Схоже, іранському теократичному режиму вкотре вдалося відкласти проблеми відносин влади з народом у довгу шухляду. Однак протести, що спалахнули в Ірані - країні-союзниці путінської Росії - наприкінці 2017 року, можуть свідчити не тільки про зростання невдоволення нинішнім урядом та багаторічним релігійним керівництвом Ісламської Республіки, а й про посилення суперечностей всередині еліт країни. Тому якщо владі й вдалося уникнути проблем цього разу, вона не зможе ховатися від них вічно. До чого призведуть іранські протести, з'ясовував "Апостроф".
Поки значна частина світу відзначала Новий рік, іранці, які святкують його з 20 на 21 березня, були зайняті зовсім іншим: країну охопили масштабні протести, найчисельніші з 2009 року, коли країною прокотилася так звана Зелена революція, або демонстрації Зеленого руху – реакція на перемогу на президентських виборах Махмуда Ахмадінежада та факти фальсифікацій результатів голосування.
Протести почалися 28 грудня в Мешхеді, другому за кількістю жителів місті країни, а потім перекинулися на столицю Тегеран та інші міста: Сарі, Рашт, Керманшах, Шираз, Ісфахан, Хамадан тощо. Не оминули протести навіть Кум, місто шиїтських святинь, мулл та богословської освіти, де 1979 року й почалася Ісламська революція, яка сформувала сьогоднішній Іран. В деяких містах пройшли менш чисельні проурядові мітинги.
Проти протестувальників влада застосувала поліцію. Сутички тривають вже більше тижня, і в них загинули щонайменше 22 особи. Серед них – один поліцейський та один боєць Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), елітної військово-політичної структури. У КВІР заявляють про більшу кількість жертв серед своїх солдатів. Крім того, затримали близько тисячі іранців. Для порівняння, за майже вісім місяців Зеленої революції загинуло від 36 до 72 людей. Затримали тоді близько 4 тис. осіб.
У Держдепартаменті США припускають, що через придушення протестів проти Ірану введуть нові санкції. Сполучені Штати публічно підтримали протестувальників та скликали екстрені засідання Ради Безпеки ООН та Ради ООН з прав людини.
У КВІР, який офіційно є частиною Збройних сил Ірану та фактично основою системи державної безпеки, а також має величезний вплив на політичну систему країни та контролює левову частку її економіки, стверджують, що протестам настав кінець. Про це 3 січня заявив керівник цієї організації генерал Мохаммад Алі Джафарі. Схоже, інтенсивність протестів пішла на спад, однак ще зарано говорити про завершення. Зокрема, мітинги досі тривають в Ісфахані.
У будь-якому разі, саме від цих акцій, мабуть, ніхто не чекав повалення режиму чи чогось співмірного. Вони – лише сигнал про суспільні настрої. І, ймовірно, передвісник протестів, які чекають Іран під час наступних виборів.
Іран охопили найчисельніші протести з 2009 року
Причини протестів
У 2009 році привід для протестів був зрозумілий – фальсифікації, що зробили президентом не реформатора, останнього іранського прем’єра Мір-Хосейна Мусаві, а ультраконсервативного Ахмадінежада. Тепер же однієї виразної причини немає. Запустив протести витік проекту нового бюджету країни: звичайні іранці вперше побачили, які суми держава витрачає на релігійні інститути – військових (КВІР захищає "здобутки Ісламської революції") і кліриків. Мільярди з бюджету збагачують нинішню еліту. Водночас, згідно з бюджетом, мають скоротитися видатки на субсидії для громадян (а це стосується 30 млн, більш ніж третини населення), зросте ціна на пальне, буде запущена приватизація державних шкіл.
Іранці, незадоволені рівнем безробіття, підвищенням цін, корупцією, виступають проти теократичного устрою держави, Верховного лідера та президента, експансіоністської зовнішньої політики Ірану в Сирії, Іраку, Лівані та інших країнах тощо. Спершу в Мешхеді висловлювали незадоволення високими цінами на споживчі товари. До прикладу, за рік – з листопада 2016-го по листопад 2017-го – ціни на їжу в Ірані зросли в середньому на 14%. Деякі товари подорожчали на понад 20%, яйця – на 53%. Однак дуже швидко мітинги набули політичного відтінку.
З 2009 року на нинішні акції протесту перекочував лозунг "Смерть диктатору!", тобто рахбару, Верховному лідеру Ірану Алі Хаменеї. "Дісталося" й президенту Хасану Рухані, який належить до реформістського, помірно консервативного крила іранської владної еліти та займається передусім економічною сферою. Інші популярні гасла – це "Не Газа, не Ліван, моє життя – Іран" та "Народ голодує, а дядько молиться". Тепер протести спрямовані проти всієї системи.
Іранці беруть участь в антиурядовому протесті
Реформаторам вдалося укласти із західними країнами – передусім США – ядерну угоду, завдяки якій Іран позбувся санкцій. Вихід з-під основної частини санкцій не приніс грандіозних економічних дивідендів, і тим більше їх не відчули пересічні іранці. Великі інвестори досі не наважуються повертатися в Іран, оскільки є ймовірність розірвання угоди щодо іранської ядерної програми та відновлення санкцій, чого хотіли би президент США Дональд Трамп і вашингтонські "яструби". ВВП Ірану в 2016 році зріс на понад 12%, передусім за рахунок нафтопереробної галузі. Прогноз МВФ на поточний фінансовий рік, який завершиться в березні 2018-го, – 4,2%. Інфляція вже не сягає 31%, як у 2013 році, однак тримається на рівні 11-12%. За дослідженням Перської служби BBC, за останнє десятиріччя середня іранська сім’я збідніла на 15%.
