Сергій Боруш, для «Апострофа»
Літо в Україні – традиційний час для нових розмов про зміну глави уряду. Ім’я ймовірної наступниці діючого прем’єр-міністра Шмигаля вже давно відоме у вузьких колах - Юлія Свириденко. Але хто вона така, і чому саме зараз?
Вікно можливостей
На початку літа на Банковій активізувались розмови про перезавантаження уряду. Офіційно все стабільно: Денис Шмигаль продовжує працювати, Кабмін звітує, парламент - переважно мовчить. Навіть в ефірах «Апострофа» депутати від провладної сили від питань про потенційну зміну у виконавчій владі намагаються ухилятись.
Щоправда, активізація навколо «відставки Шмигаля» спостерігалось і минулого літа, коли в медіа активно запустили кампанію про потенційну відставку Дениса Шмигаля. Одним з перших публічно в прем’єра кинув камінь відомий бізнесмен Максим Шкіль (компанія «Автострада»), який в інтерв’ю Економічній правдіназвав Шмигаля «стратегічним об’єктом критики» та зазначив, що питання щодо його відставки -«питання найближчого часу». Хвилю публікацій в медіа, які пророкували відситавку прем’єра також багато хто пов’язував зі Шкілем, у якого виникли терті з Кабміном щодо реалізації окремих тендерів.
Але нинішня ситуація – кардинально інша.
На Банковій розуміють, що прийшов час трохи відкрити кришку «народного кипіння», оскільки найближчим часом про жодні вибори не може бути й мови. А відтак – треба скинути частину негативу (в тому числі, пов’язаного з корупцією) на діючий уряд, який, треба говорити чесно, давно втратив, як і Верховна Рада, свою суб’єктність. А сам Денис Шмигаль, який перебував найбільше при посаді прем’єра за всю історію України, навіть не фігурує в жодних рейтингах довіри.
Саме тому Банкова шукає варіант, як легально провести зміну прем’єра в умовах воєнного стану. Джерела в «Слузі народу» стверджують: поправки до закону про правовий режим воєнного стану вже готуються, аби забезпечити конституційність майбутніх рішень.
Сама подія може відбутися вже в липні – до або після міжнародної конференції з відновлення України в Римі 15 липня.
Кандидатура визначена?
Найвірогіднішою наступницею Дениса Шмигаля називають Юлію Свириденко, чинну першу віцепрем’єрку та міністерку економіки.
Для пересічного громадянина її ім’я мало що скаже. Утім, для Офісу президента - це своя людина, зручна, передбачувана і дієва.
Свириденко маєпрямий контакт із главою ОП Андрієм Єрмаком. Вона не конфліктує з «гравцями на полі», демонструє лояльність і вже довела здатність домовлятися з міжнародними партнерами. Досить часті візити Свириденко в США доводять, що вона не викликає великого роздратування в Білому Домі і, за різними інсайдами, її досить непогано сприймають в адміністрації, зважаючи на роботу щодо так званої «угоди про мінерали», яка зараз загубилась в інформаційнову полі. Саме Свириденко була однією з підписантів угоди зі США про створення інвестиційного фонду для відбудови України, а також лобіювала відкриття доступу до родовищ літію, титану й графіту для американських компаній.
Хто така Свириденко?
Юлія Свириденко народилася у Чернігові в 1985 році, вона зробила кар’єру держслужбовиці з бізнесовим бекграундом. Працювала в обласній адміністрації, потім у Мінекономіки, де стрімко зросла до заступниці міністра.
У 2021 році її несподівано призначили першою віцепрем’єркою - міністеркою економіки. Тоді це сприймалось як «технократичне кадрове рішення Банкової». В кулуарах ходили чутки, що Свириденко – чи не єдиний член уряду, який своєю роботою не дратує президента Зеленського. Тут не обійшлося і без політичної лояльності.
СамеСвириденко також як перша віцепрем’єрка підписувала урядові рішення, які пізніше стали підставою для запровадження санкцій РНБО проти п’ятого президента Петра Порошенка. Йдеться про справу, де Банкова звинувачувала Порошенка у сприянні імпорту вугілля з ОРДЛО у 2014-2015 роках.
Цей факт можна розцінювати так, що Свириденко не лише виступає адміністраторкою в переговорах з МВФ, а й фігурою, яка бере участь у чутливих політичних процесах, виконуючи завдання влади без зайвого розголосу.
Проблеми і вигоди
Щодо критики Свириденко, то її вона отримувала нечасто, можливо, саме через те, що увесь цей час залишалася «тіньовою фігурою» в Кабміні. Проте саме її міністерство неодноразово опинялося в центрі скандалів: провали у релокації бізнесу, непрозорість у державних закупівлях, маніпуляції з експортом.
До того ж, нещодавно в декларації Свириденко за 2024 рік з’явився рядок про доходи понад 3 млн грн за «викладацьку діяльність». У публічному просторі це одразу охрестили «легальним кешбеком».
Утім, усе це не стало системною проблемою – бо не стало публічною історією. І в цьому може бути перевага Свириденко, яка працює тихо, без емоцій і надто великого медійного супроводу.
Міжнародна логіка і «випалене поле» слуг народу
Зміна прем’єра – це завжди сигнал як для бізнесу, так і партнерів та союзників. Свириденко сьогодні дійсно виглядає найбільш «безпечним» кандидатом для зовнішнього світу: вона комунікує з американцями, працює з МВФ, координує частину відбудовчих ініціатив.
Інша причина – це те, що у «Слузі народу» давно немає ані сильного, ані публічного претендента. І навіть якщо гіпотетичні вибори відбудуться наступного року, Банковій на чолі списку потрібне обличчя, яке зніме нашарування втоми та роздратування війною. Можливо, в цьому і криється вибір команди Президента?
Липень покаже, чи зможе Банкова провести «м’який» перезапуск влади – і чи вплине це на загально аморфний стан української політики.
