У випадку припинення війни проти України, Росія зможе досить легко повернутися на газовий ринок Європи та навіть, в теорії, відновити "Північні потоки", вважає голова правління НАК "Нафтогаз України" у 2014-2021 роках Андрій Коболєв.
В інтерв’ю "Апострофу" він розповів, що повинна зробити Європа, щоб цього не сталося, чому Росія не зможе залишити Україну без газу цієї зими, навіщо потрібно приватизувати "Нафтогаз" та як Київ може використати питання транспортування російського газу своєю територією у можливих переговорах з Москвою.
– Угорщина підписала найбільший контракт на закупівлю зрідженого природного газу з Францією. Це означає, що росіяни втрачають якийсь шматочок газового ринку в Європі. Дональд Трамп сказав Віктору Орбану: "Припини купувати російські газ і нафту" й Орбан сказав: "Так точно, виконую". Чи якось інакше це виглядає?
– Я думаю, що ви трохи спрощуєте ситуацію. Щоб зрозуміти позицію Орбана й Угорщини, треба подивитися на історію того, як Орбан поводився в багатьох питаннях, пов'язаних з тим, як Європейський Союз себе позиціонує у відносинах з Росією.
Якщо хтось вважає, що Орбан незалежний проросійський гравець, який сам грає на цій шахівниці, це помилка. Орбан давно і сильно знаходиться під впливом Франції. Франція фактично використовувала Орбана дуже довго як голос, яким вони озвучували речі, які самим французам було говорити не дуже доречно, хоча вигідно.
Я б називав Орбана Жириновським Європи. Ми ж розуміємо, що коли Жириновський був живий в Росії, він озвучував багато радикальних речей, які з вуст Кремля було [б озвучити] надто стрьомно, скажімо прямо, а з вуст Жириновського – наче окей.
Тому пан Орбан, коли він зараз з французами підписав цей контракт, це більш глибока історія, ніж “хтось йому подзвонив, його примусили”.
Мені здається, що в Європі відбувається набагато більш серйозний зсув. Тобто такий глобальний гравець, як Франція, фактично визнала, що Росія не може бути партнером, що політика примирення Росії через кооперацію, яку свого часу активно просували німці, і підписання з Росією контрактів економічних не працює, що прийшов час більш жорсткого та системного тиску.
Орбан – це просто наслідок. Тобто Орбану сказали, що дивись, друг, твій головний друг в Європі вже так само тобі натякає прямо, що треба від Росії відходити. Давай через нас отримуєш LNG (зріджений природний газ – прим. ред.). Буде ще хороше питання, звідки Франція цей LNG візьме.
Але з погляду самого ринку, той факт, що Угорщина відходить від російського трубного газу і йде в LNG – це дійсно дуже важливо. Це означає, що росіяни втрачають важіль впливу. Тому що на трубному ринку газу вони можуть впливати політично. На ринку LNG цей вплив набагато менший. Він набагато більш помітний, і він відразу може викликати певні дії та реакції з боку як європейців, так і американців.
– Щодо того, що у нас відбувається. Зима, очевидно, буде важкою, так?
– У нас колись була інша зима? Кожної осені прогнозують важку зиму.
– Але зараз ми з вами фіксуємо і заяви, до речі, “Нафтогазу” про те, що росіяни вже почали прицільно бити по українській газовій інфраструктурі. Можна передбачити, що інтенсивність буде збільшуватись.
– Вони вже давно почали. Я не військовий експерт, тому передбачати інтенсивність російських ударів мені важко. Поки що вона дійсно збільшується.
Я вам скажу крамольну річ. Якщо навіть росіяни виб'ють весь наш видобуток, то при певних заходах, особливо з боку Словаччини, ми зможемо повністю замістити цей об'єм газу, який ми втратимо на імпорті.
Система трубопроводів Словаччини настільки потужна, що якщо говорити про ті труби, які використовувалися для транспортування газу “Газпромом”, наразі не використовуються, вони перекривають весь наш добовий видобуток в рази.
