Освітня сфера в Україні знаходиться в занепаді, це видно з неповаги до професії викладача, рівня їхньої заробітної плати, недостатнього фінансування університетів. Якісна освіта — це одна з основ будь-якої держави, і вона має бути в пріоритеті, вважає в. о. президента Києво-Могилянської академії ОЛЕКСАНДРА ГУМЕННА. У другій частині інтерв’ю "Апострофу" кандидатка на пост президента НаУКМА розповіла, які новації допоможуть академії повернутися до ролі лідера та новатора в українській освіті, чому важлива співпраця університетів та шкіл та популяризація професії викладача.
Першу частину інтерв'ю з Олександрою Гуменною читайте тут.
— Чому вирішили висунути свою кандидатуру на пост президента Києво-Могилянської академії? З якою програмою йдете?
— Коли виникає конфлікт між тим, що в середині, та тим, що є назовні, з’являється бажання щось змінити, хочеться рухатися, хочеться зробити ще більше, ніж уже зроблено.
Історія мого шляху в Могилянці й той успішний робочий досвід, коли ми зростали як у кількісних, так і в якісних показниках, дає можливість певною мірою цей досвід мультиплікувати. І я знаю, як це зробити через взаємодію з бізнесом та розширення кадрового потенціалу, який важливо не тільки зберегти, але й примножити.
За 8 років моєї роботи на посаді декана факультету економічних наук, ми наростили кадровий потенціал саме з докторів наук та практиків із бізнесу, що в сучасних умовах не так легко. Ми збільшили кількість студентів та програм. Тому, знаючи як це зробити, маю намір спробувати рухатися далі. І саме цей рух підтримує довіра людей, яка підтверджена результатами виборів, що відбулися і восени, і навесні. Я отримала більшість голосів, хоча й цього не вистачило для укладання контракту. Та цю довіру побачили в МОН, тому мене і призначили в. о. президента академії.
— Вже певний час йдуть розмови про те, що українська освітня система застаріла, і не готує до тих викликів, які чекають на випускників після працевлаштування. На жаль, часто і викладачі вчать за старими, уже неактуальними посібниками. Як, на вашу думку, можна реформувати, модернізувати освітній процес в університетах, зокрема, в НаУКМА?
— Це дуже багатоаспектне питання. На жаль, у суспільстві зникла повага до професії викладача, і це погано. Якось я три місяці стажувалася в Університеті Індіани й бачила, з якою повагою студенти ставилися до професорів. Ми зараз не оцінюємо хороший чи поганий викладач, цікаво він розповідає, чи ні, але сам статус професора апріорі визначає, що це людина, яка може дати так звану додану цінність студентам.
Зауважу, що повага до професії викладача має формуватися ще при здобуванні спеціальності і відбір має трошки інакше здійснюватися. Випадки ж, коли абітурієнти вступають до педагогічного університету лише тому, що в них низький бал ЗНО, пригнічують.
Система освіти надзвичайно важлива, і її реформа має бути комплексною, включати дошкільну та середню освіту. Не має все замикатися лише на вищій освіті, адже у виші ми вже бачимо певною мірою сформованих дорослих людей. Важливо говорити про освіту як про систему, що має бути в пріоритеті в держави.
Освіта, культура та медицина — це системоутворюючі сфери, які в нас, на жаль, у занепаді, хоча є певні зрушення. І непопулярність цих сфер можна прослідкувати за рівнем заробітних плат. Ми можемо говорити про запуск ракет чи будь-які інші глобальні плани, але, освіта, культура та медицина — основа будь-якої держави.
Один із найважливіших пунктів реформ — педагоги. По-перше, має бути ретельний відбір, по-друге — регулярна атестація. Так, у Міністерстві освіти та науки є певні вимоги до підвищення кваліфікації, але процес має бути системним та ретельно розробленим. Підвищення кваліфікації має бути не формальним, а надавати можливість здобувати нові корисні компетентності.
Зараз популярним є поняття неформальної освіти, що забезпечує сталий та збалансований розвиток суспільства. У нашій академії також розробили положення про затвердження результатів проходження курсів неформальної освіти, що можуть формувати ті чи інші компетентності як для студентів, так і для викладачів.
