Беручи участь у церемонії відкриття автомагістралі Бар-Боляре в Чорногорії, побудованої китайським підрядником, тимчасова повірена посольства Китаю Хуа Яфан заявила про готовність Піднебесної сприяти співпраці між країнами в рамках ініціативи "Пояс і шлях", а також у форматах співпраці Китаю з країнами Центральної Європи. При цьому також прозвучали слова про єдину долю людства, дух відкритості та інклюзивності. Якби ці слова і з цього приводу прозвучали вісім років тому, коли європейська стратегія Пекіна була багатообіцяючою і перспективною, їх можна було б прийняти за початок нової ери відносин. Сьогодні, на тлі наростаючих проблем у відносинах і, особливо, російсько-української війни, майбутнє китайсько-європейського партнерства є туманним. Що ж спричинило розлад відносин між Китаєм і Європою спеціально для "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Відкритість, інклюзивність та взаємна вигода – часті терміни у зовнішньополітичній риториці китайських чиновників. Майже десятиліття тому, коли замислювалася ініціатива "Один пояс, один шлях", ці принципи розглядалися як альтернатива західноцентричному світопорядку. На основі цих ідей Пекін планував об'єднати навколо себе країни Глобального півдня, економіки, що розвиваються, в основному з колишніх колоній, переконавши їх у тому, що коріння їх економічного відставання – у несправедливості глобального устрою світу.
Європа грала у цих планах виключно важливу роль. Будучи одним із найбільших світових ринків, вона розглядалася як природний партнер Китаю, який має величезну експортно-орієнтовану економіку. Передбачалося, що зміцнення зв'язків із Європою у перспективі дасть і політичні плоди: зокрема, що європейців вдасться відколоти від США.
Поетапна реалізація цих планів привела Пекін спочатку до Центральної та Східної Європи: тут було створено формат багатостороннього співробітництва між країнами регіону та Китаєм, в основі якого лежали китайські інвестиції, інфраструктурні проекти та доступ до китайського ринку. У перспективі регіон мав стати воротами та хабом Китаю в Європі, а також, з огляду на членство європейських партнерів у ЄС, надати можливості політичного лобіювання китайських інтересів. Таким чином Китай на міжнародному рівні реалізував би стратегію використання логістичних можливостей для політичного об'єднання, відому ще з часів побудови Великої китайської стіни. Коли Хуа Яфан на тій же церемонії відкриття магістралі у Чорногорії зазначила, що дорога – це символ взаємопов'язаності, вона знову зробила посилання на цей сюжет.
Але за останні вісім років світ змінився. Може виявитися так, що стратегія Китаю потребуватиме серйозних змін або взагалі не спрацює. Головна зміна полягає в тому, що тиха інфраструктурна експансія неможлива: Китай став розглядатися як виклик у США і як претендент на глобальну гегемонію багатьма у світі. Відповідно, будь-які економічні чи транспортні ініціативи перестають бути просто економічними чи транспортними – і стають геополітичними. Власне, це сталося і з "Поясом і шляхом": його вже не розглядають як великий інфраструктурний проект. Натомість ініціатива виглядає як інструмент проекції політичного впливу Китаю та конвертації його економічних успіхів у геополітичні активи.
Європа в результаті опинилася перед дилемою. Співпраця з Китаєм вигідна, але політичні ризики зростають, а ідеологічні протиріччя загострюються. Це вже призвело до низки кризових ситуацій, зокрема пов'язаних із конфліктом навколо позиції Литви щодо Тайваню, реакцією Пекіна та наступними кроками ЄС; позицією Брюсселя щодо порушень прав людини у Китаї; та – особливо останнім часом – розбіжностями в оцінках російсько-української війни.
За п'ять місяців війна значно змінила контекст відносин Китаю та Європи. У ньому вже набагато менше очікувань та надій, на які все ще посилалася Хуа Яфан. На їхнє місце прийшли невпевненість, недовіра та загострення протиріч. Для Європи війна Росії проти України є стратегічною небезпекою. Європейські держави продемонстрували єдність у підтримці України та засудження російської агресії. Вони ввели санкції проти Росії та готуються до хворобливих рішень у сфері енергетики. Для них виживання України – питання власної безпеки. Китай зайняв іншу позицію. Він утримується від засудження російської агресії та не застосовує щодо Москви санкцій.
Ця несумісність позицій здатна серйозно послабити перспективи китайсько-європейського співробітництва набагато більшою мірою, ніж різного роду кризи минулих двох років. Для Китаю недосяжною стає основна мета: руйнація єдності Заходу. Для Європи ж співпраця з Китаєм перестає зводитися до питань торгівлі, інвестицій та інфраструктури – а стає ризикованим та політично неоднозначним проектом.
Посилення єдності Заходу на тлі російської агресії і надто близька до Росії позиція Китаю створюють лінію розділення, яку навряд чи вдасться подолати в найближчі роки. Навіть якщо нові магістралі будуть будуватися в Європі китайськими компаніями, реалізація великих цілей "Поясу та шляху" в Європі стане значно складнішою
