Говорячи «готуй сани влітку, а воза взимку», наші предки мали на увазі, що до всього потрібно готуватися заздалегідь. Цим принципом керуються також і спортсмени. До зимової Олімпіади-2026, яка відбудеться в італійських містах Мілан і Кортіна-д'Ампеццо ще 8 місяців. Але підготовка до неї йде повним ходом. Спортсмени «зимники» борються за ліцензії, які дають право виступити на Олімпійських іграх.
Зимова Олімпіада-2026 буде особливою тим, що її представлятиме нова президентка Міжнародного Олімпійського комітету, дворазова олімпійська чемпіонка, представниця Зімбабве Крісті Ковентрі.
Про те, як і де готуються українські спортсмени, на яку кількість медалей може розраховувати Україна, чи підтримує нова президентка МОК заборону виступів російських і білоруських спортсменів, а також про розвиток дитячого спорту під час війни та скандал у національній збірній зі спортивної гімнастики в інтерв'ю «Апострофу» розповів президент Національного олімпійського комітету України, олімпійський чемпіон Вадим Гутцайт.
- Вадим Маркович, ви досвідчений спортсмен - олімпійський чемпіон, досвідчений тренер і досвідчений посадовець. В якому статусі вам комфортніше?
- Я б не став це порівнювати. Це абсолютно різні виміри. Коли ти спортсмен, ти ще молодий і ставиш амбітні цілі: стати чемпіоном міста, потім чемпіоном країни, потім чемпіоном Європи, світу, олімпійським чемпіоном. Я цього усього досяг.
Потім, коли став тренером, в мене з'явились інші цілі: зробити збірну України з фехтування найкращою командою, щоб вона вигравала чемпіонат Європи, світу, Олімпійські ігри. І це мені теж вдалося. Звісно, що не самому, а разом з тренерами, яким я запропонував стати поруч. Звісно, що все було не так просто, як в кіно. Були поразки, були різні випробування. Але у підсумку мета досягнута.
Коли я відчув, що на цьому поприщі я все зробив і треба рухатись далі, то став посадовцем – спочатку я був призначений Міністром молоді та спорту України, потім мене обрали президентом Національного олімпійського комітету України. Тут теж були виклики. Спочатку ковід – потрібно було якось стримувати спортсменів, бо вони налаштовані на 4-річний цикл підготовки, а Олімпіаду перенесли на рік, потім повномасштабне російське вторгнення – роботу щодо їх недопуску до міжнародних змагань я розпочав ще перебуваючи на посаді Міністра, потім коли я обіймав посади і Міністра, і президента НОК України, і зараз продовжую цю роботу. Це велика, потужна командна робота. Ми провели понад 300 зустрічей з міністрами європейських країн, з президентами НОКів, з президентами міжнародних федерацій. Тобто, все це – життєвий шлях. І кожна моя дистанція на цій дорозі була непростою, але і по-своєму цікавою.
- А чому ви вибрали фехтування? Зацікавились в дитинстві мушкетерами?
- Так, мені подобались мушкетери. Але насправді це сталось випадково. Я був вуличною дитиною і займався багато чим: футболом, баскетболом, тенісом. Тоді ж не було оцих гаджетів і ми пропадали на вулиці, бувало навіть пропускали школу. В моєму будинку жив тренер з фехтування, який і запропонував зайнятись цим видом спорту. Треба зазначити, що дитячий тренер робить все для того, щоб дитині сподобався його вид спорту. Моїм першим тренером був Олександр Леонідович Оболенський. І я влюбився. І з цим видом спорту я йду по життю.
- Давайте поговоримо про вашу роботу в НОК України. В Міжнародному Олімпійському комітеті змінився президент. Замість Томаса Баха ним стала Крісті Ковентрі. Ви з нею вже познайомились? Якщо так, то які враження?
- Я з нею познайомився на виборах президента Європейського олімпійського комітету у Франкфурті. Там були усі кандидати в президенти МОК. Я з усіма познайомився в тому числі і з нею. Крісті справила дуже приємне враження. Вона багаторазова чемпіонка світу, рекордсменка світу, дворазова олімпійська чемпіонка. В неї є досвід адміністративної роботи. Тривалий час Крісті була членом МОК. Вона керувала комісією атлетів. При зустрічі, я попросив, щоб у разі її обрання, не змінювався курс відносно росіян і білорусів, який проводився при Томасі Баху. Я попросив, щоб ми не бачили прапорів цих двох країн. Ковентрі пообіцяла мені це. Вона дуже відкрита, коректна, розумна.
- Це добре, що нова президентка МОК налаштована по відношенню до росіян і білорусів рішуче. Пам’ятаю, коли Крісті Ковентрі обрали президенткою МОК, з Росії почали лунати голоси, що тепер їхніх спортсменів повернуть в олімпійський рух, тому що Ковентрі з Зімбабве, а Зімбабве - друг Росії.
- Ну, звичайно, росіяни не могли не скористатись такою можливістю, щоб не розхитати човен. Але ми сподіваємось, що Крісті буде непохитною і над цим ми теж працюємо. Під час війни нам активно допомагав МОК, завдяки Томасу Баху і його команді. Працює фонд солідарності. За це їм велика подяка і я думаю, що така співпраця залишиться і при новому президентові.
