Вітчизняна зовнішня торгівля є історією неуспіхів, а, часом - й відвертих провалів. "Апостроф" розбирався, чому наша країна не вміє захищати свої економічні інтереси та чи є шанс виправити цю ситуацію.
Угоду про зону вільної торгівлі між Україною і Туреччиною досі не підписано, незважаючи на те, що переговори щодо неї ведуться без малого десять років.
Незадовго до візиту президента України Володимира Зеленського в Туреччину, який відбувся на минулому тижні, серйозно розглядалася можливість того, що угоду про ЗВТ все ж буде підписано, однак напередодні своєї поїздки в Стамбул український лідер дав зрозуміти, що цього не станеться.
Зараз експорт українських товарів трохи перевищує імпорт турецької продукції в нашу країну, товарообіг становить приблизно 4 мільярди доларів на рік. Країни намагатимуться довести річний обсяг взаємної торгівлі до 10 мільярдів доларів. І зробити це планується завдяки режиму вільної торгівлі.
Але переговори йдуть важко. Справа в тому, що турки хочуть отримати від нас значні преференції, включення яких в угоду стане серйозним ударом по вітчизняній економіці. Наприклад, вони стосуються легкої промисловості. При цьому на деякі види української промислової продукції турецька сторона хоче ввести квоти - для захисту свого ринку.
Норми СОТ
Поки терміном завершення переговорів щодо ЗВТ між Україною та Туреччиною значиться 2021 рік, і є надія, що вітчизняні учасники переговорів зможуть відстояти національні інтереси.
Хоча, треба визнати, раніше це не особливо виходило.
Характерний приклад - вступ нашої країни до Світової організації торгівлі (СОТ). В Україні членство в СОТ розглядалося, перш за все, в політичній, можна сказати, навіть ідеологічній площині - воно демонструвало відрив від радянського минулого і наближало європейську інтеграцію.
Щоб отримати омріяне членство раніше за РФ, яка нікуди не поспішала, виторговуючи собі найвигідніші умови, Україна закрила очі на багато речей, які згодом негативно відбилися на нашій економіці.
Країна приєдналася до СОТ в 2008 році, і після більш, ніж десятка років членства можна констатувати істотне скорочення нашого експорту, особливо промислової продукції. При цьому значно зріс експорт зерна, і сьогодні Україна по праву вважається аграрною державою. Правда, пишатися тут особливо нічим.
Гра в асоціації
Ще одна драматична історія - асоціація з Європейським Союзом, що включає в себе зону вільної торгівлі. Як відомо, відповідну угоду повинен був підписати в листопаді 2013 року тодішній президент Віктор Янукович. ЗВТ з Євросоюзом також розглядалася українським керівництвом як черговий етап європейської інтеграції і відрив від СРСР (читай Росії). Росія це прекрасно розуміла і влітку того ж року почала кошмарити українських експортерів, недвозначно натякаючи на те, до чого слід готуватися, якщо ми підпишемо цю угоду. Мабуть, Володимир Путін ще і провів "виховну" роботу зі своїм українським візаві, який на саміті у Вільнюсі так і не підписав нещасливий документ.
Угоду про асоціацію, проте, було підписано в 2014 році після перемоги Майдану і втечі Януковича. Це була беззаперечна політична і знову ж таки ідеологічна перемога.
Однак, незважаючи на деякі економічні переваги, багато умов цієї ЗВТ виявилися невигідними для України. Європа вміло захищає свій ринок, а тому для багатьох наших товарів діють мита і квоти. Наприклад, до 2027 року автомобілі, зроблені в нашій країні , можуть поставлятися в ЄС зі стягуванням мита, тобто, фактично, вони не можуть туди експортуватися, оскільки аналогічний автомобіль, вироблений, скажімо, в Словаччині, буде дешевше нашого.
Навіть щодо аграрного сектору є істотні обмеження. Квоти, які надаються на рік, наприклад, на мед, українські експортери вибирають вже за місяць-два.
Україна заявила про намір переглянути низку умов торговельної угоди з Європою, але що з цього вийде, поки сказати дуже складно.
Діти кукурудзи
Що ж все-таки відбувається в сфері зовнішньої торгівлі нашої країни?
"Протягом останніх десятиліть наша торгова політика є абсолютно провальною, і (щоб зробити такий висновок) навіть не потрібен глибокий аналіз", - заявив "Апострофу" економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ.
За його словами, торгова політика будь-якої держави має визначатися двома показниками - розміром торгового дефіциту або профіциту, а також рівнем складності економіки - тобто рівнем доданої вартості в кінцевому продукті, який продається на зовнішніх ринках.
Фахівець розповів про науково розроблену модель, яка показала, що відносна зміна вартості сировини відбувається набагато повільніше, ніж вартості готової продукції: "Тобто, умови світової торгівлі для сировинних країн з кожним століттям, з кожним десятиліттям тільки погіршуються, а для країн, які торгують готовими продуктами - поліпшуються. Нова модель - це прості готові товари проти складних готових товарів. А ми все ще перебуваємо в парадигмі "сировина-товари". Уявляєте, як ми відстали ".
За словами Куща, "якщо відняти ті країни, які торгують вуглеводнями, то Україна залишиться в гордій самоті, маючи аграрно-сировинну парадигму". "Ми зараз стали, по суті, країною "Кукурудзяне поле" або країною "Маслобойка", - пояснив Кущ.
З точки зору торгового дефіциту, ситуація в нашій країні також перманентно погіршується. "Під час кризи вона трохи покращилася, тому що імпорт падає сильніше, ніж експорт (через зубожіння населення), але потім країна починає багатіти, і все споживчі витрати, включаючи державні, направляються на імпорт", - сказав фахівець.
У свою чергу, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Єгор Киян пояснив "Апострофу", що з тими країнами, з якими в України підписано угоди, торгове сальдо є негативним, а з якими угод немає, торгівля для нас набагато вигідніша.
Імідж - все, інтереси - ніщо
Але з чим пов'язані такі серйозні прорахунки української влади, незалежно від того, хто перебуває на керівних посадах? Чому вітчизняні чиновники не виносять уроки з минулих помилок і, по суті, продовжують наступати на ті самі граблі?
"Складається враження, що все робиться для іміджу, для створення галасу, - заявив Єгор Киян, - Нам важливіше отримати якогось сильного союзника, показати, що ми маємо справу з сильними світу цього, але ми забуваємо, що ці сильні економіки здатні одним рухом задавити нашу економіку".
Наприклад, та ж Туреччина. Експерт нагадав, що Україна заявила про намір запросити турецькі компанії брати участь в будівництві наших доріг: "Тобто гроші "Великого будівництва", які, здавалося б, повинні були йти на розвиток вітчизняної економіки, створення робочих місць всередині країни, підуть на створення робочих місць для турок".
Фахівець також підкреслив, що є цілком успішні приклади, яким наша країна могла б наслідувати. Так, за його словами, Південна Корея, є дуже близьким партнером США, проте, послідовно відстоює свої національні інтереси, викликаючи розуміння та повагу своїх партнерів.
В результаті, Південна Корея, стала одним зі світових промислових лідерів, чиї товари, будь-то різні гаджети або автомобілі, вельми конкурентоспроможні на світових ринках.
За словами Олексія Куща, "економічна складність нашого експорту просто розтанула". "І це є наслідком непродуманої зовнішньоекономічної політики - втрата традиційних ринків, нездатність знайти нові ринки, повна відсутність державної підтримки експортерів, насамперед нетрадиційного експорту. Ми пожинаємо плоди бездіяльності держави та її помилок", - резюмував фахівець.