RU  UA  EN

Субота, 14 грудня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
23.30
Суспільство

Ліга Європи 2019/20: усі новости, результати, відео

"Совок" не відпускає: "Репортери без кордонів" розповіли про проблеми українських ЗМІ

Після оптимізму, який породив Євромайдан, багато журналістів зараз вкрай розчаровані

 Після оптимізму, який породив Євромайдан, багато журналістів зараз вкрай розчаровані Телебачення, як і раніше грає в інформаційному просторі України головну роль Фото: УНІАН

Українці не довіряють російським телеканалам, але продовжують їх дивитися. Адміністрація президента за старою звичкою диктує, як брати інтерв'ю у глави держави. Інтернет-ЗМІ відвойовують аудиторію у традиційних, а журналісти, як і раніше піддаються нападкам, хоча таких випадків стало суттєво менше. А в цілому люди втомилися від новин і стали їх боятися, - до таких висновків прийшли експерти організації "Репортери без кордонів" у своєму звіті, присвяченому ЗМІ в Україні.

Жити по-старому

Джемма Перцген, представник німецького відділення "Репортерів без кордонів", вважає, що після оптимізму, який породив Євромайдан, багато журналістів, як і інші українці, виявилися вкрай розчаровані. Звіт "Віч-на-віч з реальністю після Евромайдана", підготовлений "Репортерами без кордонів" після численних інтерв'ю з більш ніж з 30 журналістами та експертами медіа, показав, що ситуація, в якій доводиться працювати пресі в Україні, дещо покращилася: з одного боку, журналісти мають можливість працювати досить вільно, рідко отримуючи вказівки зверху, проводити розслідування, але з іншого — вони змушені миритися з безліччю проблем: на сході країни йде війна, в Україні не вщухає економічна криза, а традиційні ЗМІ змушені віддавати цифровим чималий шматок інформаційного пирога. Хоча телебачення, як і раніше, відіграє в інформаційному просторі України головну роль. Згідно березневого опитування Інституту Горшеніна, 88% українців отримують новини завдяки телеканалам.

За даними міжнародного медійного консультаційного агентства Gemius, в 2015 році понад 20 млн українців користувалися інтернетом для спілкування з друзями, з метою отримання інформації та розваг. Порівняно з іншими країнами, інтернет в Україні досить дешевий, до того ж, після втечі Януковича ніхто не намагався ввести якісь обмеження і встановити контроль над інтернетом. Цікава деталь: у американських компаній Facebook і Google в Україні більше користувачів, ніж у російських пошукових систем Yandex і таких платформ, як ВКонтакте і Однокласники. Втім, це залежить від регіону: у Києві та на заході більше користувачів у Facebook, а південь і схід сидить у ВКонтакте.

У звіті наголошується, що, порівняно з Російською Федерацією, журналісти в Україні мають більше місця для маневру у своїй роботі. Державної цензури, стверджують автори звіту, в країні немає, Україна піднялася на 22 пункти в Світовому рейтингу свободи преси і тепер займає 107-е місце з 180. Позитивна динаміка полягає в тому, що кількість порушень прав журналістів та звинувачень проти них істотно скоротилося ще в 2015 році. В Інституті масової інформації за 2015 рік було задокументовано 310 таких випадків, а це менше третини тих справ, які були відкриті у 2014 році (995). І велика частина порушень прав журналістів сталася під час виборів восени 2015 року. Також було зафіксовано 58 випадків фізичного насильства, і це лише п'ята частина подібних випадків, які мали місце в 2014 році (286). У той же час така резонансна справа, як вбивство Олеся Бузини в Києві 16 квітня 2015 року, як і раніше, залишиться не розкритим. Згідно з даними поліції, вбивство скоїли двоє людей в масках, які вийшли з машини і застрелили Бузину у дворі його будинку. У звіті зазначено, що Бузина був відомий своїми проросійськими поглядами і вкрай різко критикував український уряд. Його вбивство залишається одним з нерозкритих в низці інших дивних смертей політиків часів Януковича, що сталися навесні того ж року.

