Що таке синдром відкладеного життя? Як його визначити та подолати? Як зрозуміти, що ви живете своєю мрією, а не нав’язаною батьками, суспільством чи модою? Як досягати мети та бути щасливими - в ефірі програми "Національний ранок" на Апостроф TV розповіла психолог ОЛЬГА КАЇРА.
— Давайте поговоримо про синдром відкладеного життя - що це таке?
— У всіх нас є справи, які ми завжди звикли відкладати на потім. Тому що вважаємо, що в нас попереду ще років 200 і ми думаємо, що ось щось трапиться в нашому житті й ми точно почнемо це робити. Але це "щось" так і не приходить і всі наші справи ми відкладаємо в шафу.
Поняття "синдром відкладеного життя" ввів доктор психологічних наук Володимир Серкін у 1997 році при вивченні жителів півночі — людей, які роками живуть ідеєю переїзду і вірять, що їхнє справжнє життя почнеться колись потім. Але цей час так і не наставав у більшості випадків.
— А від чого йде цей синдром? Це закладено якось із дитинства?
— Цей синдром пов’язаний із безліччю факторів, починаючи від наших рис характеру, закінчуючи спадковістю. І, знову ж таки, усі ми знаємо, що багато наших проблем родом із дитинства. Ми можемо згадати фразу наших батьків, які нам завжди казали: "Зробиш уроки — потім будуть веселощі, закінчиш школу — потім можна гуляти, університет закінчиш — потім можна насолоджуватися життям".
Вони таким чином хотіли нас організувати на краще життя, але інколи це навпаки грає іншу роль. Тому що одне "потім" — це мотивація, коли дитині розповідають, чому ти маєш це зробити, щоби досягти успіху. А інше "потім" — це постійне перебування в очікуванні якоїсь феєрії, яка так і не відбудеться у житті. І людина чекає якогось поштовху, чогось неймовірного в житті - а це так і не настає.
Тому люди починають думати, що на них чекатиме в майбутньому, як їхнє життя зміниться на краще, при цьому не роблячи для цього нічого, а просто себе переконуючи в тому, що щось зміниться.
— Які типи є цього синдрому?
— Типів буває кілька. Наприклад, можемо взяти кар’єристів, дуже вмотивованих людей, які ставлять на все, щоби досягти своєї мети. З одного боку, вони гадатимуть, що це добре: не спати, не їсти, а лише досягати успіху і вони стануть професіоналами своєї справи.
Але в якийсь момент, їхні нервові клітини просто можуть скоїти масове самогубство й тоді прийде час хронічної втоми. А хронічна втома — це стан, із якого самостійно ти не виберешся, а лікування з професійним психологом чи психотерапевтом займатиме від кількох місяців до кількох років.
Ще один випадок, коли люди плутають синдром відкладеного життя з постановкою цілей іншої людини. Наприклад, дружина, багатодітна мати, яка раптом вирішила стати кар’єристкою, такою собі бізнес-вумен, не тому, що їй це дійсно потрібно, а тому, що це модно. І вона вважає, що це є мета її життя, але набагато більше їй хочеться проводити час зі своєю сім’єю, вкладатися в сім’ю, в дітей, проводити час зі своїм чоловіком. Але вона думає, що проживає не своє життя.
І це якраз причина появи такого синдрому, який насправді не є синдромом відкладеного життя. Тобто людина вже живе життя, яке вона завжди планувала, яким може насолоджуватися, тому що вона довгі роки до цього йшла. Але через нав’язані стереотипи суспільства, через те, що вона хоче проживати мрію іншої людини — вона боїться до цього прийти.
Те саме стосується людей, які ставлять за мету заробляти багато грошей, і вони вважають, що багатство зробить їх щасливими. Але в них немає конкретики, що вони будуть робити з цими грошима, якщо раптом вони їх отримають. Тобто вони бояться цього обов’язку, який приходить із великими грошима. Насправді їм не потрібні великі будинки, дорогі авто та розкішне життя.
— Як людині визначити, що в неї синдром відкладеного життя?
— Насправді потрібно робити дуже щільний самоаналіз. Існує така класна техніка, коли ми ділимо папірець на три колонки й у першій пишемо наші мрії й цілі, які в нас були протягом кількох останніх років, але не збулися з якихось причин. У другій колонці — що ви робили для досягнення цих цілей. А в третій пишемо причини, чому, на вашу думку, ці цілі не здійснилися. Якщо в третій колонці ваші причини нагадують виправдання, типу "це не здійснилося, тому що в мене було мало часу", або "це не здійснилося, тому що мені заважали батьки" - це означає, що у вас синдром відкладеного життя.
Це такий дуже глибокий самоаналіз, який дає змогу відкопати певні комплекси, які не дозволяли вам досягти вашої мети. Якісь батьківські установки, які насправді були нав’язані, а не ваші особисті.
Деякі проблеми можна вирішити просто доклавши невеликих зусиль, а для деяких вам знадобиться довга терапія, адже всі ці роки ви відкладали ці цілі не просто так.
— Як не йти за фальшивими цілями, а знайти те, що хочеться робити?
— Насамперед прислухатися до себе. Багато людей плутають синдром відкладеного життя зі мріями. Але це зовсім інші речі, тому що коли ми мріємо — ми робимо якісь певні кроки, щоби це здійснити. А синдром відкладеного життя — це коли ми намагаємося чогось досягти, але в принципі нічого не робимо, і те життя, у якому ми зараз перебуваємо, нас не влаштовує.
Досягнення мети складається з трьох стадій. Перша стадія — очікування. Це наше реальне життя, яке людям із синдромом вважається дуже сірим, дуже похмурим і вони думають, що скоро станеться щось, що змусить їх жити по-справжньому.
Другий період — досягнення. Це саме "щось", що має відбутися в житті людини, щоби підштовхнути її до розвитку.
Останнє — винагорода. Це утопія для людей із синдромом відкладеного життя. Це те життя розкішне, неймовірне, яке вони уявляють, але до якого вони ніколи не прийдуть, тому що вони не знають насправді, чого вони хочуть.
А щоби розібратися, чого людина насправді хоче — це важка робота внутрішня. І людина має розбиратися, чи це справжня мрія, чи вона нав’язана батьками, суспільством, друзями, іншими людьми, які її оточують. Для цього використовують цю техніку, яку я описала з таблицею.
Люди мають усвідомлювати, що шлях, який вони прокладають до своєї мети - це і є щастя. Вони мають отримувати задоволення від процесу досягнення своєї мети. А якщо вони думають, що зараз будуть багато та довго працювати, щоби через 15 років стати щасливими, то так не буває. Шлях — і є щастя, а не кінцева мета.
— Тобто потрібно знаходити моменти щастя?
— Наше життя і складається з певних моментів, які роблять нас щасливими. А якщо ми концентруємося лише на майбутньому, якщо ми думаємо, що зараз ми проживаємо життя на чернетці й далі на нас чекає щось неймовірне — це просто утопія.
Тому людям із синдромом відкладеного життя дуже важко зрозуміти, що зараз це життя, яке вони завжди планували проживати, воно вже йде і вже потрібно робити якісь кроки для досягнення своєї мети.