– І запасів в Європі цілком вистачить, щоб забезпечити Україну навіть за найскладнішої ситуації?
– Це сотні мільярдів кубів газу. Знайти для України 10 млрд кубометрів на цьому ринку можна.
Наразі нас не можна порівнювати з тією Україною, яка була до війни. Тому що до війни наші проблеми – це були проблемами України в газі. І ми їх вирішували, виходячи з того, що бажання Європи допомагати нам дуже сильно обмежено їхніми власними інтересами.
Наразі, як я це сприймаю, Європа прийняла той факт, що Україна — це невід'ємна частина їхньої безпеки. Готовність арештовувати російські активи й передавати нам, готовність давати газ, готовність давати зброю за свої гроші, купуючи в Америці – це я відношу в категорію велике прозріння європейських лідерів.
Відповідно, коли росіяни знищують наш газовидобуток, вони повинні розуміти, що так само, як Китай постійно підтримує росіян, от ми зараз там багато вдарили по їхнім НПЗ, і Китай сказав: "Ми вам поставимо бензин". Є ж така новина, правильно?
От я думаю, що при бажанні і при правильній домовленості через наявну систему газогонів компенсувати навіть повну втрату видобутку, а повна втрата неможлива, вони можуть суттєво зменшити, але повністю відключити нереально, Європа нам зможе [допомогти].
– Ви пам'ятаєте, як росіяни лякали всю Європу, що всі замерзнуть, газу не буде, хом'ячків будуть їсти?
– Це не тільки росіяни, я пам'ятаю, як українські політики це говорили. Я пам'ятаю, як ми в “Нафтогазі” багато пояснювали свого часу, що цей ризик кардинально прибільшений. Немає такого апокаліптичного сценарію, коли раптом десь не вистачає газу і всі помирають.
– Європа ж, в принципі, взяла курс на зелену енергетику і на зменшення споживання, правильно? Тому що потрібна не лише ж диверсифікація, а в принципі запровадження нових технологій, щоб в принципі зменшувати потреби в газі, в нафті, у викопному паливі.
– Але розумієте, що коли ви зменшуєте потреби в викопному паливі, ви насправді даєте газу можливість заміняти інші викопні палива. Тому що, якщо ви порівняєте газ з вугіллям, то газ набагато більш чистий, екологічно простіший і його викиди набагато більш гуманні для зовнішнього середовища.
І остання тенденція в розвинених країнах, зараз відбувається карколомний зріст споживання енергії великими дата-центрами, які забезпечують роботу штучного інтелекту. Там газ грає дуже велику роль.
– Так і у нас всі ці історії з заміщенням потужностей і з газовими генераторами. Причому говорять про те, що диверсифікація може відбутись в межах України?
– Вона вже відбувається. Зараз балансуючи ринок і ту ставку, яку зробила Україна, в цілому вона передбачає, що ми будемо спиратися на газову генерацію. Вона поки що тільки починає працювати. Ці цифри не такі великі. Працюють і інші джерела, це очевидно. Але саме розподілена газова генерація є запорукою нашого нашої здатності бути стійкими до російських ударів.
– Тобто ми можемо замінити оці великі генеруючі об'єкти, не кажемо про атомні станції, мабуть, це взагалі окрема розмова.
– Це інша річ, ми говоримо про балансуючу генерацію, про систему, яка здатна стримувати чи заживлювати систему, коли відбувається пік споживання, який відбувається в нас зранку і ввечері. Відповідно наразі найбільший темп зростання демонструє саме газова генерація. Вона поки що недостатньо велика, але темп зростання там наразі найбільший.
Відповідно, ми, як Україна, поки що фактично заміщаємо вугілля газом.
– А що американці? Була така перспектива, що американці можуть витіснити російський газ. Що там відбувається? Це ж були передвиборчі гасла Дональда Трампа.
