Визначені Урядом плани реформування Нафтогазу з відокремленням магістральних газопроводів і підземних газових сховищ не відображають бачення щодо майбутнього використання потенціалу української ГТС. Активізація дій РФ з будівництва газопроводів в обхід України несе реальну загрозу для національної економіки та політичної стабільності в державі. Російський газ залишається безальтернативним за обсягами для ефективного використання ГТС, що змушує українську сторону до пошуку компромісних взаємовигідних умов транзиту. За відсутності підвищення конкуренто-спроможності ГТС вже найближчим часом і розроблення довгострокової стратегії реалізації транзитних потужностей ГТС, Україна не матиме виваженої переговорної позиції з РФ. Підтримка зацікавленими міжнародними партнерами зусиль нашої держави з питань газопостачання та транзиту може виявитися короткостроковою за відсутності прогресу на цьому напрямі.
Нещодавні заяви РФ про будівництво нових газопроводів «Турецького потоку» і «Пів- нічного потоку-2» дали привід замислитися над тим, а чому Україна впродовж тривалого часу не здатна виробити власну стратегію використання ГТС і довести свою конкурен- тоспроможність на європейському транзитному ринку. З огляду на відсутність реального прогре- су в позбавленні НАК «Нафтогаз України» монопольного становища на національному ринку відповідно до вимог Третього енергопакету ЄС та реформуванні «драйверу справедливих енерготарифів» - Нацкомісії з держрегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), українська влада продовжує переважно дрейфувати у фарватері проєвропейських декларацій.
Свою підтримку реформам газового рин- ку засвідчує все ще і ЄС, хоча говорити про ентузіазм, який був ще декілька років тому, не доводиться. Європейські принципи давно відомі, ось тільки ЄС розбудовує вже Енерго- союз, тоді як Україна ще не спромоглася на- віть демонополізувати енергоринки. Однак окрім суто регуляторного впливу ре- форма має гарантувати дотримання націо- нальних інтересів з точки зору створення засад для ефективного використання власних енергоактивів. Одним з таких стратегічних активів якраз і є українська ГТС, яку євро- пейці розглядають як інструмент енергозабезпечення, а для України це ще і суттєве джерело наповнення держбюджету. Реалії складаються таким чином, що, незважаючи на політичну кон’юнктуру, основним контрагентом для України за транзитними контрактами є РФ. І якою б привабливою не була перспектива відмови від споживан- ня російського газу, ефективно використати свої транзитні потужності без її участі Укра- їна навряд чи зможе.
Наскільки Україна є готовою сьогодні до діалогу з РФ, можна оцінювати, враховуючи слова голови «Нафтогазу» А. Коболєва під час його відкритого звернення 7 вересня до депутатського корпусу Верховної Ради України. «Нафтогаз» виконує роль профе- сійної та ефективної зброї в газовій війні. Найближча битва цієї війни, зі ставкою у 50 млрд. доларів, розгорнеться незабаром у Стокгольмському арбітражі. «Нафтогаз» є стороною контрактів з «Газпромом» щодо імпорту і транзиту газу. Тому тільки «Нафтогаз» може вимагати відшкодування збитків, завданих «Газпромом» за цими контрактами, та приведення цих контрактів у відповідність до європейських стандартів,– наголосив Коболєв, пояснюючи також «недоторканність» компанії.– Ліквідація «Нафтогазу» може стати завданням тих, хто хоче зірвати цей арбітражний процес». Отже, з одного боку арбітраж, а з іншого– непрогнозований хід реформування «Нафтогазу» і відокрем- лення оператора ГТС. Де ж стратегія?
Ситуацію не варто недооцінювати
РФ не залишається осторонь і теж тисне. Вона заявляє про припинення транзиту газу через Україну після закінчення контракту в 2019 році і здатність компенсувати свої потужності за рахунок інших газопроводів. Так, на початку вересня «Газпром» вже поспішив заявити про перші дозволи органів влади Туреччини на реалізацію «Турецького потоку», за яким 63 млрд. куб. м газу на рік мають потрапляти від російської Анапи по дну Чорного моря до Іпсала на кордоні Туреччини та Греції.
Враховуючи, що Туреччина – це другий після Німеччини головний споживач російського газу (2014 р.– 27,4 млрд. куб. м) в Європейському регіоні, а її ринок за останні 10 років збільшився вдвічі, можна очікувати, що сторони не відкладатимуть свої обіцянки на потім. Тим більше що після спроби перевороту в країні турецький лідер залишився «вдячним» своєму східному партнеру. Щодо «Північного потоку– 2» не варто недооцінювати можливості РФ, бо «Північний потік» вже виконує свою функцію. Запланований термін введення в експлуатацію нового маршруту з Ленінградської області по дну Балтійського моря до Німеччини якраз збігається зі строком закінчення транзитного контракту з Україною– 2019 рік. Тут є вже і західні партнери (BASF/Wintershall, ENGIE, Uniper, OMV, Shell), а заплановані 55 млрд. куб. м на рік («Північний потік» і «Північний потік– 2»– 110 млрд. куб. м газу) мають доволі привабливий вигляд для ЄС на тлі ризикованого маршруту через Україну.
