Несподівано висловлена ініціатива Дональда Трампа щодо можливого придбання Сполученими Штатами острова Гренландія у Данії сколихнула світовий медіапростір. Слова Трампа у світі сприйняли по-різному: одні - як жарт, інші - як черговий недоречний порив епатажного президента, а деякі - як зневагу до існуючих міжнародних норм. Але повторне підтвердження наміру Трампа обговорити з Данією можливість придбання острова засвідчило, що сприймати новину потрібно максимально серйозно. Адже Гренландія може стати важливим фактором у геополітичний грі світових держав в Арктиці. "Апостроф" розбирався в політичних, економічних та військових суперечностях навколо акваторії Північного Льодовитого океану.
Російська загроза на Півночі
"Арктичні льоди тануть, а отже, росіяни йдуть", - такими словами рейнджери-інструктори мотивували солдат під час минулорічних арктичних навчань НАТО. Активізація Західних держав в Арктиці, зокрема й військова, дійсно зумовлена таненням льодовиків, бо відкривається дорога до експансії в цей регіон, а також - російською загрозою. І саме на Півночі вона дуже відчутна. Жодна з конкуруючих держав і близько не має такої протяжності океанічного шельфу, такої кількості криголамів і баз, як Російська Федерація. Більше того, усвідомлюючи свою перевагу, Кремль зробив Арктику одним із головних напрямів для суперництва із Заходом.
"У Росії тема Арктики стала популярною за останні роки в якості такої собі компенсації за провали на інших напрямах конкуренції із Заходом, де Росія показує себе неефективним суперником. А в Арктиці, як вважається, вона має абсолютні переваги, що і ставить цей регіон у пріоритет для урядових ініціатив РФ. У російській політиці чітко прослідковується намір інтегрувати арктичні геоекономічні ресурси у світову економічну систему на вигідних для Росії умовах. Крім того, люди, зайняті в галузі освоєння Арктики, мають корупційний інтерес, адже сюди вливаються дуже великі гроші, і відслідковувати їх розподілення доволі важко", - розповів "Апострофу" політолог Андрій Окара.
Тим не менш, не варто трактувати ситуацію в Арктиці як однозначно виграшну для Кремля. "Перевага Росії в Арктиці однозначно є, але водночас існують лазівки, що дозволяють Заходу "переграти" росіян. По-перше, Росія є членом Міжнародної конвенції з морського права, відповідно до умов якої російська доля арктичного шельфу не є такою вже й значною. По-друге, Штати цілком можуть скласти конкуренцію Росії, і вони вже проробляють можливості. Зокрема, США виділили 750 мільйонів доларів на розвиток власного криголамного флоту. Також до цієї стратегії можна віднести потуги Трампа щодо купівлі Гренландії", - пояснив "Апострофу" політолог-міжнародник Георгій Кухалейшвілі.
Проте загроза надмірного проникнення Росії в Арктичний регіон активізувала дії західних держав і стала для них консолідуючим фактором. Останні декілька років НАТО активно проводить військові навчання в регіоні, а в експертних колах зауважують, що з "Великої північної фортеці", яка надійно розділяла ворожі блоки в часи Холодної війни, Арктика перетворилась на арену суперництва.
"Військова складова у суперництві держав в Арктиці присутня, хоча й більше як форма політичного тиску. По-перше, Росія відновлює військові аеродроми в Заполяр’ї. По-друге, активне використання доволі потужного Північного військового флоту РФ", - уточнює Георгій Кухалейшвілі.
Не варто забувати, що разом зі спільним ворогом - Росією, у арктичних країн - членів НАТО (Норвегія, Данія, Ісландія, США, Канада) є власні інтереси, які часто ставлять їх в становище суперників. А це значно ускладнює арктичний геополітичний клубок, і не дозволяє розглядати його крізь таку звичну для українців призму "погані росіяни - хороші американці з європейцями".