– Я б сказав, що треба відрізняти гасла від практики. Американський ринок газу зростає дуже сильно. Він наразі є одним з факторів того, чому Європа може відмовлятися від Росії. Я думаю, що ця тенденція буде посилюватися.
Обмежуючим фактором цієї тенденції, як на мене, є одна з нових ідеологій, яка поки що розвивається надто повільно, на жаль, і для мене персонально, тому що я так само нею займаюся. Це технологія малих модульних реакторів.
Малі модульні реактори — це теоретично той інструмент, який може замінити всі викопні палива. Малі модульні реактори – це ядерні реактори. Це насправді та сама технологія, як і великі реактори. Як казав мій вчитель фізики, як гріли чайник з водою 70 років тому, так і продовжуємо це робити. Просто чайник трохи змінюється за форматом та режимами.
Коли ми говоримо про те, що ми хочемо прибрати вугілля, то ідеологія, яку багато хто, окрім зеленої енергетики, бачить як можливу альтернативу, це саме малі модульні реактори. Практика говорить про те, що поки вони відстають у своєму розвитку, на цей ринок приходять газовики і говорять: "Давайте, поки ви там побудуєте ваші ММРи, ми вам поки дамо газ. На газову генерацію ми поставимо системи очищення, можливо, навіть системи відбору вуглецевого газу та закачування його в пласт, чи інших методів, які дозволяють не випускати його в атмосферу".
У результаті відбувається так, що зараз газ займає цю нішу. І ця ніша постійно зростає, тому що потреба в дата-центрах, потреба в енергії для штучного інтелекту, зростає.
– Газу на планеті вистачає?
– Поки що так.
– Розвиток малих ядерних реакторів в Україні – перспективний напрямок. Однак світ все одно залежний від російської ядерної сировини й сировини з Казахстану. Як Україні в майбутньому це вирішувати?
– Світ залежний від не сировини, скоріше, а від систем збагачення. Збагачення ядерного палива стало прерогативою невеликої кількості країн через певну історію регулювання та побоювання наших західних партнерів щодо використання систем збагачення для побудови зброї.
Що нам потрібно зробити? Нам потрібно побудувати в себе систему збагачення. Це буде один з кричущих прапорців для росіян, які будуть казати: "Ось дивіться, українці, мабуть, збираються робити атомну зброю". Відповідно, чи це нам дозволять зробити – це велике питання.
Чи потрібно нам приймати битву і боротися за це? Це так само хороше питання. Я відразу скажу, я на нього відповіді не знаю.
Але якщо говорити про те, що зробити, щоб замістити Росію на цьому ринку, це питання не в сировині, це питання в елементі збагачення. Треба побудувати в країнах, які є або західними, або їхніми партнерами, більші потужності саме по збагаченню.
– І просто купувати ядерне пальне.
– Воно є в Канаді та в Австралії у відносно великій кількості. Просто збагачення – це складний довгий процес і до того ж його побудова вимагає складних дискусій з місцевою владою.
В Росії це робиться просто, там немає ніякої місцевої влади, ніякого самоврядування. Там цар сказав, вони зробили. На Заході потрібно проводити громадські слухання, отримувати погодження, інвестувати політичний капітал, отримувати падіння рейтингу.
Ось коли Захід зрозуміє, що прийшов час це все робити, так само, як вони зрозуміли, що прийшов час відмовлятися від дешевого російського газу, ми отримаємо збагачення на Заході.
– Питання транспортування російського газу територією України закрите?
– Я не думаю, що воно закрите. Наразі він не транспортується, але, я думаю, що в той момент, коли ми повернемося до перемовного процесу про завершення війни, а я думаю, що нас це чекає в тому чи іншому форматі у будь-якому випадку, це питання буде на столі.
Це буде одним з питань, яке росіяни будуть обговорювати з західними партнерами. Вони захочуть точно забезпечити собі повернення на європейський ринок газу. І тут для нас буде важливе питання, чи захочемо ми в такій ситуації говорити про те, що треба повернутися до старої моделі, коли транзит російського газу територією України є одним запобіжником, щоб ця війна знову не почалася.
