Олександр Рожко – проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка і один із кандидатів на посаду ректора. Він вже презентував амбітну передвиборчу програму, яка націлена на забезпечення сталого розвитку Університету на найближчі п'ять років. Сучасний заклад вищої освіти, навіть найпотужніший, відчуває на собі різні виклики, з якими стикаються і національна економіка, і освітня система. Ми вирішили розпитати Олександра Рожка про його ставлення до проблем та бачення перспектив системи вищої освіти України у непростих сучасних умовах.
- Олександре Дмитровичу, давайте поговоримо про Ваше бачення розвитку освіти взагалі та вищої освіти зокрема. Які завдання, на Вашу думку, є найактуальнішими?
- Усі завдання можна розділити на стратегічні та тактичні. Головна мета – забезпечити динамічний розвиток системи освіти на засадах науковості, справедливості, законності, з урахуванням думки суспільства, але при цьому – виходячи з інтересів людини і громадянина. Причому цей громадянин може бути і зовсім маленьким, якщо йдеться про дошкільну освіту, а може бути і пенсіонером, якщо йдеться про освіту дорослих. Ми маємо реально забезпечити повноцінну реалізацію конституційної норми про право громадян на освіту. Особливу місію має система вищої освіти: вона виступає рушійною силою державотворення, розвитку національного господарства, стимулювання креативного потенціалу суспільства. Без сумнівну, усі ці функції мають виконуватися повноцінно.
- Добре. А які тактичні завдання?
- Головне тактичне завдання – забезпечити стабільну роботу закладів вищої освіти, а також створити умови для їхнього стійкого розвитку. Перспективним шляхом, на мій погляд, є вміле поєднання механізмів державної підтримки та ринкового саморегулювання. З одного боку, університети надають певні суспільні блага, а з іншого – можуть забезпечувати собі додатковий дохід від надання освітніх послуг. Заклад вищої освіти можна розуміти як особливу універсальну освітньо-наукову корпорацію, в якій поєднується багато різних процесів, в результаті – маємо синергетичний ефект, і це беззаперечно.
- Яке Ваше ставлення до так званих "освітніх реформ"?
- Я не прихильник "реформ заради реформ". Я виступаю за "реформи заради результату". Успіх реформи має оцінюватися за чіткими вимірюваними критеріями. Суспільство чекає від нас, освітян, чітких і простих кроків. Слід підтримувати усі ідеї, які дають конкретний зрозумілий результат. Найвідоміша освітня реформа – "Нова українська школа". Я уважно слідкую за її реалізацією, оскільки наші студенти – це випускники наших шкіл, і від якісної роботи ланки середньої освіти напряму залежить і якість освітньої діяльності в системі вищої освіти. Саме у середній школи відбувається формування зрілої особистості. Саме у середній школі формується готовність учня до самостійної роботи або до самостійного опанування нових знань. Саме у середній школі у людини формується система поглядів, визначається професійна орієнтація, нагромаджуються усталені соціальні навички. Я повністю підтримую ідею і стратегію "Нової української школи". За моєю оцінкою, "Нова українська школа" - це не просто реформа, це великий національний проект, який має в найближчі роки зробити школу сучасною, інноваційною, з високою якістю підготовки випускників.
- Давайте поговоримо про реформи в системі, в якій Ви працюєте – про реформи вищої освіти.
- На моє глибоке переконання, від сталого розвитку вищої освіти залежить життєздатність усього суспільства. Якого ми отримаємо лікаря, інженера, педагога, наскільки якісно і чесно вони будуть працювати – це в значній мірі залежить від вищої школи, від професійності та вимогливості викладачів. У цьому контексті я чудово розумію і свою величезну особисту відповідальність. В останні роки в системі вищої освіти сформульовано багато інноваційних, але інколи суперечливих рішень – про нові формульні підходи до розподілу фінансування закладів вищої освіти, про запровадження цільових показників ефективності діяльності керівників цих закладів, про так звану "індикативну собівартість". Це правильно – підтримувати кращих.Але, як часто буває на етапі впровадження новацій, стає зрозумілим, які складові реформи потрібно удосконалювати з метою створення сприятливих умов для розвитку ЗВО і кожного працівника, який має забезпечити цей розвиток.
- Чи правильним є шлях на посилення автономії закладів вищої освіти? Адже багато закладів залежать від бюджетного фінансування і у "вільному плаванні" просто не виживуть…
- Вважаю, що шлях на посилення автономії є перспективним. Тому що кожен заклад - університет, академія, інститут – унікальний. Відповідальність за його розвиток мають взяти на себе ректор, Вчена рада, Наглядова рада, колектив. На мою думку, автономія має привести до посилення економічної зацікавленості працівників у високих результатах роботи. Я постійно працюю над механізмом захисту університетської родини від можливих негативних наслідків сучасних викликів освітянської галузі і над створенням найсприятливіших умов праці і зростання. Окрім того, університетам необхідно надати більше економічних правдля ефективного вирішення питань оновлення наукової і освітньої інфраструктури.
- Ці ініціативи зазнали багато критики. Ви вважаєте їх реалістичними в умовах української дійсності?
