15-16 вересня у Самарканді відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), яка багато в чому є втіленням того самого "не-Західного" світу, про який так багато говорять лідери Росії та Китаю. Про підсумки саміту спеціально для "Апострофа" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Зустріч цих двох лідерів у Самарканді стала ключовою у перший день саміту. Коли ШОС тільки створювалася, у фокусі уваги була якраз роль Китаю та Росії у нестабільній Центральній Азії, регіоні, важливому для Москви та Пекіна. За більш як двадцять років ситуація змінилася. Зростання Китаю та його геополітичні амбіції перетворили ШОС на майданчик боротьби за інтереси "Третього світу", економік, що розвиваються; а вступ до організації Індії додало їй геополітичної ваги.
Вторгнення Росії в Україну та його наслідки навряд чи принесли добрі новини для ШОС. Розмовами про боротьбу з однополярним світом російський президент прикриває агресію та військові злочини, з якими навряд чи хтось із інших членів організації хоче мати щось спільне. Росія стала слабшою і токсичнішою, навіть у форматах, де демократичні цінності явно не належать до пріоритетів. На тлі всього цього зустріч Путіна і Сі, перша з початку російської війни проти України, інтригувала тим, наскільки далеко піде Пекін шляхом підтримки Москви.
Фон зустрічі поставили невдачі російської війни в Україні. Контрнаступ української армії, наростаюча підтримка України у світі, відсутність виразних перспектив російського вторгнення – все це ставить російського президента на слабку позицію. Китай веде себе обережно. Риторика Пекіна залишається сприятливою для Росії, і вина в ній за поточну війну покладається на Захід; проте далі слів справа особливо не йде. Китай не підтримує антиросійські санкції, але й не допомагає Росії їх оминати – на що, мабуть, розраховували у Москві. Не поспішає Пекін і з постачанням зброї до Росії. Загалом виглядає так, що Китай прагне дистанціюватися від війни, знизити ризики для себе і отримати максимальну короткострокову вигоду. Росія розгортає потоки поставок нафти і газу на схід, пропонує суттєві знижки і в цілому, схоже, згодна на таку торгівлю з Китаєм, яка набагато вигідніша Пекіну. У цьому руслі відбулася і тристороння зустріч між лідерами Китаю, Росії та Монголії. Довгострокова мета співпраці між цими країнами – оптимізація постачання енергоносіїв з Росії до Китаю через територію Монголії. Своєрідне повторення європейського досвіду Росії із створенням моделі транзитних держав – досвіду, який навряд можна назвати вдалим.
Путіну довелося робити компліменти Китаю, запевняти в однозначності політики "єдиного Китаю" і в тому, наскільки цінною є "збалансованість" позиції Китаю щодо України. Але, схоже, Сі мало традиційних заклинань про багатополярний світ і ключову роль ООН: китайському лідеру потрібен зараз прагматичніший підхід і точніший розрахунок.
Для Сі Цзіньпіна важливість участі у саміті ШОС виходить за межі відносин Росії та її надій на китайську допомогу. У жовтні відбудеться ХХ з'їзд Комуністичної партії Китаю, де Сі розраховує бути новообраним головою КНР. Для досягнення цього безпрецедентного результату китайському лідеру потрібні успіхи – а поки що, схоже, перебування в одному таборі з Росією не є таким. Сі прагне зміцнення лідерства Китаю в багатосторонніх форматах, таких як ШОС; а також до контролю над ситуацією з Тайванем та конфронтацією зі США. Обставини підштовхують його до того, щоб бути обережним із Росією, яка стала ізгоєм.
Не обійшлося без інших проблем. Під час саміту відбулася різка ескалація конфлікту між Киргизстаном та Таджикистаном: обидві сторони звинувачують одна одну у використанні важкого озброєння, також є загиблі та поранені. Для Китаю це неприємний сигнал: наростаючі проблеми в Центральній Азії, де існує великий потенціал різноманітних конфліктів, у тому числі й територіальних, можуть стати ще одним наслідком російського вторгнення в Україну та послаблення, а то й підриву внаслідок цього будь-якого миротворчого авторитету Москви.
