Зрозуміло, що в держав немає абстрактних друзів – лише національні інтереси. Яскравою ілюстрацією цієї простої максими є показники торгівлі членів ЄС із країнами Закавказзя та Середньої Азії. З 2022 року європейський експорт у цьому напрямку зріс на сотні відсотків. Живить цей дивний розквіт передусім… українська трагедія: на ті ж сотні відсотків злетів імпорт із країн-сусідів до Рф. Так примітивно й відверто агресор обходить торговельні санкції, затягуючи до себе не лише побутові товари, але й інструменти та компоненти для виробництва озброєння. Це вже банальна істина.
До економічного зиску, який отримує Рф, додається й політичний. Через великий паралельний імпорт підсанкційних товарів Кремль формує навколо себе буферну зону із сателітів, міцно пов’язаних з ним високомаржинальною торгівлею, а тому безпосередньо зацікавлених у «незакінченні війни проти України». Вівці грають у вовчій команді. Держави, які завтра з високою ймовірністю стануть наступними жертвами прагнення росіян до розширення кордонів, сьогодні допомагають імперії вистояти під зовнішнім тиском.
Цікаво, як бачать свій національний інтерес країни Європи, що ціннісно солідаризуються з Україною, а на ділі часто нарощують експорт до Рф через різноманітних посередників. Безпрецедентними називають торговельні санкції, запроваджені проти агресора після початку великої війни. На жаль, так само безпрецедентними є зусилля бізнесу – часто за сприяння влади в багатьох країнах, – покликані перетворити ці санкції на порожню формальність. То в чому ж сенс цієї «гри»?
Джерело: t.me/M_Podolyak