- Так. Приміром, формульне фінансування, ніби за своїм задумом - гарна ініціатива, яка повинна усунути суб’єктивний характер розподілу фінансування ЗВО. Щоправда, є багато пропозицій щодо удосконалення окремих механізмів. Так, є позиція, що кількість місць державного замовлення визначається з урахуванням кількості штатних професорів та доцентів, які мають публікації у Scopus. Начебто теза красива: українська наука має бути відомою у світі. Це всі підтримують. Але чи має держава оплачувати підготовку фахівців певної спеціальності у певному регіоні лише тому, що заклад освіти "штампує" публікації? І не оплачувати підготовку, припустимо, педагогів, особливо у депресивних регіонах, лише тому, що наукові праці викладачів не оприлюднені? Я розумію: це дискусія. Або візьмемо так звану "індикативну собівартість". З точки зору економічної науки, саме поняття "індикативна собівартість" не дуже коректне, оскільки собівартість визначається кожним виробником на основі фактичних витрат. Можливо, більш коректо говорити про "індикативний рівень рентабельності" або "індикативну ціну". Гасло чудове: забезпечити якість освіти. Але важко уявити, яким чином заклад вищої освіти, який працював неякісно, зможе раптом працювати якісно, якщо почне "збирати" більше коштів. Взагалі, я переконаний, що реформа вищої освіти буде успішною, якщо ми будемо злагодженими, відповідальними і націленими на результат.
- Яка проблема, на Ваш погляд, є найбільш кричущою?
- Відповідь очевидна – низька популярність серед молоді вищої педагогічної освіти. На мою думку, проблему підвищення конкурсів на низку педагогічних спеціальностей слід вирішувати не механічно, а через підвищення престижу професії педагога, у тому числі шляхом вирішення соціальних питань вчителів. Суспільство має завжди пам’ятати, що без вчителя немає держави, і навіть більше – самого суспільства. Людина, як істота розумна, завжди вчиться, допоки ми вчимося – ми йдемо вперед. Нагадаю відомий вислів: "Усі професії на Землі – від вчителя, а професія вчителя – від Бога". Ми в Університеті реалізуємо багато програм, спрямованих на підтримку молодих викладачів, аспірантів. Ця робота буде лише нарощуватися. Вважаю, що доцільно внести зміни до законодавства про оплату праці науково-педагогічних та педагогічних працівників на рівні європейських стандартів.
- Чи задоволені Ви роботою наявних освітніх онлайн-платформ?
- Ці платформи вже створені і діють. Наповнення та коригування інструментів і змісту може тривати і під час навчального року, це не проблема. Інтерактивні технології – це добре, але ми їх розглядаємо не як основу освітнього процесу, а як додаткову опцію. Проте вони мають важливе значення - приміром, для студентів, які потребують інклюзивної підтримки. До речі, наш Університет має багато хороших кейсів з цифрової освіти і ця робота буде лише посилюватися.
- Університет – це не лише освіта, а ще й наука. Зараз багато говорять про кризу української науки. Яка Ваша позиція – чи є привід хоча б для обережного оптимізму?
- Слід зробити так, аби наука та інновації були не просто "сферою управління", а рушійною силою державотворення та економічного поступу. Найближче завдання – забезпечити сумлінне виконання "профільних" законів, у тому числі Законів України "Про наукову та науково-технічну діяльність" та "Про інноваційну діяльність".Українці – дуже талановита нація. Ми креативні та схильні до здобуття вищої освіти. Держава повинна зробити так, аби цей потенціал працював на загальне благо. На моє переконання, підстави для оптимізму є. Але для цього потрібно активно сприяти розвитку фінансування наукових проектів. Також обґрунтованим видається шлях на подальше посилення міжнародного співробітництва у науковій сфері, який нині реалізується.
- Ви глибоко розумієтеся на проблемах розвитку вищої освіти і науки. Скажіть відверто: чи є "Шевченківський університет" ефективною освітньою та науковою організацією?
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це флагман вищої освіти і науки в Україні. Буду абсолютно відвертим. З одного боку, ми займаємо лідерські позиції в Україні. З іншого боку – освітнє середовище надзвичайно динамічне, щодня впроваджуються освітні інновації. Аби залишатися лідером, треба дуже швидко адаптуватися до умов, що постійно змінюються. В останні роки багато говорилося про так званий KPI для керівників закладів вищої освіти. Я оприлюднив чітку і зрозумілу програму – фактично, це мій KPI як претендента на посаду ректора. Ця програма – глибоко осмислений і відповідальний крок. На мій погляд, кожен працівник Університету повинен мати власний KPI, продемонструвати ефективну роботу, націленість на результат. Ми не маємо морального права вимагати чогось від інших, якщо не вимагаємо цього від себе. А керівник Університету має забезпечити всі необхідні умови для працівників – це і сприятлива атмосфера у колективі, і соціальний захист (програма корпоративного медичного страхування, система оздоровлення та відпочинку працівників, механізм надання службового житла, програми пільгової іпотеки для співробітників, соціальна підтримка молодих сімей, програми всебічної підтримки ветеранів і заслужених працівників Університету тощо), і система розвитку кадрового потенціалу (сприяння підвищенню кваліфікації, механізм компенсації вартості навчання на курсах іноземних мов, створення спеціальних Офісів підтримки) тощо.
- Інколи складається враження, що Ви свідомо уникаєте преси, рідко зустрічаєтеся з журналістами…
- Ви маєте розуміти: я не телезірка, а проректор найкращого Університету держави. Роботу проректора не оцінюють за кількістю телешоу, в яких він взяв участь. Вважаю, що звітувати перед громадськістю слід лише тоді, коли є конкретний результат, коли є, образно кажучи, достойний звіт. Триває щоденна кропітка робота. Я чудово розумію, що суспільство чекає від нас не гасел, а результатів. Зараз – не час думати про себе, про піар. Мій вибір свідомий. Закликаю усіх до злагодженої роботи заради спільного майбутнього!