– Ви вважаєте, що це запобіжник?
– Я вважаю, що це історично доведений факт. Коли почалася повномасштабна російська агресія? Коли росіянам дозволили повністю добудувати Північні потоки й отримати комфорт, що вони мають альтернативний маршрут транспорту газу стосовно України, повністю прибрати Україну з цієї системи.
Нагадаю, що в травні 21-го року президент США Джо Байден зняв санкції з Північного потоку-2, який до того наклав президент Трамп. Після цього цей проєкт було завершено і в лютому 22-го року – ми всі пам'ятаємо.
– Слухайте, але як повернутись на ринок, який буде вже зайнятий іншими постачальниками? Я так розумію, що зараз треба максимально зробити так, щоб максимально витіснити російський газ, а от повернутись туди буде досить складно?
– Не складно.
– Шляхом демпінгу ціни?
– Демпінг – це інструмент, шляхом якого росіяни зможуть зробити це швидко. Набагато швидше теоретично, ніж багато хто це очікує. Там є певні обмеження того, яку кількість довгострокових контрактів європейські компанії наразі підписують з іншими постачальниками. Це буде певним стримуючим фактором, але повертатись на цей ринок росіяни зможуть.
І повторюся, я впевнений, що якщо перемовини про мирне врегулювання буде відновлено, то газова тематика буде однією з ключових.
– Це означає, що Росія знову отримує Європу в достатньо підпорядкованому стані з погляду постачання газу?
– Я б не сказав, що Європа була в підпорядкованому стані. Європа скоріше була насичена російськими агентами, які отримували прямий зиск від постачання російського газу.
– Ці агенти в урядах?
– Наприклад, пан Шрьодер (канцлер ФРН у 1998-2005 рр., – прим. ред.). Це ж відомий російський агент, який був ідеологом великої кількості російських ініціатив у Європі, зокрема антиукраїнських.
Відповідно, є очевидний інструмент, щоб цього не відбулося, при стимулюванні Росії до миру підписанням якоїсь угоди, яка буде включати газ. Цей інструмент передбачає, що російський газ може купуватися Європою, наприклад, через механізм створення єдиного покупця.
– Не через біржу, а через єдиного покупця?
– Можливо і біржу. Питання не в тому, як буде називатися єдиний покупець. Питання в тому, що в Росії треба забрати інструмент прямого підкупу окремих європейських політиків, компаній, країн.
Тобто Орбан напряму не може отримати знижку за газ від Путіна, тому що він на засіданнях різних органів Європейського Союзу підтримує російську позицію. Це шкодить насправді інтересам Європи.
А є єдиний покупець, який купує газ в Росії й за єдиною ціною, з урахуванням, наприклад, фактору транспортування, який не є таким значним, роздає цей газ різним країнам Європи. Якщо тобі потрібен цей газ за стабільною ціною, єдиною для всіх, ти можеш його отримати.
Таким чином Росія в частині комерційного інтересу отримання економічної вигоди від газу отримує свій плюс, але втратить можливість безпосереднього підкупу окремих політиків. Ось це той компромісний варіант, про який ми ще в “Нафтогазі” говорили з якогось 15-16 року з європейцями. І вони тоді казали: "Ні, ми не можемо, в нас окремі контракти, прямі контракти з Росією, контракти є святими, ми не можемо їх порушувати". Зараз це все пройшло.
Відповідно, я б не сприймав тему газу, як чорно-білу. В принципі, чорно-біле сприйняття геополітики – це неправильно і невигідно нам в першу чергу.
– Ви думаєте, що Росія не зможе купувати єдиного покупця? У раді директорів цього покупця можуть сидіти такі політики, як Шредер.
– Якщо це буде єдиний покупець і в нього буде механізм розподілу економічних благ, який буде зафіксований, тобто є формула. Хто там буде сидіти, вже не буде дуже важливо. Ну, посадіть в цю раду українців, наприклад.
– Вас, наприклад.