Викладачі мають прагнути розвиватися, але це бажання в них зараз дещо притуплене, певною мірою через непопулярність професії та доволі невисокі зарплати в порівнянні з багатьма іншими сферами.
Я дуже рада, коли наші випускники отримують роботу з досить високим рівнем оплати, але водночас мені стає сумно за наших професорів, коли вони, маючи 30–40-літній досвід професійної діяльності, отримують нижчі заробітні плати, ніж випускник на першому місці роботи. Звісно, це добре для молоді, але демотивує викладачів.
— Хочеться піти в бізнес.
— Мені цікаво було би попрацювати в бізнесі, тим паче що свою кар’єру я починала саме в бізнесі, але просвітницька роль, роль педагога — це служіння суспільству. І коли чуєш від людей: якщо маленька зарплатня, то не йди, не працюй, — це означає, що люди не розуміють, що педагоги мають дещо іншу місію й не все можна виміряти грошима. Але ця місія має бути підкріпленою, насамперед, повагою в суспільстві та фінансово.
Роль університету також — це популяризація професії викладача через підтримку проєктів, які будуть показувати престижність цієї роботи. Звісно, як і в будь-якій професії потрібні профі, тому важливо розробити як систему мотивації, так і систему оцінювання та атестації викладачів.
Зараз відбір у вищу школу не здійснюється на основі педагогічних вимог. Тобто педагогом може потенційно стати людина, яка закінчила університет, аспірантуру, має ступінь, але педагог — це таки щось більше. Комусь вдається цього досягти інтуїтивно, а комусь треба навчатися. Саме тому раніше проходження такого педагогічного вишколу було обов’язковим для кожного викладача.
Одна з непоганих реформ, яку підтримала наша влада, це закон про автономію університетів. Але його мають доопрацювати, оскільки поки не розроблені певні конкретні механізми. Немає підзаконних актів або присутні протиріччя з іншими законодавчими актами.
Є чотири складові автономії: академічна, кадрова, організаційна та фінансова. Академічна автономія дійсно використовується університетами. Це і відкриття потрібних спеціальностей, і можливість формування наших навчальних програм.
Ми націлені на те, щоби наші студенти здобули максимум корисних навичок. Ми спілкуємося з потенційними роботодавцями, які формують запит на спеціалістів. Наприклад, для багатьох роботодавців уже важливо аби спеціаліст володів щонайменше двома іноземними мовами. І саме академічна автономія дає нам гнучкість у програмах тієї чи іншої дисципліни, аби надати знання, які дійсно потрібні при працевлаштуванні.
А от щодо інших трьох типів автономії, то не все так просто. Наприклад, при фінансовій автономії у державних установ є багато обмежень, проте дозволяється відкриття депозитних рахунків у банках, чим університети зараз користуються, але кредити брати не можна. Рівень фінансової автономії університетів доволі низький.
Кадрова та організаційна автономія справді дає можливості, але є обмеження з боку затвердженого кошторису на університет. Тому питання автономії університетів ще потребує багато напрацювань.
— Автономія може дати університетам поштовх для розвитку?
— Звичайно. До речі, зараз університети можуть створювати у своєму складі й заклади середньої освіти або коледж. Це допоможе нам навчати й готувати абітурієнтів до вступу з молодшого віку. Це буде сприяти створенню різних одиниць, які дозволять залучати інвесторів. Це й технопарки, бізнес-інкубатори, акселератори. Це дуже хороший інструмент для використання університетського потенціалу, адже найефективнішим є навчання в поєднанні з дослідженням. В академії багато дисциплін орієнтованих на розробку проєктів, де є повний цикл із можливістю знайти фінансування, у тому числі через партнерів університету. Це, за потреби, патентування, акселерація, підготовка потенційного стартапу.
— Якщо ви станете президентом, яку найглобальнішу мрію ви б хотіли втілити в Києво-Могилянській академії?
— У своїй програмі я писала про бажання аби всі, хто працює та навчається в Могилянці, з гордістю казали: "Дякую, Боже, що я Могилянець". Це така глобальна візійна річ. Це про повагу, взаємодію, любов.