Ігри олігархів

У звіті "Репортерів" наводиться дослідження КМІС (Київський міжнародний інститут соціології) від 2015 року. Як виявилося, українці переважно не довіряють російським телеканалам, але продовжують їх дивитися. Кілька разів на місяць новини саме російських телеканалів дивляться як мінімум 18% українців (опитування проводилося тільки на підконтрольних територіях). Ставлення до російським ЗМІ в минулому році погіршилося у 60% респондентів. У той же час до українських ЗМІ стали гірше ставитися 19% опитаних, краще — тільки 11%. 72% опитаних за новинами йдуть в інтернет або дивляться новини українських телеканалів.

Останні, як і раніше, належать олігархам, так що їх фінансування в першу чергу залежить від таких бізнесменів, як Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук або Рінат Ахметов, в той час як рекламний ринок в Україні продовжує своє падіння, підкреслюють в звіті. Для олігархів ЗМІ — зовсім не джерело заробітку, вони використовують їх скоріше в якості свого роду PR-департаментів, які повинні стояти на сторожі їх бізнес-інтересів, зазначається у звіті. Глядачам у цьому випадку відводиться роль безсловесних свідків повномасштабних "інформаційних воєн", свого роду театру "олігархічних чвар".

Редактори, відповідальні за випуски новин, сьогодні просто виконують інструкції власників ЗМІ, коли мова заходить про чергову сварку між олігархами. Приміром, таке публічне протистояння мало місце між Ігорем Коломойським і Дмитром Фірташем, потім — між Коломойським і Віктором Пінчуком або телеканалом "1+1" і президентом. І телеканал Інтер і ТРК "Україна" були залучені в війни проти тих чи інших міністрів. Телеканали воюють між собою, тому що власники воюють один з одним, стверджують експерти в звіті.

Приміром, скандальне з'ясування стосунків між Пінчуком і Коломойським призвело до того, що їх спір повинен розглядатися у Високому суді Лондона. Пінчук звинувачував Коломойського (і Геннадія Боголюбова) в тому, що був порушений контракт під час приватизації Криворізького залізорудного комбінату і, як писали в BBC, вимагав компенсацію збитків на два мільярди фунтів і ще 90 млн фунтів його початкових інвестицій у комбінат. З боку Пінчука також були озвучені звинувачення в причетності Коломойського до вбивств і замахів на вбивство. Зрештою сторони пішли на мирову, але історія висвітлювалася телеканалами, які пов'язують з цими фігурантами справ.

Дихати в потилицю

Що стосується спроб держави контролювати ЗМІ, то всі опитані відзначають разючі зміни, що відбулися з часів Леоніда Кучми, другого президента України. "У нас були труднощі при Кучмі і Януковичу, - заявив "Репортерам без кордонів" Степан Курпіль, який очолює львівську газету "Високий замок". - При Кучмі в наших друкарнях нерідко проводилися обшуки, при Януковичі весь рік нам у потилицю дихали податкові інспектори". Курпіль стверджує, що тепер такого немає. "Сьогодні держава не чинить жодного тиску (ЗМІ), ми відчуваємо себе вільними, коли виконуємо свою журналістську роботу". Максимум, що може статися — це мер Львова Андрій Садовий) подзвонить в редакцію з якимось питанням. Хоча є серед чиновників та представники "старої школи", які впевнені, що можуть ставитися до журналістів як в минулі часи. "Я не бачу, щоб українські політики змінили своє ставлення до ЗМІ", - вважає 22-річний журналіст Денис Трубецький; на його думку, навіть ті, хто говорить про реформи, в тому числі і Петро Порошенко, мислять все тими ж радянськими стереотипами. Так і в журналістському середовищі багато в чому тон задають ті, хто виховувався і навчався ще при Союзі.