За офіційними даними, рівень безробіття в Ірані сягає 12,4%, однак в деяких містах перевищує 60%. Більша частина населення Ірану – це молодь віком до 30 років. Безробіття серед цієї соціальної групи становить 40%.
У 2009 році учасниками протестів були передусім прогресивна молодь, середній клас – суспільні прошарки, які прагнуть змін, лібералізації та живуть у великих містах. А тепер на вулиці вийшла не просто молодь – це ще й жителі регіонів, потенційні виборці консервативних еліт, які незадоволені відсутністю роботи та рівнем свого достатку. Тобто ті, кому, грубо кажучи, нічого втрачати. Натомість окремі дещо багатші іранці висловлюють пасивну підтримку протестам. На ставлення частини іранського суспільства до мітингів не могло не вплинути те, що минулі хвилі протесту не принесли жодних дивідендів.
Ще один фактор, який пояснює, чому протести не взялися нізвідки – збільшення кількості смартфонів та, відповідно, поширення соціальних мереж. Зокрема, говорять про масове використання учасниками протестів месенджера Telegram, доступ до якого влада заборонила з початком акцій. У 2009 році смартфони мали лише 2% іранців, а за 7 років хоча б один смартфон мають більше 41% іранських сімей.
Збільшення кількості смартфонів і поширення соціальних мереж стали одним з чинників появи протестів
"З 2009 року молодь, якій тоді було 14-15 років і яка вже тоді брала участь у протестах, подорослішала. Прийшло те покоління, яке було підготоване попередньою революцією, попереднім "майданом". Зараз приблизно така ситуація, – пояснив у коментарі "Апострофу" директор Інституту сходознавства НАН України Олександр Богомолов. – Тепер вони набагато освіченіші, більш підготовані та краще організовані. І їх дуже багато – треба зважати, що народжуваність в Ірані залишається високою в порівнянні з європейським рівнем. Тобто відсоток населення такого віку дуже високий. Вони, з одного боку, живуть у злиднях, а, з іншого боку, мають доступ до інтернету, джерел інформації і засобів комунікації, соціальних мереж, знають, як зорганізуватися".
За словами Богомолова, багатьом іранцям "набридло жити в закритій ізольованій країні".
"Те, що зараз в протестах звучать гасла, прямо спрямовані проти теократії, прямо проти іранського лідера, проти зовнішньої політики, яку зараз веде Іран, невипадково. Це невдоволення накопичувалося. Іранське суспільство строкате, але є дуже великий відсоток достатньо освічених іранців", – пояснив він.
Фахівець виокремив і той факт, що до протестів долучилися жителі міст, які раніше вважалися плацдармом режиму – це, зокрема, наслідок поширення інтернету та смартфонів. Має значення і фактор невдоволення окремих етнічних меншин Ірану – арабської та курдської.
"Є багато різних чинників, які склалися докупи", – підсумував він.
Боротьба всередині еліт
Деяких фахівців дивує, що протести почалися так раптово і начебто без очевидних причин: раніше економічна ситуація була й гіршою, свобод – менше, то чому, мовляв, зараз? Звідси версія, що до подій в Ірані доклали руку зовнішні сили, передусім США та Саудівська Аравія. Підтверджень їй, однак, немає.
Є й інше, більш правдоподібне припущення, що акції протесту відображають боротьбу всередині владної еліти. Тому, хоча влада Ірану звинувачує в протестах зовнішні сили – зокрема, США та Ізраїль, – "агентів іноземних спецслужб", більш імовірно, що демонстрації свідчать про падіння популярності уряду та зацікавленість в них частини еліти.
Демонстрації свідчать про падіння популярності уряду і зацікавленості в них частини еліти
"Невідомо, хто вкинув інформацію [про витрати на керівництво Ісламської Республіки, військових]. Навіть кажуть, що це зробив з якихось своїх міркувань чинний президент Рухані. Бо всередині правлячого класу є багато внутрішніх суперечок і змагання за владу. Ймовірно, що інформаційний вибух організував хтось всередині істеблішменту. Зрозуміло, що витік відбувся з інформованих джерел. Це міг зробити будь-хто. Система працює далеко не ідеально, і вона не влаштовує абсолютно різних учасників цієї гри", – розмірковує Богомолов.
Ще одну версію – що протести, навпаки, для дискредитації Рухані, так званої групи реформаторів і реформ як таких запустило оточення Алі Хаменеї, фахівець називає не дуже правдоподібною, бо це дуже ризикована тактика.
"Я думаю, що влада Ірану шалено налякана. Але в них не могло бути іншої реакції, окрім як придушити це. Чи будуть вони якось змінювати політику? Ймовірно, вони мали б це зробити. Може, перерозподілити бюджет в якийсь інший спосіб. Але їм з такою агресивною зовнішньою політикою, втручанням в регіональні конфлікти, зараз складно переорієнтуватися на внутрішній порядок денний. Перед ними постали кілька дуже важких дилем. Але перша реакція передбачувана – застосування насильства", – сказав він.
Протести саме зараз не становлять прямої загрози керівництву країни. Однак іранське суспільство невпинно молодшає. Зрозуміло, що навіть після чергових провалених народних виступів наступних протестів не доведеться чекати аж надто довго.
Богомолов упевнений, що влада Ірану продовжуватиме курс на більшу ізоляцію країни, консервацію режиму та посилення поліцейської держави. На якийсь час демонстрації можна придушити, однак протестний потенціал накопичуватиметься. На його думку, на наступних виборах не буде кандидатів, що являли би загрозу для режиму. Тому черговим етапом, коли ситуація в Ірані вибухне, можуть стати якраз вибори.
