Розглядаючи перспективу служби в Національній гвардії України, важливо пам’ятати, що це не лише правоохоронна силова структура, але й нагода стати частиною великого братства захисників рідної землі. Саме так вважає боєць спецпідрозділу «Омега», який попросив називати себе Ігорем. Спецпризначенець поділився з "Апострофом" своїми враженнями про бої у Харкові та про вплив, який військова служба має на цивільне населення.
"Серед людей, незнайомих із реаліями Національної гвардії, часто ширяться хибні уявлення про неї як про колишні Внутрішні війська, хоча це зараз дуже далеко від істини. Насправді ж, після того, як колишнім Внутрішнім військам в 2014 році надали нових функцій, та ще й посилили добровольцями, які пішли в бій прямо з Майдану, нацгвардійці успішно виконують бойові завдання на самих гарячих ділянках фронту, отримують за це найвищі державні нагороди. Прикладом є військовослужбовець (на той час) строкової служби, Герой України, солдат Роман Гломба, що на південному напрямку збив шість літаків й одну крилату ракету (в тому числі три літаки – протягом місяця). З іншого боку, я часто думаю: а може це й добре, що про спецназ НГУ відомо так мало? Адже успіх операції вимірюється результатами, а не кількістю реклами", - каже Ігор.
Сам Ігор, який приєднався до Національної гвардії України добровольцем у 2015 році, пройшов через численні випробування в зоні АТО/ООС на Луганщині, де виконував різноманітні обов'язки, включаючи чергування на блокпостах, розмінування території та охорону стратегічних об'єктів. Важливо пам'ятати, що навіть у найважчі моменти, коли ситуація на фронті напружена, відчуття важливості кожного військовослужбовця надає впевненості та сили, каже він. Також варто відзначити ту атмосферу взаємопідтримки та взаємодопомоги, яка допомагає кожному солдату Національної гвардії України знайти своє покликання та відчути себе корисним для суспільства.
Вже 24 лютого Ігор брав участь у відсічі повномасштабного вторгнення РФ під Харковом, де разом з товаришами уперше зіткнувся із російськими колонами. Зокрема мій співрозмовник організовував блокпост на Окружній, який мав забезпечити захист обласного центру від вторгнення, і ще тоді пообіцяв розповісти про діяльність спецпризначенців. Однак, через напруженість та інтенсивність бойових дій на передовій, наші розмови були обмеженими. Тож, щойно ми випадково зустрілися, я використав цю можливість, щоб попросити його поділитися своїми спогадами про перші дні широкомасштабної війни.
– Не можна стверджувати, що противник діяв безладно та невміло. На пізніших етапах ми вивчали документи, які були знайдені у полонених російських військовослужбовців, і вони свідчили про детальну підготовку їхньої операції. Наприклад, Псковські десантники, які зайняли оборону в харківській 134-й школі на вулиці Шевченка, мали чіткий план просування через місто та перетворення школи на опорний пункт. Однак всі вони безславно загинули у цій школі – близько тридцяти чоловік – так і не отримавши підкріплення. Останні стрибали з даху палаючої будівлі у протигазах в яких тримались до останнього. Їх кинули напризволяще, тим самим розвінчавши міф, мовляв, "русскіє своїх не бросают". Таких самих "своїх" вони кидали тридцять років тому у Грозному – це типовий стиль дій для цих орків.
А ще на Окружній дорозі під Харковом вони виставили тимчасовий блокпост, який мав забезпечувати прохід у місто основної великої колони, проте не чекали на той маневр, який провели ми – на бронетранспортерах увірвалися в їх бойовий порядок з флангу. Це, певно, було дуже видовищно: як багатотонні БТР-4 на швидкості близько ста кілометрів на годину мчать, щоб вийти ворогу у фланг. Такого в жодних фільмах не побачиш! Російський танк зовсім не чекав атаки з нашого напрямку, навіть гармата у них спочатку була розвернута в інший бік. Хоча росіяни все ж таки встигли раз вистрілити по нам, поки наш офіцер 2-го окремого загону спецпризначення, оператор-навідник гармати Валєра Жук не знищив спочатку танк, а потім і МТЛБ й КАМАЗ за ним. Тим часом наш десант спішився, особовий склад спецпідрозділу вступив у стрілецький бій із піхотою ординців. У підсумку ті, кому пощастило вижити, були взяті в полон. А колону бронетехніки, що застряла при вході до міста потім спалила артилерія з нашої ж гвардійської бригади "Спартан".
Читайте: Друга битва за Харків буде переломною - ветеран україно-російської війни
Потім був ще бій на "Розі вітрів" де в березні росіяни не полишали спроб наступу на Харків. Коптерів у нас тоді практично не було, проводили фізичну розвідку, що було пов’язано з особливим ризиком. Наш офіцер Олександр Орлов, висунувшись на дорозвідку на цивільній машині, несподівано заїхав до посадки, де накопичилися танки з бурятськими екіпажами, навіть з одним із бурятів зустрілися поглядом. Та окупанти геть не запідозрили, що у машині міг знаходитись військовий.
І навіть у такій екстремальній ситуації Олександр Олександрович діяв впевнено, зберігаючи спокій та, здобувши цінну інформацію, повернувся до своїх побратимів. Нажаль, Олександра Орлова уже немає серед нас: він загинув під час оборони Харкова в стрілецькому бою із московитськими спецпризначеннями, посмертно йому присвоєне високе звання Героя України.
