Днями стало відомо, що вперше за останні п'ять років міністр закордонних справ Великобританії приїде з офіційним візитом до Москви. Фактично ж відносини між двома країнами почали псуватися після вбивства колишнього розвідника і критика Кремля Олександра Литвиненка в 2006 році. Після анексії Криму Лондон був одним із затятих прихильників ведення санкцій проти Росії. Тому майбутній візит Бориса Джонсона для багатьох став сигналом про можливе потепління між Лондоном і Москвою. МЗС Британії попередило, що мова не йде про нормалізацію відносин, а лиш про обережний діалог.
Сирійський маневр
Незважаючи на те, що сам Джонсон якось назвав Путіна "безжалісним і маніпулятивним тираном", нинішня фаза міжнародної ситуації вимагає від нього зміни позиції в сторону більшого прагматизму. Такий підхід схоже був визнаний найбільш оптимальним під час зустрічі глави МЗС Великобританії з американським держсекретарем Рексом Тіллерсоном на саміті Великої двадцятки в Бонні. На той момент очікування адміністрації Трампа в тому, що стосувалося співпраці з Росією, ще жевріли і не були настільки затьмарені скандалами навколо підозрілих контактів як зараз. Результатом узгодження позицій став фактичний поворот щодо сирійського режиму Башара Асада. Раніше Британія дотримувалася позиції, що відсторонення Асада є попередньою умовою для будь-якого рішення сирійського конфлікту. Тепер союзники погодилися, що боротьба проти джихадистів в Сирії вимагає співпраці з Росією, а головне — Джонсон не став заперечувати, що сирійському президенту може бути дозволено брати участь в політичному житті і в наступних виборах. Якраз питання майбутнього Сирії і самого Асада планується обговорити під час візиту Джонсона до Москви.
Але крім питань зовнішньої політики, у Британії є вагомий внутрішній мотив переглянути відносини з Росією і цей мотив — Брекзіт. Рішення Великобританії про вихід з ЄС поставило під велике питання її майбутні відносини з європейським блоком. Європейські столиці найменше зацікавлені в тому, щоб Брекзіт був м'яким і безболісним для Лондона. Зрозуміло чому — в якості покарання і одночасно застереження, щоб іншим не кортіло. Головна мета Брюсселю — послати чіткий сигнал будь-якій країні, яка може задуматися про можливості виходу з блоку в найближчому майбутньому. І якщо раніше Лондон претендував на роль фінансового центру Європи, то з Брекзітом цю роль у нього напевно заберуть.
У європейських столицях вже робляться певні зусилля для переманювання найбільш успішного британського бізнесу з наданням йому гарантій збереження доступу до європейського спільного ринку. І багато компаній будуть змушені піти на такий крок. Якщо Великобританія зараз почне переговори з Москвою, демонструючи своє прагнення відновити з нею економічне співробітництво, це потенційно може забезпечити необхідну противагу тиску ЄС. Крім того, це обіцяє і пряму економічну вигоду, адже споживчі ринки Росії здатні поглинути більшу частину британської продукції і, таким чином, компенсувати втрату ринків Європи, які після Брекзіту виявляться під протекціоністськими заходами для Британії. А це, між іншим, 44% британської торгівлі.
По суті, Британія стикається з необхідністю розвивати політику "двох треків" по відношенню до Росії — загрози безпеці визнаються і стримуються, але при цьому розвивається співробітництво, де це можливо. Така політика, зовсім не нова для Британії. Так, останні кілька років, в зв'язку з запровадженням санкцій, Британія більше схилялася до ізоляції Росії. Однак, до цього фінансові потоки і інвестиції між Британією і Росією були одними з найбільш інтенсивних у Європі. А сьогодні Брекзіт знову повернув " економічний прагматизм" до порядку денного Лондона.
Хиткий британський міст
Для Росії Брекзіт став геополітичним подарунком. Як і у випадку з новою адміністрацією США, Росія не приховувала своїх надій, що і початок процесу виходу Великобританії з ЄС і зміна прем'єр-міністра Девіда Кемерона на Терезу Мей створять нові можливості для нормалізації двосторонніх відносин.
Однак ускладнення прийшло звідки не чекали. У перші тижні Трампа в Білому домі все говорило про можливість часткового зняття санкцій з Росії. Але наступні розслідування, які розкривають все більше підозрілих контактів членів американської адміністрації з Москвою і вже привели до перших відставок, зробили нормалізацію з Росією вибухонебезпечним вчинком для політичних сил як в самих США, так і в Європі.
І хоча в уряду Великобританії не було і немає досі чіткого розуміння як технічно вирішувалося б питання санкцій проти Росії після Брекзіту, які були узгоджені і впроваджені в рамках ЄС, психологічно Лондон міг наслідувати приклад Трампа і переглянути його.
Факти російського кібервтручання в американську і німецьку внутрішню політику ще більше підірвали ймовірність цього сценарію. Британський міністр оборони Майкл Феллон прямо заявив про спроби Путіна підірвати Захід через поширення дезінформації та встановлення настільки обговорюваного зараз близько постправди (post-truthage).
Все це додало друге дихання тим політичним силам, які наполягають, що економічні розрахунки повинні слідувати після питань безпеки, а не замість них. Прем'єр-міністр Великобританії Тереза Мей ще півроку тому чітко визначила своє ставлення до Росії як країні агресивної, що незаконно анексувала Крим і налаштованої нарощувати свій військовий потенціал. Її попередник на посту — Девід Кемерон прийняв рішення розгорнути британські війська в складі контингенту НАТО в країнах Балтії і в Польщі. А це означає, що Великобританія буде нарощувати співпрацю ЄС і США в рамках Північноатлантичного альянсу.
Перебуваючи в ЄС Британія надавала європейській безпеці більше "атлантичного" вимірювання, і не допускала тяжіння цієї системи до принципів пан'європеїзму, що було б на руку Росії. Голос Британії в НАТО після Брекзіту, можливо, буде звучати навіть голосніше ніж раніше, але Британія буде виключена з процесу формування європейської політики щодо Росії.
А враховуючи, що первісна стратегія Трампа щодо Росії втратила свою релевантність, а нова лише формується, Британія виявляється затиснута між цими двома країнами. Звичайно, Лондон міг би згадати часи, коли був своєрідним мостом між Вашингтоном і Москвою. З цим добре справлявся і Макміллан в епоху Кеннеді-Хрущова, і Тетчер за часів Рейгана і Горбачова. Але є суттєва відмінність — роль Британії на європейському континенті вже не та, а з Брекзітом і поготів.
Тому, наступні два роки, а саме стільки займе процес виходу Британії з ЄС, стануть надскладними для політиків і економічних лідерів Об'єднаного Королівства. Наскільки буде задіяний сценарій налагодження співпраці Лондону і Москви буде залежати від готовності ЄС завдати економічної шкоди Великобританії в ході імплементації 50-ї статті Лісабонського договору (стаття про вихід з ЄС), а також від того, наскільки прагматичною виявиться Тереза Мей в питанні наведення мостів зі старими новими партнерами.