Звичайно, для нас принципове і болюче питання це недопуск росіян і білорусів до світового спорту. Ось вже, наприклад, європейська федерація дзюдо вирішила допускати білорусів під своїм прапором. Є критерії МОК не допускати спортсменів цих країн виступати під своїм прапором. А федерація дзюдо вирішила знехтувати цими критеріями. Це, я вважаю, неповага до МОК. І МОК якось повинен реагувати. Я хочу зустрітись з Ковентрі вже, як з президенткою МОК, запросити її в Україну та запропонувати зустріч з Президентом України. Я хочу, щоб вона ознайомилась з нашою спортивною інфраструктурою, поспілкувалася з нашими спортсменами і побачила, що в нас насправді відбувається.
- Попереду зимова Олімпіада в Італії. Скільки вже ліцензій здобули наші спортсмени та на скільки ліцензій можемо розраховувати?
- На сьогоднішній день в нас вже 17 ліцензій. А взагалі розраховуємо на 40-45 ліцензій. Зараз іде зміна поколінь. Досвідчені спортсмени такі як сестри Семеренки, Олена Підгрушна в біатлоні пішли. Олександр Абраменко, наш олімпійський чемпіон у фристайлі, теж закінчив виступи. Але є дуже класна молодь. Наші санкарі з кожним змаганням покращують результати, що дуже приємно. Вони вже наблизились до еліти в цьому виді спорту. Думаю, що буде в нас ліцензія у фігурному катанні.
- Де наші спортсмени готуються до зимової Олімпіади?
- Майже всі за кордоном. Біатлоністи в Австрії, фрістайлісти – в Швейцарії, хтось в Італії. Знаходять бази. Бо в нас не така розвинута інфраструктура для зимових видів.
- До речі, про зимову інфраструктуру докладніше можете розказати?
- У нас були плани провести в Україні великі Олімпійські змагання і під них планувалось створити інфраструктуру. І це питання обговорювалось під час зустрічі Томаса Баха з Президентом України Володимиром Зеленським. Деякі об'єкти будувались. Наприклад, у Мелітополі побудовано сучасну льодову арену. Але тепер вона в окупації. В мене була розмова з керівництвом Буковелі. Вони теж готові були розпочати будівництво. Зустрічався я і з керівництвом Львівської обласної адміністрації з приводу будівництва у Львові зимового палацу. Тобто, плани були. Але розпочалася повномасштабна війна і все зупинилось.
- Наразі через війну з України виїжджає багато дітей та молоді, яка залишається в інших країнах. Серед цих молодих людей є й спортсмени, які б в майбутньому могли достойно представляти Україну. Виїхали також і тренери. Як зупинити виїзд?
- Ну тренерів виїхало небагато, бо закриті кордони. А от з молоддю реально складне питання. Діти виїжджають з батьками. На цю ситуацію ніхто не може вплинути. Нажаль, ви праві, ми втратили дуже багато дітей, майбутніх спортсменів. Правда, деякі батьки чекають закінчення війни і хочуть повернутись. І ми зробимо все для цього можливе.
Але, я скажу, що не все в нас так вже й погано. Немало дітей залишилось в Україні і займаються в спортивних школах. Я відвідую регіони, спілкуюся з головами військових адміністрацій, обласних рад, з мерами міст, з директорами і тренерами спортивних шкіл, з батьками, і бачу, що бажання займатися спортом в дітей є. Спортшколи працюють попри війну. Звичайно, що для безпеки дітей у нас розроблені алгоритми, як поводитись при повітряних тривогах. Хочу зауважити, що всі дитячі юнацькі спортивні школи в нас безкоштовні.
- Я знаю, що кожного року проходить Європейський юнацький олімпійський фестиваль і українські діти на нього їздять. Черговий такий фестиваль відбудеться з 20 по 26 липня в столиці Македонії Скоп’є. Розкажіть, будь ласка, докладніше про це.
- На цьому фестивалі буде 2800 атлетів із 48 країн Європи. Україну будуть представляти 78 спортсменів. Цей фестиваль для юнаків дуже важливий, це можна назвати малими Олімпійськими іграми. До нього діти серйозно готуються, нервують. Все по-дорослому. На фестивалі наші молоді спортсмени отримують досвід. Зауважу, що деякі учасники цього фестивалю минулих років потім стали олімпійськими чемпіонами.
- Не можу не запитати про скандал в команді по спортивній гімнастиці. Про Іллю Ковтуна, який вирішив виступати за Хорватію, всі чули. Потім був бойкот українськими гімнастами чемпіонату Європи. І скандал не вщухає. Що в цьому виді спорту відбувається взагалі?
- Для нас пріоритет - це зв'язка спортсмен і тренер. І всі у федерації спортивної гімнастики повинні це зрозуміти. А сталося так, що головного тренера взагалі не акредитували на чемпіонат Європи і він змушений був сидіти на трибунах, як глядач. А як спортсмен може виступати, коли немає його тренера? Я собі навіть таке не можу уявити.
