Лікарка з селища Димер Вишгородського району Київської області Оля Симонова розповіла, як вдалося вижити в окупації.

Про це повідомляє "Дзеркало тижня".

За її словами, окупанти зайшли в Димер 25 лютого та одразу почали обстрілювати всі вежі зв'язку. Таким чином, селище без зв'язку та електрики перебувало під дулами ворожих автоматів 35 днів.

"Ніхто цього не очікував. Ми чули винищувачі, як техніка почала заходити. Але не розуміли, що то за техніка. Тільки потім уже побачили на крилах літаків V і Z. А згодом – перші відео, зняті хлопцем із квартири на початку Димера. Як зупиняється техніка, виходять військові та джгут прапор України", - зазначила вона.

Окупанти навіть забирали сім-картки, а в багатьох - телефони. Один з її телефонів росіяни розстріляли. Були зухвалі - розкрадали магазини, а потім роздавали все те, як "свою" гуманітарну допомогу.

Росіяни переконували, що збираються "брати Київ за три дні" - спочатку 12 березня, потім 16-го. Вони були певні, що прийшли з ідеєю, що "піднімають українців" із колін.

Усі шукали "бандерівців та шухевичів", а на запитання: "А хто такий Бандера?" - казали: "Фашист та націоналіст". Однак пояснити, хто такий націоналіст - не могли.

"Армія зомбаків. Люди, які не мислять взагалі. Це дуже страшно", - зазначила лікарка.

Під час окупації у Димері було дуже багато поранених. Зокрема, було травмовано дівчинку Дашу, яку дідусь прикрив собою, коли втікали під час обстрілів. Її батька окупанти вбили у машині, на її очах.

Також вона розповіла, що російські військові зовсім не гребували стріляти по цивільних авто, а пояснювали тим, що "надто швидко їдуть".

Раніше "Апостроф" писав про історію сім'ї з бабусі, дідуся та онуків, які залишилися без батьків, які пережили окупацію селища міського типу Бородянка Київської області.