Великий переділ Арктики на горизонті
Найочевиднішим ласим шматком "арктичного пирога" є поклади ресурсів. За попередніми даними (значна частина Арктики ще не розвідана), на шельфі Північного Льодовитого океану зосереджено до 25% світових запасів нафти. Такі величезні запаси чорного золота, хай і не надто прості для видобування, не можуть не вабити розвинуті держави. Також не останню роль відіграє і транспортний потенціал Арктики, що через танення льодовиків щороку тільки зростає. Як наслідок, і арктичні, і географічно далекі від Північного полюсу держави включаються в економічні, інфраструктурні та військові перегони.
"Розподіл Арктики зараз виглядає як спроба кожної держави перетягнути на себе ковдру. Як приклад можна навести суперництво США та Канади. У міру танення льодовиків відкривається прохід кораблів між північними островами Канади. Канада наполягає, що це їхні внутрішні води, в той час як США зацікавлені в тому, щоб вони трактувалися як міжнародні води. Адже Північно-Західний прохід можна використовувати для транспортування нафти та газу, видобутих на шельфі Аляски, до Східного узбережжя США. У такому ж напрямі можна трактувати і пропозиції Трампа Данії продати Гренландію. Вони серйозно загострили суперництво в регіоні. Адже Данія - це вікно Євросоюзу в Арктику. Для ЄС питання енергобезпеки - пріоритетне, і Арктика може бути в перспективі таким собі запасним аеродромом", - зазначив Георгій Кухалейшвілі.
Як і в решті регіонів світу, в Арктиці також стає помітним вплив Китаю. КНР зацікавлена в активному розвитку Північного та Північно-Західного морських шляхів - найкоротших способів доставки китайських товарів до Європи та Східного узбережжя США. Крім того, завдяки співпраці з арктичними державами Китай отримує вікно можливостей до прямого проникнення в акваторію Північного Льодовитого океану. Зокрема, спільні проекти КНР проводила з Норвегією, Данією, а в багатостраждальній Гренландії Китай навіть мав будувати аеродроми, але через загострення суперництва із США, які розміщують в Гренландії військові бази, ініціатива була скасована.
Тим не менш, незважаючи на доволі великий куш та значну кількість учасників арктичної геополітичної гри, чекати якогось серйозного суперництва поза переділом політичного впливу, не варто. "Вся конкуренція, всі потуги в боротьбі за Арктику наштовхуються на дуже серйозний бар’єр, який і заважає сьогодні реалізувати потенціал цього регіону. Адже, як відомо, Арктика має дуже складні кліматичні умови. Той же видобуток нафти з шельфових родовищ, за які зараз йде політична боротьба, - дуже складний і затратний, і далеко не всі держави мають достатньо ресурсів для його організації. А перспективи подальшої боротьби і видобутку енергоресурсів залежать від перебігу процесу танення льодовиків", - пояснив Георгій Кухалейшвілі.
Арктичний інтерес України
Хоча Україна, на перший погляд, є далекою від арктичних геополітичних пристрастей, вона насправді теж має свій інтерес у цьому регіоні. Від часів Радянського Союзу в нас залишився кадровий та технологічний потенціал для освоєння арктичних територій. Тому у світлі розширення експансії в Арктиці Росія знову зацікавлена в трудових ресурсах з України. У цих умовах, зі слів Андрія Окари, дуже важливим стає налагодження співпраці України та Норвегії.
"Нещодавній візит нашого посла в Норвегії на острів Шпіцберген, де працюють українські спеціалісти, й анонсоване ним розширення співпраці України та Норвегії в арктичному регіоні, спричинив цілу бурю гнівних коментарів зі сторони росіян. Мовляв, куди вам, хохлам, до Арктики лізти. Такий напрям співпраці з Норвегією є дуже перспективним, оскільки дозволяє реалізувати наш кадровий та технологічний потенціал, і отримати економічні вигоди від освоєння Арктики", - пояснив політолог.
Георгій Кухалейшвілі також погоджується, що участь України в боротьбі за Арктику пояснюється економічними інтересами. До того ж у нас є доволі серйозний кадровий потенціал для арктичних досліджень. "Але Україна може в цій ситуації виступити хіба що в якості поставника обладнання, консультанта й партнера. Конкретно претендувати на якісь родовища Україна, яка не є Арктичною державою, не може", - додає він.