На світову систему безпеки очікують чергові глобальні зміни. Вслід за минулорічним скасуванням договору між США та Росією про обмеження ракет середньої і малої дальності вже найближчим часом та ж доля очікує ще один найважливіший договір - про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Чому у Вашингтоні мають намір відмовитися від даного надважливого документу, розбирався "Апостроф".
Кінець американського-російського ядерного паритету
Хоча зовнішню політику США за президентства Дональда Трампа доволі справедливо критикують за хаотичність і несистемність, є один напрям, в якому республіканська адміністрація залишається послідовною протягом всієї своєї каденції. Йдеться про демонтаж договірних обмежень на стратегічні арсенали - як тих, що дісталися в спадок з часів завершення "холодної війни", так і відносно свіжих, підписаних попередниками Трампа.
Однією з перших Трамп розвалив "ядерну угоду" з Іраном, укладену його попередником Бараком Обамою. Далі на смітник історії пішов договір про обмеження ракет середньої і малої дальності, з якого США вийшли в серпні 2019 року. А зараз все впевненіше звучать заяви, що чи не останньому ще чинному документу — договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) - теж залишилося недовго.
Договір СНО-3 був підписаний між США та Росією в 2010 році терміном на 10 років (строк збігає 5 лютого 2021 року) з можливістю продовження на 5 років за згодою сторін. Відповідно до його положень, сторони домовилися встановити паритет у ядерних озброєннях з обмеженнями в 1550 ядерних боєголовок, а також лімітованим числом балістичних ракет, підводних човнів з ядерними ракетами та стратегічних бомбардувальників. Тоді угода була взаємовигідною, адже кожна сторона отримувала свої, асиметричні переваги.
"Договір СНО-3 дав американцям великий спектр засобів контролю над російським ядерним арсеналом, адже він передбачав взаємний обмін технічною інформацією, постійний доступ моніторингових місій тощо. А Росія отримувала символічне закріплення свого статусу як військової супер-держави, хоч в чомусь рівного суперника США. Але справа в тому, що повного обсягу ядерних озброєнь, дозволеного угодою, Росія так ніколи і не досягла внаслідок економічної та технологічної неспроможності утримувати такий арсенал. Тому паритет існував лише на папері, США увесь цей період зберігали перевагу", - пояснив "Апострофу" головний консультант відділу військової та військово-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков.
Чому ж тоді США вирішили відмовитися від такого вигідного для себе договору, який Росія, на відміну від того ж договору про ракети середньої і малої дальності, навіть не мала можливості порушити? Білий дім називає офіційну причину. Маршалл Біллінгслі, офіційний представник президента США з контролю над озброєннями, повідомив у інтерв’ю виданню Washington Times, що без участі в програмі контролю та обмежень стратегічних наступальних озброєнь Китаю Штати не бачать сенсу обтяжувати себе заборонами та обмеженнями. І єдиним шансом Москви врятувати Договір стане залучення в переговори щодо скорочень Китаю, який давно турбує США активним зростанням оборонних можливостей.
Китайський чинник
Зі стратегічної точки зору апеляція Вашингтону до КНР дійсно має сенс. Адже Москва вже давно "здулася", поступившись Пекіну першістю в списку статегічних суперників Америки. І тому якщо і підтримувати договірні обмеження на наступальні озброєння, то точно не з країною з застарілим радянським арсеналом та слабкою економікою.
Шанхай, Китайська народна республіка
"У Росії Штати не бачать стратегічної загрози, а тому прагнуть втягнути в нові договірні обмеження саме Китай. Власне, Штати рухаються курсом, заявленим ще на початку каденції Дональда Трампа, в його реалізації вони досить наполегливі", - розповів "Апострофу" заступник директора дніпровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.
Хоча Дональд Трамп однозначно став найактивнішим президентом на "антикитайському" фронті, тезу про те, що Пекін, а не Москва — головний суперник, і саме за його арсеналами і озброєннями варто слідкувати, вигадав явно не він. Подібні думки почали лунати ще на початку нульових, і з того часу лише набирають силу. Що дає всі підстави вважати, що навіть в разі програшу Трампа на виборах восени і приходу демократичної адміністрації, ядерну угоду з Росією ніхто не буде поспішати пролонгувати.
