жодної хвилини, щоб ми мовчали. Це було спілкування на рівних. Тимофій Мілованов розповідав, що дуже важко боротися з корупцією. А Давид Арахамія розповідав про склад більшості, наскільки непросто працювати з такою кількістю народних обранців. Я розповідав їм про свої певні бачення.
Я двічі возив Альону Шкрум – це народна депутатка минулого скликання від "Батьківщини". Я їй розповідав, як люди стоять в чергах в управліннях соцзахисту – буквально вранці того ж дня бачив, як бабусі на кулаках билися за місце у черзі. Сподіваюся, це доходить до тих, хто приймає рішення.
- Який був ваш найдивніший пасажир?
- Запам'яталася одна росіянка, яка сказала: "Ви знаєте, а я ж громадянка Росії. І мені так соромно за свою країну. Я все розумію – і те, хто насправді перебуває в Донецьку. Вибачте нас за цю війну". Коли згадую про це, у мене аж мурашки по тілу йдуть.
Я дуже люблю їздити із африканцями – із Нігерії, із Гани. Вони веселі, безпосередні, з ними гарно жартувати – я трохи англійську знаю.
- Як налаштовані росіяни, які сюди приїжджають?
- По-різному. Більшість із тих, хто до нас приїжджає, - це візові туристи.
Росіяни дивакуваті. Тих, хто шкодує через війну й агресію - переважна меншість, десь 7-10%. Більшість розповідають, що це все політики, що самі вони ні до чого. А коли я питаю, за кого ви голосували на останніх президентських виборах в Росії – відповідь відгадати не важко.
- Серед наших багато тих, кого називають "ватниками"?
- Ну, бачте, це слово некрасиве. Скажімо так, з проросійськими поглядами. Я думаю, є така категорія людей, бо Україна від Москви залежала 350 років. Тому склався певний прошарок людей, які сюди переїжджали. Але не тільки етнічні росіяни, але є й етнічні українці, які мають таку думку. Таких в Україні десь 20%.
- Виховні бесіди із такими пасажирами вдаються?
- Є люди, які твердо налаштовані, - вони ніколи не передумають. Є ті, хто в "лайт" варіанті. У мене все-таки історична та юридична освіта, магістратура держуправління та аспірантура з історії України.
У мене сьогодні був один "хлопчик", розповідав мені дивні речі. Що він ототожнює себе з Росією, з "руськім міром". Я йому відповів – ви ґрунтуєтеся на вірі, а я на знаннях. Добре, що наша країна демократична, і добре, що ви маєте право на свою думку, але приймайте думку більшості українців.
- Ви бачили підготовку до війни в регіоні. Чому стала можливою така ситуація на Донбасі, яку ми маємо зараз?
- Бо сталася агресія збройних сил Російської Федерації. Ось такі "хитання", скажімо, були в різних регіонах. Вони були й після Помаранчевої революції. Але все затухало, бо не було прямої агресії РФ. Тому це ніяка не "громадянська війна".
- Але ж місцеві теж підтримали…
- Я розбираюся у виборах, у роботі виборчих комісій. У самому Донецьку явка на референдум 11 травня 2014 року складала 10%. Те, що сказали 34% - це неправда. Я можу будь-якій експертній спільноті довести, що в Донецьку було 10%, а в Маріуполі – лише 2%. За моїми підрахунками, навіть половина етнічних росіян Донбасу не підтримала агресію Росії й окупацію. Якби не було збройної агресії РФ, там би все закінчилось би, як після Помаранчевої революції – повиступали проросійські сили і розійшлися.
- Те, що зараз по всій території Донецької та Луганської областей не будуть проводитися місцеві вибори – це правильно?
- На територіях, які контролює українська влада, повинні бути проведені вибори. На жаль, вирішили на більшості Донецької і частині Луганської областей цього не робити. При тому, що в минулому році на цих територіях тричі було голосування, дільниці були в 100 метрах від окупованої території – і все пройшло нормально.
- На вашу думку, чому цього року відмовилися?
- Маю припущення, що не хочуть дати певній політичній силі, яка може отримати там підтримку, проявитися повністю. Це перша моя версія. А друга – що місцеві урядовці хочуть собі "запасний аеродром" у вигляді посад у військово-цивільних адміністраціях. Там же виборів нема, тебе "тупо" призначають і ти "при ділах" без виборів. Це не нормально, бо джерелом влади є народ. В Білорусі он люди повстали, бо влада повинна питати у виборців, чого вони хочуть.
А на окупованих територіях на вибори жодним чином не можна погоджуватися, бо ніяких виборів за московськими лекалами не може бути. У Москві взагалі не знають, що таке вибори за міжнародними стандартами.
Знаєте, після того, як у США була громадянська війна, там на Півдні ще довго не проводили вибори, допоки люди не заспокоїлися. Люди в окупації – я їх порівнюю зі зґвалтованими людьми, яких не можна питати про політику. Їхні мізки зґвалтовані, розумієте? Навіть коли Україна буде повністю контролювати цю територію, ситуація має "відстоятися" кілька років, повинно все заспокоїтись. Це по-перше.
По-друге, на цих територіях до війни жили 4 млн людей. Зараз половина поїхала. 1,5 млн виїхала в Україну, більшість із них – проукраїнські. Які вибори можуть бути без нас? Я ж не поїду в окупацію голосувати. Тим більше, люди, які залишилися, скажуть лише те, що від них хочуть почути. 90% будь-якого суспільства – це пристосуванці. Вони скажуть сьогодні одне, завтра інше, а на третій день відмовляться від одного, й від другого.
- Є такий наратив, що ми не знаємо, що відбувається на окупованих територіях.
- Абсолютно все знаємо. До карантину лінію розмежування перетинали десятки тисяч людей. Я думаю, що наша розвідка все знає, що відбувається.
- Які там настрої? Чи щасливе місцеве населення?
- Вони нещасні. Для них магазин АТБ в Маріуполі, після виїзду із Донецька, здається просто раєм. Як можна в ув'язненого питати його настрій? Звісно, він скаже те, що хоче почути адміністрація в'язниці. А адміністрація в'язниці сидить у Кремлі.
- Ви самі в політику повертатися не збираєтеся?
- Поки що не збираюся. Повинні бути певні обставини. Не можна з'явитися нізвідки і кимось стати. У будь-який момент, як тільки буде вікно можливостей, я повернуся. Але можливостей поки нема.
