2 березня 2017 року виповнилося 25 років з моменту початку збройного конфлікту у Придністров’ї. Хоча бойові дії між військами Молдови і збройними формуваннями самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) завершилися після підписання перемир’я у липні 1992 року, конфлікт досі не вирішений. З тих пір Молдова втратила контроль над цим регіоном, однак ПМР не була визнана жодною державою світу. Конфлікт вже чверть століття перебуває у "замороженому" стані через невирішеність статусу регіону.
Під "замороженим" конфліктом розуміється така ситуація, за якої відсутні активні бойові дії між ворогуючими сторонами без політичного вирішення конфлікту. Крім придністровського конфлікту, прикладами "заморожених" конфліктів можуть бути нинішня ситуація в Абхазії, Південній Осетії, Нагірному Карабаху, Криму, Косово та на Кіпрі.
Після підписання Мінських угод, які сприяли деескалації конфлікту на Донбасі, чимало українських політиків і експертів почали розглядати "замороження" конфлікту за "придністровським сценарієм" як кращу альтернативу, порівняно з відновленням повномасштабних бойових дій чи вирішенням проблеми шляхом наданням особливого статусу окремих районам Донецької та Луганської областей (ОРДЛО).
У зв’язку з цим виникає потреба передусім проаналізувати можливості та ризики, які випливають внаслідок замороження конфлікту.
Безумовно, головним плюсом "замороження" конфлікту є уникнення найгірших наслідків, пов’язаних із продовженням бойових дій: втрати серед військовослужбовців, цивільного населення, вимушено переміщені особи, матеріальні збитки і руйнування.
Крім того, заморожений конфлікт дозволяє державі, на території якої відбувається цей конфлікт, у найближчій перспективі заощадити ресурси, витрачені на утримання неконтрольованих районів. Зрештою, такий стан речей дасть змогу зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем, побудові конкурентоспроможної економіки, боєздатної армії, підготовці власного плану мирного врегулювання тощо. Так, фактична втрата контролю над сепаратистськими районами не завадила Грузії (більш успішно) і Молдові (менш успішно) провести важливі реформи на шляху європейської інтеграції.
Водночас "замороження" конфлікту не позбавляє цю державу від низки об’єктивних викликів.
По-перше, "заморожені" конфлікти є ефективним інструментом тиску з боку зовнішніх гравців. Для прикладу, конфлікти в Абхазії, Південній Осетії та Придністров’ї залишаються найдієвішим важелем впливу Росії на Грузію та Молдову, який періодично проявляється у формі військових провокацій чи політичного шантажу.
По-друге, неврегульованість конфлікту віддаляє неконтрольовані території та робить дедалі важчою їх реінтеграцію. За 25 останніх років в Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї та Нагірному Карабаху виросло ціле покоління, ідентичність якого переважно не асоціюється з Грузією, Молдовою чи Азербайджаном.
По-третє, "заморожені" конфлікти служать сприятливим осередком для контрабанди товарів, зброї, наркотрафіку та інших загроз. Ці явища стають вигідним бізнесом для обох сторін конфлікту, якщо лінія фронту залишається незмінною продовж тривалого часу. Так, контрабанда на Донбасі не потребує додаткового пояснення після початку блокади з боку громадських активістів.
По-четверте, невирішені конфлікти можуть провокувати гострі суспільні і політичні протиріччя навколо шляхів врегулювання – від силового сценарію до відокремлення сепаратистських утворень. Подібна ситуація є до болю знайомою кожному громадянину України, якому не байдужий мир і майбутнє нашої держави.
Інше питання – наскільки можливе "замороження" конфлікту на Донбасі? Унікальність війни на Донбасі робить менш реалістичним повторення "придністровського" сценарію на Сході України.
На відміну від придністровського конфлікту, ситуація на Донбасі є більш інтернаціоналізованим конфліктом. Санкції США та ЄС проти Росії пов’язані саме з конфліктом на Сході. Як наслідок, "замороження" поки не відповідає інтересам Росії, зберігаються санкції Заходу. У свою чергу, невирішеність української кризи заважає багатьом міжнародним гравцям розвивати співробітництво з Росією.
Крім того, якщо в інших "заморожених" конфліктах лінія розмежування відповідає географічним, адміністративним чи етнічним кордонам, то на Донбасі ця лінія сформувалася в результаті бойових дій, які "по-живому" розірвали цей регіон. Відповідно, заморозити цей конфлікт буде непросто у практичній площині, оскільки безліч родин мають родичів, які опинилися по різні сторони лінії розмежування. Крім того, на Донбасі досі діє єдиний виробничий ланцюг.
Таким чином, Україні буде непросто заморозити конфлікт на Донбас на певний час. У цьому зв’язку Україні необхідно розробити свій комплексний план врегулювання з урахуванням унікальності конфлікту на Донбасі.
