Відносини Німеччини та Росії доленосні для Європи. Про них писали всі: від істориків та геополітиків до культурологів та економістів. З моменту об’єднання Німеччини в 1871 році те, що відбувалося між німецькими та російськими столицями, де б вони не перебували, відбивалося на долях держав Центральної та Східної Європи, а часто — і всього світу.
Порівняно з 19 століттям, сьогодні багато що змінилося. Переможена в Другій світовій війні й поділена Німеччина об’єдналася і стала лідером Європейського Союзу. СРСР, який переміг у тій же війні, — розпався, і Росія надовго втратила значну частину свого впливу на європейські справи.
Але важливість російсько-німецьких відносин залишалася високою навіть тоді. Що вже говорити про 2014 рік, який розпочався з анексії Криму Росією та руйнування звичних засад європейської безпеки? Сьогодні Росія справді стала проблемою для багатьох, складним та неоднозначним викликом, для визначення відповіді на який потрібен глибокий погляд.
Такий погляд запропоновано в книзі Джона Лафа "Російська проблема Німеччини. Боротьба за баланс у Європі". Це комплексний підхід до проблеми. Автор виходить із того, що відносини Німеччини та Росії — це найважливіша нитка між Заходом та найбільшою країною на європейському континенті. Уже в самому цьому формулюванні — протиставлення найбільшої європейської країни та Заходу — драматургія відносин, які включають історичні, політичні, економічні та цивілізаційні мотиви.
Німеччину та Росію пов’язує дуже багато. Цей зв’язок автор шукає в історії двох країн, у взаємних усталених уявленнях російського та німецького народу один про одного, спадщини холодної війни та її наслідків. Але вона є й у сучасності: у торгівлі, енергетиці, інвестиціях, знаменитих особистих контактах Володимира Путіна, який знає німецьку мову, та Ангели Меркель: їхній дует довго визначав долю Європи. Усе, про що так багато говорять сьогодні — антиросійські санкції, "Північний потік-2", Нормандський формат та інші прояви відносин Росії та Німеччини — відчуває на собі вплив історичного минулого.
Особливі відносини між Німеччиною та Росією, яких так часто й так обґрунтовано побоювалися в Центральній Східній Європі, можна простежити вже в 18 столітті. Починаючи з часів Петра I, який цілеспрямовано запрошував німецьких фахівців будувати свою оновлену імперію, значення німців у внутрішній політиці Російської імперії було значним. Кульмінацією процесу стало правління колишньої Ангальт-Цербстської принцеси Софії Августи Фредеріки в Росії під ім’ям Катерини II. Тісні династичні зв’язки Романових із Німеччиною теж були геополітичним чинником.
Долі Німеччини та Росії/СРСР у першій половині 20 століття часто порівнюють. Виключені з формування нового світоустрою після Першої світової війни вони знайшли можливість співпрацювати, а трохи пізніше підписали знаменитий пакт Молотова-Ріббентропа. Два тоталітарні режими з різних боків фронту в Другій світовій війні. Тріумфатор і розділена держава після війни — але, як і раніше, сильний емоційний та геополітичний зв’язок.
З погляду Джона Лафа, Німеччині потрібна стратегія — і насамперед стратегія щодо Росії. Для такої стратегії багато що має значення. Наприклад, національні стереотипи. Або історичні обставини. Або важливі епохальні події — такі як об’єднання Німеччини. Роль СРСР цьому процесі була ключовою, і надовго сформувала образ Росії у власних очах німецького народу. Наскільки цей образ досі виправданий у нових політичних умовах?
Приблизно половина тексту книги присвячена викликам та реаліям, що виникли після 2014 року. Німеччина розпрощалася з ілюзіями, характерними для сприйняття Росії у 1990-х роках та на початку 21 століття; і зуміла сформулювати широку європейську коаліцію навколо санкційних кроків щодо Росії. Широка підтримка такої політики, зокрема й із боку німецького бізнесу, стала сюрпризом для багатьох. Можливо, і для самих росіян. У Москві розраховували на економічні зв’язки з Німеччиною та на свій вплив там — через лобі, політичні партії та ЗМІ.
Мабуть, у Москві помилилися. Але, як пише автор у висновку, Німеччина та її союзники повинні прийняти, що знадобиться гра в довгу, щоби переконати Росію змінити свою політику. Ця політика є непродуктивною й може послабити Росію. Берліну також потрібна буде довгострокова стратегія, елементами якої виступав би вибірковий діалог із Москвою, нарощування силових можливостей та відхід від традиційної німецької "Східної політики". Є в цій стратегії й місце підтримки реформ в Україні.
Це дуже актуальна книга, ідеї якої, напевно, знайдуть багато відгуків серед українських читачів. Вона не тільки про Росію та Німеччину, а і про те, яке майбутнє чекає на Європу.