– Я не маю бажання, якщо чесно.
– Після роботи в “Нафтогазі”?
– Так, у мене після роботи в “Нафтогазі” сильне щеплення від участі в будь-яких державних чи міждержавних організаціях. Мені вже достатньо, мене приватний бізнес цілком влаштовує.
Але повторюся, у нас є авторитетні люди, які хочуть працювати на уряд, на державу, на країну, їх немало, їх можна запропонувати в цю раду і вони будуть забезпечувати український інтерес.
Відповідно, якщо цей газ буде транзитуватися територією України, ми будемо на цьому заробляти.
Наприклад, давайте трохи помріємо, уявіть собі, що точкою передачі цього газу стане східний кордон України. Тобто європейська компанія, в якій Україна буде мати свою частку, своїх представників, разом з іншими європейськими партнерами, буде купувати гуртом великий обсяг російського газу на східному кордоні і потім за правилами формування, у яких ми будемо брати участь, буде цей газ транспортувати й передавати в Європу для подальшого перепродажу без російського впливу. Нам це цікаво.
– Пане Андрію, такі моделі розглядалися раніше, говорили про можливість створення консорціуму з нашими європейськими партнерами. На жаль, не пішло.
– Тільки тоді в консорціумі була Росія. Зараз ситуація змінилася, повторюся. Зараз м'яч на боці Європи. Європа сказала своє слово про те, що вони припинять купувати російський газ. Цього неможливо було уявити ще в 21-му році. А зараз 25-й рік, пройшло чотири роки.
– Для мене новина, що росіяни, якщо досягнуть якихось політичних домовленостей, то технічно знову досить легко повернуться на європейський ринок газу. За такою логікою, вони й “Північні потоки” можуть відновити?
– Теоретично можуть. Саме тому треба розуміти, що якщо ми, як Україна, займемо надто радикальну позицію, скажемо, що ми проти за будь-яких умов і ніякі варіанти нас не влаштовують, то в результаті ця позиція може зіграти проти нас. Так було в минулому дуже часто.
Мій улюблений приклад – це побудова газовимірювальних станцій з українського боку між Україною і Європою. Тоді декілька людей бігало і кричало, що ми, як незалежна країна, повинні мати свої ГВСи. Це було великим мінусом для України, який ми відхаркували потім десятками років. Так само і тут. Не треба бути надто радикальним.
Треба розуміти, що якщо є глобальний консенсус, що російський газ треба повертати Європу, то в певний момент часу, нам треба зайняти конструктивну позицію і сказати: "Давайте про це говорити, але на умовах, в яких і ми так само будемо мати право впливати і мати право слова". Тому що радикальна позиція часто приводить гравців до того, що вони втрачають право голосу. І з нами це часто траплялося в минулому. І цю помилку не треба повторювати.
– Це також механізм руйнування санкцій проти Росії?
– Я розумію, що якщо буде мирний процес, санкції проти Росії будуть переглянуті, хочемо ми цього чи не хочемо.
– Що вам зробило щеплення після роботи в “Нафтогазі”?
– В процесі перебування в державних посадах, вам потрібно надто часто стикатися з такою неприємною в політиці річчю, коли від вас певні політичні компроміси й домовленості вимагають прийняття компромісних рішень, які є неправильними й не ефективними з погляду інтересу держави, але й відповідають компромісним моментам поточного політичного життя нашої країни. Це дуже важко і неприємно.
– Хтось на вас тиснув?
– Це не питання тиску, це питання особливості української політики. Наприклад, присутність каналів Медведчука в українському медійному форматі.
Я часто питав українських політиків: "Ну як ви можете з одного боку розповідати мені, як вам важко, як ви страждаєте від того, що відбувається ринкова реформа цін на газ, і при цьому залишати право Медведчуку відверто брехати на великих національних каналах?". На що мені відповідали: "Андрію, такий політичний компроміс, вибач". Ось це насправді дуже неприємно.