Якщо конкретніше, НаУКМА має повернутися до ролі лідера й новатора в українській освіті та продукувати ці новації не лише у вищих навчальних закладах, а й у закладах середньої освіти. Потрібно працювати зі школами, брати участь у підготовці школярів, створювати проєкти, розробляти онлайн-курси, показувати школярам, що таке Могилянка й чим вона приваблива.
Звичайно, зараз Києво-Могилянська академія звучить круто, зокрема, завдяки рейтингам роботодавців (наприклад, рейтинг журналу "Гроші"). Але останнім часом ми продукували не надто багато інновацій, як це було у 90-х, 2000-х роках, коли створювали перші бакалаврські та магістерські програми, PhD програми. Це те, що потім стало для всіх університетів нормою. Моя глобальна ціль — повернути та примножити цей статус новатора, а також зробити можливим використання наших ідей не тільки українськими ВНЗ, а й, можливо, світовими.
— Чому ж так довго не було прориву? Це небажання, недостатнє фінансування чи щось інше?
— На мою думку, це нерозуміння ролі новацій загалом. У книзі "Теорія економічного розвитку” Йозеф Шумпетер зазначав, що не лише капітал та робоча сила є рушійними силами економічного розвитку, а й новації, уміння їх продукувати.
Має бути стратегія інноваційного розвитку та інноваційне мислення. Дуже важливо розуміти, що інновації надають високу додану цінність. Саме це креативне мислення останнім часом згасло. Можливо через те, що мало молоді викладає через непрестижність професії викладача та низькі заробітні плати. Саме поєднання в команді молодих викладачів із креативним мисленням та старших викладачів із педагогічним і професійним досвідом дасть потужний ефект взаємодії. З іншого боку існує такий виклик — це натиск із боку приватних навчальних закладів. Подейкуть, що відбувається переманювання викладачів із державних закладів вищої освіти на більші заробітні плати. Це для нас велика загроза. Кадровий потенціал є вкрай цінним, і втрата людей — найбільша небезпека.
— А як заманити молодь викладати?
— Насамперед, це окреслювати можливості для кар’єрного зростання у викладацькій діяльності та для реалізації своїх ідей. Це так званий підхід "бірюзових організацій", у яких стимулюється ініціатива та відсутність жорсткої ієрархії в організації проєктних команд. На тих кафедрах, де застосовується такий підхід, значно більше молодих фахівців.
Саме такі інноваційні структури при університетах можуть стати як джерелом додаткового прибутку, так і платформою для реалізації саме тих проєктів, які цікаві студентам, аспірантам, викладачам.
Наприклад, додаток Reface є дуже популярним, і серед його розробників четверо могилянців, які навіть потрапили в рейтинг Forbes "30 до 30". Команда реалізувала це автономно, але, уявімо, як би було цікаво, якби в розробці стартапу одним зі стейкхолдерів виступав університет. Можливість розвиватися та втілювати свої ідеї допомогла б залучити молодих викладачів.
— Тема гендерної нерівності популярна в усьому світі, не оминула вона й Україну. Ви претендуєте на найвищу посаду в Києво-Могилянській академії, чи стикалися ви з проявами гендерної нерівності?
— Прямих порушень гендерної рівності не відчувала. Але однаково ці стереотипи в суспільстві присутні. Хоч напряму мене це не торкалося, але буває, кажуть, що жінки — кращі керівники, а на це хтось заявляє, що ніколи не терпітиме жінку-керівницю.
Був у моїй роботі один цікавий випадок, який відбувся у 2016 році під час візиту пані міністра зовнішньої торгівлі і співробітництва Норвегії Ліліан Плумен в Україну. Візит передбачав велику кількість зустрічей та круглий стіл за участі студентів у Києво-Могилянській академії. Коли їй представляли наших керівників: президент, троє віце-президентів та шість деканів, виявилося, що з них чоловіків та жінок було порівну. Пані Ліліана запитала: "Як ви цього досягли?". Справа в тому, що вона вивчала в університеті гендерні студії, тому для неї це було дуже цікаво. Під час зустрічі вона багато приділила уваги "рецепту" як ми досягли такого балансу. Тож у пам’яті цієї делегації ми залишилися абсолютно гендерно збалансованим університетом. У НаУКМА ми оцінюємо фаховість, досвід роботи, успішність, але не стать людини.