24 серпня Україна відзначає День Незалежності — і це не лише свято держави. Це день, коли кожен з нас згадує, ким він є, чого вартий і що робить для своєї країни в буремні часи, коли щодня кров'ю пишеться її історія. День Незалежності України — це дата, яка проходить крізь серце кожного, хто відчуває: бути українцем — це не формальність, це стан духу. І доки є ті, хто пам’ятає, говорить, бореться і творить — незалежність живе не лише в датах, а в серцях.
24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Акт проголошення незалежності України. Цей історичний документ проголосив створення самостійної української держави.
Але незалежність не "впала з неба", це був результат століть спротиву, боротьби за виживання нації, пошуку ідентичності та кристалізації справжньої сили і гідності українців.
Проголошення незалежності України стало можливим після спроби державного перевороту в Москві, що прискорило розпад СРСР: було очевидно, що імперія тріщить по швах і чекати більше не можна.
Однак 1991 рік не був справжнім відліком незалежності України. Вона зародилася і міцніла у козацьких повстаннях, у словах Шевченка, в універсалах Центральної Ради 1917-го, у збройній боротьбі УПА, в таборах радянських дисидентів. Зараз, через 34 роки після проголошення Незалежності України, московський звір, як і століттями до цього, шматує її тіло і домагається знищення її вільного духу. І зараз, як ніколи раніше, стає зрозумілим, що незалежність - це:
- незламність духу, що доводить: навіть під обстрілами ми не здаємось,
- право говорити своєю мовою і не вибачатися за це,
- можливість бути собою, а не чиїмось «молодшим братом»,
- шанс творити країну не за чужими вказівками, а на основі своєї культури, страждань, перемог і поразок.
Україна - це не шаровари, вареники і сало, як хочуть бачити нас "на болотах", це стоянка Королеве, Трипілля, золото скіфів, Софія Київська, Херсонес, це Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Грушевський, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Лесь Курбас, Соломія Крушельницька, Олександр Довженко, Володимир Вернадський, В'ячеслав Чорновіл, Микола Амосов, Борис Патон, Сергій Корольов та багато-багато інших великих відомих і невідомих українців, які зробили Україну Україною.
Бо незалежність — це не лише про документи, герб чи гімн. Це про те, як ми відбуваємося як нація — ми вміємо працювати на своїй землі, сіяти квіти, збирати хліб і качати мед, вміємо відстоювати своє, критикувати, волонтерити і вчимо своїх дітей бути людьми, а не населенням.
Це день, коли ми щороку дивимось у вічі болю і кажемо: «Ми вистоїмо. Бо ми — українці».
Сьогодні незалежність України не тільки про історію, а більше про сьогодні, про захисників на передовій, про дітей, які навчаються під сиренами, про хірургів, які оперують від світла з генераторів, про жінок, які замінили чоловіків в шахті, про майбутнє і цінності, за які ми готові боротися.
Бо кожен українець, незалежно від віку, статі чи місця проживання, має одну якість, якої ніколи не знали інші — це відчуття внутрішньої свободи. Це те, чого боялися імперії, і те, що не змогли зламати війни, репресії чи цензура.
Бути вільним — означає не чекати, що хтось прийде і зробить краще. Це про дію, усвідомлення, гідність і стійкість. І саме ця свобода — найцінніше, що ми маємо і що святкуємо щороку.