"Подібна стратегія була вироблена на рубежі століть. Однією з перших була Кондоліза Райс, яка в статті для видання Foreign Affairs в 2000 році сформулювала тезу, що Росія більше "не рівня" Сполученим Штатам, і немає підстав штучно підтримувати договірну систему, створену ще за існування СРСР. Адже всі чудово розуміють, що, з огляду на економічні можливості, ніяку серйозну гонку озброєнь Росія не потягне. Тому те, чим займається Трамп, це до певної міри продовження стратегії часів Джорджа Буша-молодшого. Хоча не можна виключати й того, що ситуація нагнітається напередодні виборів в США", - сказав у розмові з "Апострофом" американіст, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Сергій Галака.
Утім, у означеної концепції — новий договір тільки разом з Китаєм — є одна суттєва проблема. У випадку з розвалом договору про ракети середньої і малої дальності до Китаю були реальні претензії. Поки Москва і Вашингтон дотримувалися взаємних обмежень, Китай клепав ракети сотнями і тисячами. Але у випадку з ядерними озброєннями подібна логіка не працює. За офіційними даними, ядерний арсенал Піднебесної становить близько 300 боєголовок, що в п’ять разів менше, ніж в США, і ресурсу для його швидкого нарощення у Пекіну немає. Тому відповідь Китаю, що допоки США і Росія не скоротять арсенали до його рівня сідати за стіл переговорів немає сенсу, виглядає логічним аргументом.
"Участь Китаю в угодах по обмеженню стратегічних ядерних арсеналів сьогодні є нереальною. Китайський арсенал за всіма показниками не рівня американському та російському. І в найближчому майбутньому те, американці з росіянами скоротять свої арсенали до китайського рівня, виглядає дуже сумнівним. Як сумнівною виглядає і можливість КНР різко наростити власні ядерні сили, не дивлячись на подібні заяви в китайських ЗМІ", - зазначив Микола Бєлєсков.
Нова гонка озброєнь
Таким чином, якщо мотивація посадити Китай за стіл ядерних переговорів є лише фасадом американських намірів, то постає питання: для чого ж Штати так цілеспрямовано демонтують режим обмежень як ядерної зброї та засобів її доставки? Невже для того, щоб знову загнати своїх суперників у виснажливу гонку озброєнь, як це відбувалося у другій половині 20-го століття?
Міжконтинентальна ядерна балістична ракета "Титан" в шахті, США, Аризона
Ця теза виглядає сумнівною хоча б з огляду на сьогоденні економічні реалії. Дуже слабко віриться, що в момент коронавірусної кризи, яка ще навіть не сягнула всіх своїх масштабів, а вже наступає на п’яти Великій Депресії, хтось в здоровому глузді буде викидати трильйони доларів на гонку озброєнь.
Експерти переконані, що до нового ядерного безумства зразку 1950-х-1960-х не дійде. Втім, протистояння США та Китаю в майбутньому лише наростатиме, як і військовий потенціал КНР. І залишати себе скованим обмеженнями, в той час як Пекін повністю вільний в своїх амбіціях і планах, Вашингтон не хоче.
"Стратегічною метою Сполучених Штатів є створення договірної системи, яка охопить більш широке коло країн, які можуть створити арсенал наступальних озброєнь, здатний чинити загрозу для США. Той же ж Китай через 10-20 років може зрівнятися зі Штатами. Більш того,система обліку і контролю тільки ядерних боєголовок вже застаріла, потрібно контролювати значно більший спектр озброєнь. А тому американська ідея полягає не тільки в тому, що новий договір має бути багатостороннім, але і поширювати дію на значно більше категорій наступальних засобів", - пояснив Олексій Їжак.
Не варто забувати, що обмеження і контроль стратегічних озброєнь — спадщина "холодної війни", що завершилася понад 30 років тому. І тому немає нічого дивного в тому, що міжнародні обмежувальні договори поступово втрачають актуальність і силу. Договір СНО-3, чия смерть дуже реальна - лише чергова віха на цьому шляху. Інша справа, що укладати відповідну часу альтернативу цим договорам ніхто не поспішає. А тому пора звикати до того, що від гонки озброєнь і чергового ядерного безумства світ відділяють не підписи під документами, а економіка, логіка і здоровий глузд...
