На вихідних Росія домовилася з країнами так званої каспійської п'ятірки, в яку також входять Азербайджан, Іран, Казахстан і Туркменістан, про принципи розподілу Каспійського моря. Але основне питання – кому дістанеться більша частина родовищ нафти і природного газу – так і залишилося без відповіді. Про те, чи може Росія заради природних багатств піти на конфронтацію з країнами регіону, свою думку "Апострофу" висловив російський журналіст і публіцист Леонід Радзіховський.
Думаю, що результатом домовленостей став, швидше, робочий документ, який означає, що частину проблем вирішили, а частина залишилася. Але, напевно, він був взаємовигідним, хоча в таких випадках завжди хтось виграє більше, хтось менше.
Майже 50 мільярдів барелів нафти в Каспійському регіоні [за оцінками Служби енергетичної інформації США] – це за нинішніми цінами приблизно 3,5 трильйона доларів. Це не Донбас який-небудь і не Крим паршивий. Це з одного боку.
З іншого боку, в недалекій перспективі жодних можливостей для військових зіткнень я тут не бачу абсолютно. Тому що вирішує в політиці не економічний розрахунок, не гроші, всупереч популярній в Україні й не тільки думці. Якщо б за всім були гроші, то Росія і кроку не ступила б в ідіотський Крим, який і даром не потрібний, і дуже дорого коштує, а разом з американцями з двох сторін розчавила б Іран. Це якби гроші вирішували. Адже зрозуміло, що захопити дно Каспійського моря – це величезні гроші, а влізти у всякі жебрацькі області в Україні – це витратити багато грошей і заробити купу неприємностей.
Проте все відбувається рівно навпаки: Росія підтримує Іран проти американців і витрачає гроші в Україні. Абсолютно очевидний чисто економічний розрахунок у цьому разі не працює і в осяжній перспективі працювати не буде. Росія в найближчі роки не буде псувати відносини з країнами Каспійського регіону і вже тим більше не піде з ними ні на які військові зіткнення. А вже з Іраном – в останню чергу.
Росія, у всякому разі поки Путін при владі, не піде на угоду з Америкою проти Ірану. Природно, що Росія буде стовідсотково підтримувати міжнародну ядерну угоду з Іраном – це багаторазово заявлена офіційна позиція Росії, яка не зміниться. Вона може лише стати більш жорсткою.
Як відомо, Росія в цій справі не самотня. Так само люто, як цю угоду заперечує Америка, її відстоює весь Євросоюз. Чесно кажучи, причини цих шалених пристрастей мені незрозумілі – ні з того, ні з іншого боку. Позиція Росії ж тут цілком очевидна: американці своєю політикою штовхають РФ до максимального зближення з Іраном. Що, власне кажучи, і відбувається. А якщо відносини з Америкою остаточно зіпсуються, то, я думаю, полетить в топку словесна і невизначена, хоча важлива угода щодо Сирії. Суть цієї угоди з Ізраїлем і США зводиться до того, що Росія допомагає створити пояс безпеки біля кордонів Сирії з Ізраїлем, навколо Голанських висот, і домагається, щоб Іран вивів звідти війська. Це рішення на папері не прописане, але було оголошено на тій самій скандальній зустрічі Путіна з Трампом.
Поки в Росії є хоч якісь надії на збереження відносин з американцями, я думаю, що Путін цієї лінії буде більш або менш дотримуватися. Якщо ж відносини з американцями остаточно полетять шкереберть – припустимо, США введуть санкції про заборону для Росії проводити розрахунки в доларах – я думаю, що Путін пошле до біса всі ці угоди і буде активно і в лоб співпрацювати з Іраном в Сирії, з усіма витікаючими наслідками. Поки що цього немає.