Мій співрозмовник згадує людей, які за станом здоров’я не були визнані придатними до військової служби, але правдами й неправдами протискувались в бойові частини і там знаходили спеціальність собі по душі.
"Мій найкращий друг ще з цивільного життя, що мав певні вади зору, спеціально повернувся з-за кордону і буквально наполіг на тому, щоб його взяли до НГУ. З того часу він відзначився при обороні Бахмуту, потрапляв під фосфорні бомби на Південному напрямку, але з часом досяг того, що мінометний розрахунок під його командуванням став одним із найкращих", - каже Ігор.
– На мій погляд, цивільні громадяни України здатні недооцінювати свої можливості, як той Ярема Галайда у Шевченка: не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба досягне коли полетить… Чомусь багато хто певен, що я, мовляв, не військовий, у мене, значить нічого не вийде… Вийде! Зараз ситуація значно краща ніж та, що була в 2022 році, коли добровольці отримували зброю, і практично одразу йшли виконувати бойові завдання. Зараз для новачків є й час на вишкіл і, зрозуміло, професійні наставники, які допоможуть їм розкритися найкращим чином.
Вже за п’ять тижнів базової загальновійськової підготовки ці люди міняються на очах, а потім же їх ще чекають тижні бойового злагодження у військових частинах. Фахова підготовка снайперів чи танкістів та решти вузьких спеціальностей триває, звичайно, довше, а в спецпідрозділах існує ще більш жорсткий відбір, підтвердження кваліфікації, отримання навичок, вмінь. Та навіть потрапляння в загін спеціального призначення не робить тебе спецпризначенцем: щоб бути прийнятим в колектив, можуть знадобитися роки. А що ж ви хочете? Ми більше ніж товариші, ми - військові побратими, братерство яких скріплене взаємною довірою, яка напрацьовується роками. Тому колектив тут – це друга сім’я.
Що, на думку Ігоря, відрізняє Національну Гвардію від інших українських збройних формувань, так це «коротке плече» між керівництвом і військовослужбовцями, де солдат може бути почутим на всіх рівнях, а доступність керівництва, в свою чергу, допомагає вирішувати проблеми, як говориться «з коліс». Також в частинах НГУ не лише надаються всі можливості для служби, але й створюються кращі умови для безпеки та ефективності виконання завдань. Завдяки високоякісному спорядженню та оснащенню, гвардійці можуть відчувати себе більш захищеними та готовими до будь-яких викликів. Крім того, в Нацгвардії існують програми допомоги для військовослужбовців, що опинилися у складних ситуаціях та надання їм необхідної підтримки для подальшого розвитку та успішного несення служби. Такі умови роблять службу в НГУ привабливим вибором для тих, хто шукає не лише можливість служити, а й бажає професійно розвиватись.
«А ще варто згадати, що Нацгвардія ще й краще забезпечена, і в нас працює система логістики - швидкого прийняття рішення».
Як ужеговорилось, в 2014 році Національній гвардії України додали нових функцій до тих, що вже існували в мирний час, однак і попередні обов’язки ніхто не відміняв. Через що Нацгвардія займається і тим, що не властиво для інших військових підрозділів: несе охорону, здійснює конвоювання засуджених, охороняє громадський порядок – тобто тут вона більше схожа на французьку жандармерію, чи італійських карабінерів.
– Тобто, після війни, а ця війна обов’язково закінчиться нашою перемогою, у бійців Національної гвардії не буде проблем з інтеграцією в мирне життя?
– Звичайно. Зараз, поки ми маємо таку напружену ситуацію, всі думки про перемогу над ворогом. Є навіть така приказка: "цивільні служать до пенсії, а військові – до перемоги". Тому мало хто задумується, що буде післянеї. А буде велика демобілізація, і перед багатьма стане питання отримання нової професії чи відновлення підзабутих вже навичок, пошуку місця роботи. Цих проблем точно не буде в НГУ, яка в мирний час буде затребувана так само, як і у воєнний. Ми й зараз жартуємо, що завантаженість в гвардії не 24/7, як у всіх інших, а 25/8 – і нема жодних підстав вважати, що після перемоги вона стане меншою.
– Тобто, гадаєш, що можна рекомендувати Національну гвардію, як найкращий варіант для молоді?
– Скажімо так: уже, мабуть, ні в кого немає сумнівів у тому, що пройти через військову службу доведеться більшості представників і представниць нашого з вами покоління. То який смисл чекати на візит із ТЦК, коли вже зараз можна вибрати для служби зручний і високопрофесійний підрозділ? В НГУ ж можна сміливо обирати будь-яку із створених в ній бригад. Вступ до Національної гвардії - це не лише шлях до служби, а й можливість стати частиною великого колективу, що працює на благо України та нашого майбутнього. Тут кожен може знайти своє місце та стати вагомою ланкою у загальному ланцюгу безпеки та захисту.
Тож, якщо ви шукаєте викликів, можливостей для професійного зростання та можливість служити своїй країні, то вступ до Національної гвардії України може бути саме тим, що вам потрібно. НГУ - це не лише військова служба, а й шанс зробити внесок у безпеку та захист України від зовнішніх загроз. Служба в гвардії вимагає сміливості, відданості та готовності працювати в умовах високого стресу, але вона також надає неймовірні можливості для особистого та професійного розвитку. Якщо ви готові прийняти цей виклик, Національна гвардія України чекає на вас.
Читайте також: Прикордонники підняли прапори в трьох селах Харківщини: відео