Проблема там – віцепрезидентка федерації Стелла Захарова, діяльність якої спрямована не на розвиток команди. Коли ця людина повернулася в спортивну гімнастику, там пішов повний розлад серед спортсменів і тренерів. Якщо цей безлад не припиниться, то я відчуваю, що ми скоро можемо взагалі забути про чоловічу спортивну гімнастику, як вид.
Дуже складно було створити цю команду. Але нам вдалося. Вона потрапила на Олімпійські ігри в Парижі і навіть отримала срібну медаль. Це сталось завдяки тому, що був командний дух. Ніхто не втручався в роботу головного тренера, в роботу старших тренерів, в життя спортсменів. Коли з’явилась Стелла Захарова, команди, як такої, не стало. Ми всі, і я, і міністр занепокоєні цим питанням. Це наш медальний вид спорту. Команда вже зараз повинна почати готуватись до наступної Олімпіади, а вона цього не робить.
- А можна було втримати Іллю Ковтуна?
- Слухайте, якщо людина хоче поїхати з країни, то вона поїде, що б ми їй не запропонували. Я, як президент Національного олімпійського комітету, запропонував Ковтуну і його тренерці все, що може запропонувати НОК. І міністр молоді і спорту теж із свого боку запропонував все, щоб гімнаст залишився в Україні. Ми запропонували поміняти йому усі спортивні снаряди, тому що йому було трошки складно готуватись на олімпійській базі в Конча-Заспі. Запропонували індивідуальний графік тренувань навіть закордоном. Всі витрати ми брали на себе. Ми йшли на всі їхні умови. Майже не танцювали перед ними. Мені дуже прикро, що спортсмен і особисто його тренерка прийняли рішення залишити Україну в такий складний час, коли ми виборюємо свою незалежність. Ілля поїхав на Олімпіаду в Париж, виборов там срібну медаль, отримав усі виплати, а потім вирішив залишити команду. Я цього не розумію.
Правда, тут теж зіграв фактор Стелли Захарової. Тренерка Ковтуна була нею дуже не задоволена.
Те саме у нас вже було з борцем Семеном Новіковим, який зараз виступає за Болгарію. Коли він вирішив залишити Україну, ми хотіли його втримати. Пішли на всі його умови. Але це не допомогло.
- Наскільки я пам’ятаю, він образився на те, що його не взяли на Олімпіаду в Токіо, а поїхав Жан Беленюк. Тоді теж був скандал.
- Ні скандалу не було. Новіков вважав, що саме він повинен їхати в Токіо. Але я вважав, що він не готовий і особисто прийняв рішення, що на Олімпіаду повинен їхати Беленюк. І моє рішення було вірним. Жан Беленюк здобув золоту олімпійську медаль. А от на Олімпіаді в Парижі минулого року Новіков був кращим, бо прийшов його час. Він став олімпійським чемпіоном. Тоді я про це казав і йому, і його тренеру. Треба було почекати. Але, спортсмен прийняв інше рішення. Тренер його, правда, залишився в Україні і працює в Харкові.
- А, наприклад, спортсменів з інших країн ми до себе можемо залучити?
- Ми то можемо залучити. Але через війну вони до нас не хочуть їхати.
- Ви були на багатьох Олімпіадах і як спортсмен, і як тренер, і як спортивний посадовець. Яка Олімпіада, на вашу думку, була найкращою?
- На мій погляд, не можна сказати, яка Олімпіада найкраща. Кожна Олімпіада проводиться на високому рівні, і кожна країна, яка її приймає, хоче зробити свою Олімпіаду найкращою. Хоча, ковідна Олімпіада в Токіо в 2021 році на Олімпіаду була не схожа. На трибунах була тиша, бо не було вболівальників. Таке враження, наче ти знаходишся просто на тренуванні. І от після неї Олімпіада-2024 в Парижі була контрастом. Незвичайне відкриття на Сені. Вздовж ріки стояли люди, які вітали спортсменів на кораблях. Спортивні арени були повні. Вболівальники кричали, шуміли, підтримували своїх спортсменів. Це справжнє свято. Тобто, кожна Олімпіада цікава по своєму.
- Кажуть, що в Олімпіаді головне не перемога, а участь. Ви розділяєте цю думку?
- Потрапити на Олімпійські ігри це вже перемога для кожного спортсмена. Він повинен пройти жорсткий відбір. Наприклад, у командному фехтуванні, щоб потрапити тільки на Олімпійський відбір треба бути у світовому рейтингу в першій п’ятірці. Уявляєте? В інших видах так само. І коли нам закидають, що мало медалей вибороли на Олімпіаді, мене дивує, чесно кажучи. В спорті велика конкуренція. А в нас війна, багато спортивних об’єктів зруйновано. Тренери, діти сидять в бомбосховищах, а іноді в бомбосховищах і тренуються. Через війну в багатьох видах спорту ми втрачаємо позиції. А в деяких тримаємось. І не дивлячись на складнощі наші спортсмени виборюють медалі, тому що кожен спортсмен мріє про олімпійську медаль. Тому головне, все ж таки, не просто участь, а й медаль.
