З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, на тлі колосальних втрат російських танків, журналісти, аналітики, дослідники та просто ентузіасти сперечаються про те, чи закінчилася епоха танків на полі бою. Спробуємо розібратися з цим, а заразом і з'ясувати, чиї танки кращі.
За даними незалежного військового дослідницького блогу Oryx, станом на 28 травня, російська армія втратила не менше 734 танків, з яких понад 410 одиниць знищено. Очевидно, реальні втрати набагато вищі. Причому серед знищених танків не лише досить старі Т-72А/Б/АВ, а й модернізовані, а також більш сучасні - Т-72Б3М, Т-80БВМ та Т-90А.
І причин цьому чимало. Насамперед, це погана підготовка екіпажів. За словами наших танкістів, які допитували полонених, дуже часто росіяни навіть не знали, як правильно користуватись обладнанням танка. Майже завжди порушувалися всілякі інструкції, що існують у російській армії. Абсолютна більшість росіян не мали бойового досвіду, користуючись методичками майже 1960-х років. На цьому тлі наші танкісти, які здебільшого брпли участь в боях на Донбасі, виглядали на голову вище і, як правило, у танкових дуелях вигравали всуху (або майже без втрат).
Стан техніки також залишав бажати кращого. За словами полонених, багато танків мали проблеми вже при перетині кордону. Наприклад, Т-72 однієї з рот 90-ї танкової дивізії, що діяла на Чернігівщині, взагалі не мали турельних кулеметів. Абсолютно незрозуміло – їх забули поставити чи щось інше, але факт залишається фактом.
Не варто також забувати, що сучасний танк - це бойова машина, яка залежить від матеріально-технічного забезпечення. А з логістикою у росіян, принаймні на першому етапі, були серйозні проблеми.
І, насамкінець, найголовніший чинник втрат російських танків – висока насиченість нашої армії протитанковими засобами, поставленими західними союзниками. Це ПТРК Javelin, гранатомети NLAW, Panzerfäust-3, Carl Gustaf, M72 LAW, ракети Brimstone. Не варто забувати про вкрай ефективні вітчизняні ПТРК "Стугна", "Скіф" та "Корсар", а також ще радянські РПГ-22. І хоча російські танки мають динамічний захист - "Контакт 1", "5", "Кактус", "Релікт", а також новітній "Моноліт", проте всі ці засоби не допомогли проти ракет, випущених з Javelin та NLAW. Ці ПТУР вражають ціль у верхню частину башти, де броня найтонша.
Ще один недолік, який повною мірою показав себе під час війни в Україні – це крайня вразливість боєкомплекту. В Інтернеті є безліч фотографій підбитих танків російського виробництва, поруч із якими лежить відірвана башта. Це пояснюється особливостями радянської школи танкобудування, де використовується автомат заряджання, а боєприпаси в ньому розташовані каруселлю. При цьому екіпаж сидить просто на автоматі заряджання! Успішне пробиття башти будь-яким протитанковим снарядом дуже часто призводить до детонації боєкомплекту, не залишаючи танкістам жодних шансів на порятунок.
Погіршує ситуацію й спосіб зберігання боєприпасів поза каруселі автомата заряджання. Цей пристрій містить 22 снаряди, а максимальна місткість боєкомплекту Т-72Б (і всіх подальших модифікацій) становить 45 снарядів. Додаткові снаряди зберігаються, в основному, біля моторного відсіку та борту корпусу та, у разі ураження, вибухають найчастіше. Подібний недолік, на жаль, характерний й для танків радянської конструкції, які знаходяться на озброєнні української армії.
Навіщо все це зроблено? Наявність автомата заряджання заощаджує місце всередині радянського танка, дозволяючи прибрати заряджаючого та скоротити чисельність екіпажу до трьох осіб. Все це полегшує конструкцію танка, знижує його профіль, робить менш помітним на місцевості, більш швидкісним та маневреним. Автомат заряджання підвищує скорострільність танка, але водночас може поховати танкістів у разі детонації боєкомплекту.
Західні танки (насамперед, йдеться про M1A2 Abrams, Leopard 2 та Challenger 2) мають іншу конструкцію. Вони не оснащені автоматом заряджання, але в них є заряджаючий. Його присутність потребує додаткового простору усередині танка. Внаслідок цього західні танки мають башту більших розмірів. Це забезпечує підвищений комфорт та кращу захищеність екіпажу. Через більший заброньовий простір ймовірність попадання екіпажу під кумулятивний струмінь ПТУР сильно знижується, а танкісти майже завжди встигають залишити підбиту машину.
У тому ж "Абрамсі" проблема детонації боєкомплекту вирішена за рахунок того, що боєукладка, яка знаходиться в корпусі та у башті, ізольована від екіпажу зсувними броньованими противибуховими дверима. M1A2 SepV3, Leopard 2A7A1 та Challenger 3 не тільки добре броньовані, а й оснащені системою активного захисту Trophy. Ці переваги оплачені великою вагою, більшими розмірами, більшою помітністю на полі бою та меншою скорострільністю, яку може забезпечити людина порівняно з автоматикою.
Найбільш потужним засобом проти ПТУР для танків радянської конструкції могла стати система активного захисту. Але її у Росії просто немає. Так, 17 березня на Сумщині росіяни втратили свій єдиний Т-80УМ2, оснащений системою "Дрозд-2". А застосування Т-72Б3 із системою "Арена" в Україні не виявлено.
Вважається, що всі недоліки танків серії Т-72/90 усунуті під час реалізації проекту Т-14 "Армата". Але поки що існує лише пара дослідних зразків цієї машини (фактично макетів), які з 2015 року регулярно катаються на парадах на Красній площі або демонструються на оборонних виставках.
Бойові дії на території України показали, що на тлі західних машин, які не мають проблем із детонацією боєкомплекту, радянська концепція "низькопрофільних танків", яка не здатна вберегти екіпаж, виглядає програшною. Західні традиції ведення бойових дій ставлять на перше місце збереження життя підготовленого екіпажу. Про підбиту техніку, яку можна або відновити, або побудувати нову, дбають в останню чергу. Проте в Росії, мабуть, сповідуються протилежні принципи. Але, у будь-якому разі, танки, як засіб збройної боротьби, навряд чи застаріють найближчим часом. Принаймні, доки на полях битв існуватиме необхідність у максимальному поєднанні вогневої потужності, захисту та мобільності.