– Ви погоджуєтеся з тією тезою, що величезна урядова корупція була привнесена як частина російської культури в Україну й газова труба була центром цієї корупції?
– Я думаю, що газова тематика точно була одним з суперпотужних інструментів, якою корупцію впроваджували й вводили як елемент стандартних правил гри в українську економічну систему, в наше суспільство.
Газ точно був одним з, мабуть, найбільших каналів, через який оцю корупційну ідеологію росіяни нам закачували. При цьому треба не забувати що з українського боку була ціла група політиків, деякі з них досі в українському парламенті, які були провідниками цієї ідеології.
– Когось назвати можете?
– Я думаю, ми всіх знаємо, і не хочу зараз називати прізвища, не тому, що я не хочу цих людей образити, тому що я не хочу забути тих, кого я не назву.
– Це ті, хто були на посадах, наприклад, прем'єр-міністра, міністра енергетики, я не помиляюсь?
– Дуже різні люди. Ці люди досі знаходяться в нашому парламенті й ці люди були провідниками російської ідеології, яка, серед іншого, побудована на корупції, яка знищувала нашу систему зсередини.
Відповідно, однією з причин, чому нашою ідеологією в “Нафтогаз” було усунення російського впливу, відмова від російського газу, це те, що ми розуміли, що це інструмент усунення корупційного впливу Кремля на Україну.
– Що ви відповідали, коли вам казали, що до нас російський газ заходить, але через Європу?
– Я можу повторити, що ми купували газ не в росіян, а в європейських компаній. Якщо ми подивимося на баланс газу Європи, Росія там не займала 100% і не займала навіть 30% на той момент часу. Там було б вже на той момент трохи менше, це по-перше.
По-друге, я відповідав те, що якщо ви хочете протестувати, чи це російський газ чи ні, то ви повинні поставити собі питання: чи може Росія відключити нам газ так, як вона двічі відключала вам?
– Нам же Росія відключала газ. У 2006 році.
– І 2009 рік. Так. Росіяни не змогли цього зробити з нами, і це доводить, що це не російський газ. Це найкращий тест.
– Існувало таке поняття, як президентська квота в цих корупційних схемах, чи прем'єрська квота, чи урядова квота?
– Колись на перемовинах з Путіним один з членів його команди відносно прямо сказав мені: “Розумієте, пан Коболєв, газ – це бізнес президентів. Тому я думаю, що про газ будуть домовлятися президенти”. Це вже був 14-й рік. Він помилився.
Чинний президент на той момент відмовився домовлятися з росіянами про газ в стандартному форматі, як і наступний президент, відповідно. І в результаті ми отримали комерційну систему відносин, яка прибирала оцей політичний вплив. Це залишається і зараз так.
Якщо хтось з колишніх керманичів газової сфери буде з цим сперечатися, то на це є така сама відповідь, як і на те, чи російський це газ з Європи, чи не російський. Вона звучить наступним чином: “Чи є потреба в чинної політичної влади їздити в Москву і падати на коліна перед Путіним так, як це робили ви?”. Відповідь: “Немає”. З 14-го року.
– Фізичної можливості такої немає?
– Фізичну можливість, як доводить практика попередніх років, наші політики знаходили, коли їм було це дуже цікаво.
Вони літали в Москву, благали, просили, підписували якісь дурнуваті угоди, які ми потім відхаркували дуже довго. Все це було. Ні в Порошенка, ні в Зеленського такої потреби немає і вони цього не роблять.
Це якраз, я вважаю, і є ознакою того, що ми цей газовий зашморг з шиї України зняли.
– Ця російська культура купувати еліти за газ, я так розумію, не лише в Україні. Як ви думаєте, вона екстраполювалась на всі інші сфери нашого життя, коли прийняли такий стандарт: "Хочете щось вирішити? Виключно за бабки"?
– Вона має проникнення в багато сфер, як в Україні, так і в інших частинах Європи, але я б тут викреслив слово еліти.