Сергій Попов, директор відділу новинного мовлення на телеканалі "1+1", розповідає про те, як понад півроку канал вів переговори про інтерв'ю з президентом, але адміністрація намагалася максимально впливати на сценарій цієї зустрічі, по суті, така практика використовувалася і при Януковичі. Попов каже, що стандартна процедура в таких випадках — вислати список питань, які узгоджується з Адміністрацією. Якщо добро отримано, то знімати інтерв'ю буде не команда телеканалу, а телегрупа з апарату президента; вона ж займається редагуванням відзнятого матеріалу і відправляє остаточний варіант телеканалу. З тих пір, як "1+1" відмовився працювати за такою схемою, наполягаючи на тому, що записувати і редагувати запис вони хотіли б самостійно, більше цей телеканал права на інтерв'ю з президентом не отримував, розповів Попов "Репортерам без кордонів".

Полювання на відьом

Війна на сході і масивна російська пропаганда проти України також призвела до досить суперечливим заходів, які вживає Київ, йдеться у звіті; частково це виглядає як спроба обмежити свободу преси. Приміром, у серпні 2014 року український уряд заблокував сигнали 15 російських телевізійних провайдерів. У 2015 році та ж доля спіткала численні російські телешоу, теле - і кінофільми. Багатьом іноземним журналістам та блогерам заборонили в'їзд в Україну. Ще одним поширеним явищем стала так звана "патріотична журналістика". Така позиція, по суті, зводиться до того, що критика дій чиновників та депутатів автоматично сприймається як зрада інтересів держави.

"Репортери без кордонів" у своєму звіті звернулися до українського уряду і особисто до Петра Порошенка з проханням зробити більш прозорим факт належності ЗМІ тим або іншим власникам і запропонували президенту відмовитися від контролю над приватним "5 каналом", а також підтримати ініціативу щодо трансформації українського національного телеканалу в суспільний. Організація також вважає, що чиновники повинні дистанціюватися від досить суперечливого за своїм контентом веб-сайту "Миротворець", а також припинити будь-які спроби дискредитувати і принизити тих журналістів, які пишуть репортажі зі сходу України. Організація також просить скасувати заборону на російські книги і фільми і відмовитися від списків журналістів, в'їзд яких в Україну заборонено.

Надбавка до зарплати

Ще одна поширена проблема українських ЗМІ - "джинса", матеріали, які публікують під виглядом новин або статей, але в них міститься явний замовний рекламний характер або інформація, що порочить когось. І саме в онлайн-медіа "джинса" процвітає. Наприклад, перед виборами новинний текст може коштувати близько 300 євро, заявила одна з експертів Оксана Романюк, голова Інституту масової інформації. Оскільки зарплати в журналістів невисокі, в передвиборний сезон "джинса" для них стає можливістю заробити набагато більше своєї середньомісячної зарплати. "Це величезний бізнес", - каже Романюк. Гроші отримує директор, головний редактор або сам журналіст. В середньому в регіонах зарплата коливається в районі 80-100 євро, у Києві — від 250 до 300; зарплати в 10 000 євро в ЗМІ зустрічаються вкрай рідко, але, за словами Романюк, в Україні є кілька таких високооплачуваних працівників на телеканалах.

"Репортери без кордонів" закликають самих журналістів критичніше ставитися до "джинси", а також публічно обговорювати проблему патріотизму та журналістики і не допускати поділу колег по цеху на два протиборчі табори.

Втім, на тлі цих особливостей українського ринку ЗМІ, виділяється ще одна: за словами Сергія Попова, люди втомилися від новин, ці новини тепер їх просто лякають. Це пов'язано з загальним розчаруванням неадекватною реформістської політикою уряду, важкою економічною ситуацією в країні і війною на сході, яка позбавила гідного життя мільйони людей, але для когось перетворилася в чергове невичерпне джерело заробітку.

Новости партнеров

‡авантаженнЯ...

Новости партнеров

Загрузка...