Український потенціал проти економічних розрахунків «Газпрому»
Варто проаналізувати, а що ж насправді може протиставити цим планам Україна. Українська ГТС має на вході 302 млрд. куб. м, у тому числі 21 млрд. куб. м з країн Європи, а на виході– 178 млрд. куб. м. На додаток є ще 12 підземних газосховищ сумарним обсягом 31 млрд. куб. м.
Для ефективної роботи цієї системи більша половина цієї потужності мала б використовуватися. Однак вона далека від максимального завантаження. У 2014 р. транзит російського газу впав до 59,4 млрд. куб. м, у 2015 р. збільшився до 67,08 млрд. куб. м, у січні– серпні 2016 р. становив 48,35 млрд. куб. м. Запланований обсяг транзиту за цей рік має скласти майже 70 млрд. куб. м.
У рамках російського контракту «Газпром» зобов’язувався транспортувати через Україну майже 110 млрд. куб. м, втім, уже сьогодні їх не виконує і заявляє про перспективу його подальшого суттєвого обмеження. «10–15 млрд. куб. м газу– транзитні потужності в напрямку України в центральному коридорі. Сьогодні ці можливості можна розглядати як потужності, які можуть бути використані в разі укладення нового транзитного контр- акту через територію України з 1 січня 2020 р.»,– повідомив у червні голова «Газпрому» О. Міллер. За його словами, така перспектива пояснюється економічною ефективністю, бо тариф на транспортування по «Північному потоку» становить $2,1 за 1000 куб. м на 100 км, тоді як через Україну– $2,5. Таким чином, якщо 20-відсоткову різницю в ціні порівняти з витратами на запуск та експлуатацію «Північного потоку-2», то вже за 25 років «Газпром» планує отримати понад $7 млрд. прибутків.
Іншим аргументом проти України російський газовий монополіст називає високі експлуатаційні витрати. Він вважає, що, якщо після 2020 р. законтрактувати транзит 30 млрд. куб. м газу через Україну, його додаткові витрати впродовж наступних 25 років будуть на рівні $25–43 млрд. Більше того, він акцентує на екологічних ризиках, таких як викиди 112 млн. т СО.
Таким чином, на сьогодні Україна не має жодних гарантій для своєї ГТС. І якщо ще вдасться генерувати фінансові потоки для держави за рахунок вартості транзиту (до $2 млрд), діяльності «Укртрансгазу» (до 31 млрд. грн) і податків (до 6,5 млрд. грн) упродовж найближчих трьох років, то без чіткого бачення плану дій України щодо використання ГТС, РФ може-таки свої плани реалізувати. Крім того, слід враховувати соціальні наслідки– ГТС забезпечує роботою 20 тис. робітників і годує їхні сім’ї.
Конкурентний газовий ринок– це невідкладна необхідність для України
Основне питання в умовах, які Україна готова запропонувати,– це або приваблива ціна на транзит, або «частка в бізнесі». Якщо дру- гий варіант є наразі неможливим, то залишається діалог. Певного напруження додає арбітражна перспектива, яка перетворює репліки сторін у змагання ультиматумів. Україна програє, бо не впливає на обсяги закупівлі ЄС російського газу. Навіть за умови доведення своєї правоти в Стокгольмському суді отримана компенсація не додасть їй конкурентних переваг.
ЄС наразі змушений маневрувати між Україною та РФ. Слід очікувати, що до моменту реалізації згаданих проектів Росії його позиція буде полягати в стандартному наборі інструментів – фінансовій підтримці закупівель російського газу в зимовий період та залученні української сторони до відновлення тристороннього формату переговорів.
На запитання, чи вигідно це Україні, варто відповісти – так. Ситуація змушує, але ефект буде тимчасовий. Україна має реформувати ринок природного газу і створити дійсно конкурентні умови на ньому. Демонополізація транзитних потужностей і доступ до них третіх сторін має відбуватися в національних інтересах без «олігархічного присмаку». Необхідно максимально використати перевагу наявності підземних газосховищ, розробити систему бонусів їхнього використання в контексті транспортування газу, удосконалювати тарифну політику.
Тільки відкрита та обдумана політика України може змусити РФ більше витрачати ко- штів на азіатському напрямку і не позбавляти українську ГТС свого статусу. Відкритий, конкурентний і стабільний газовий ринок в Україні – це найкращий аргумент для міжнародних партнерів, щоб її підтримати.