Як правило, вони купують політичне сміття, яке не має іншого шансу. Це дуже радикальні політики, яких росіяни через свій фінансовий ресурс починають просувати на місцевий політичний Олімп, чіпляючи до них табличку, що це політична еліта.
Це класичний інструмент. Він відомий, ще, здається, з часів Макіавеллі. Поділяй та володарюй. Росіяни це вміють робити дуже добре. Це не їхня технологія, росіяни просто пробують нею користуватися зараз. Вона дійсно працює, на жаль, тому що в кожного божевільного, як то кажуть, є своя аудиторія.
– Мені доводиться чути, що “Нафтогаз” не потрібен Україні, що це такий монстр, який не розв'язує питання досить часто. Що ви думаєте?
– Я вважаю, що “Нафтогаз” Україні потрібен. Просто “Нафтогаз” треба зробити приватним.
– Виставити на продаж?
– Звичайно. Я думаю, так, наприклад, як “Криворіжсталь”. Ось при всіх наших суперечках і непорозуміннях з Юлією Володимирівною, я вважаю, що “Криворіжсталь” — це велика історія успіху. Продали компанію, отримали величезні гроші під час продажу. Досі отримуємо податки. Компанія працює, є великим роботодавцем, займається питаннями екології, що б там не казали люди навколо. Тобто це компанія, що працює. Продайте “Нафтогаз”.
– Ви думаєте, що зайдуть іноземці і заплатять достойні гроші?
– Під час війни, я думаю, ні, але сподіваюсь, що коли ми закінчимо війну, то така опція буде цілком реальна.
– Нам же одразу говорять, що це торгівля державним суверенітетом, правда? У нас питання було по землі…
– Причому говорять ті самі люди, які скаржаться на те, що в “Нафтогазі” є ринкові зарплати. Тому що ці люди – це ті самі корупціонери, які хочуть, щоб “Нафтогаз” був державним, це перше.
Друге, щоб менеджмент “Нафтогазу” бажано не отримав жодної зарплати, тому що тоді, шляхом виключення інших альтернатив, ми приходимо до того, що цей менеджмент буде займатися корупцією. Тоді ці самі люди прийдуть до цього самого менеджменту і скажуть: "О, клас. Ви державна компанія, вам потрібні гроші, давайте з нами займатися бізнесом". І ми отримуємо “РосУкрЕнерго”-2, 3 і так далі.
Але з прагматичного погляду дійсно доцільність підтримання “Нафтогазу” в державній власності є спірною. Особливо після того, як ми виділили транспорт газу, тобто цю трубу, яка була там великим державним активом, в окрему компанію за межами “Нафтогазу”.
Все інше – це актив, який може працювати і працює в інших країнах в приватних руках. Нехай вже потім приватний інвестор, якщо він купить “Нафтогаз” за мільярди доларів, приймає рішення, чи варто його закривати, чи варто з ним далі працювати. Може його варто буде розділити окремо на видобуток, на торгівлю. Можливо, виділити там ВДЕ (відновлювані джерела енергії – прим. ред.), вітер чи ще щось. Це вже будуть приватні рішення.
Відповідно, як приватизація “Нафтогазу”, як крок для завершення суперечки, він є, з мого погляду, ідеальним.
– Ви зараз займаєтеся зеленою енергетикою. Ви бачите, що в Україні в умовах війни, по-перше, є попит, і, по-друге, що є перспективи до її розвитку? До вторгнення це справді було. Ми з вами спостерігали, як зростала індустрія, наприклад, сонячної генерації. Що зараз?
– Я думаю, що зелена енергетика наразі є одним з інструментів збереження нашої енергосистеми. Я думаю, що якраз розподілений принцип зеленої енергетики зараз є одним з елементів нашої стабільності та нашої здатності протистояти російським ударам.
Відповідно, я сподіваюсь, що і подальша державна політика буде підтримувати розвиток цього сегменту, тому що це один з варіантів того, як ми можемо не тільки відійти від викопних видів палива, але й стати більш стійкими та більш убезпеченим від російських ударів.