Після багаторічної клопіткої роботи російських дипломатів та підкилимних зусиль ФСБ Москва нарешті примусила Туреччину ратифікувати угоду про будівництво газопроводу Південний потік. Газова гілка має сполучити РФ та Європу в обхід України, сягнувши Італії. Для оптимізації логістики вона має пройти територією Туреччини та Болгарії, які періодично, то дають на це згоду, а то відмовляються. Що стоїть за проштовхуванням Росією ідеї газопроводу - реальні наміри чи політична гра?
Вже декілька років питання будівництва Південного потоку використовується Москвою, як елемент шантажу і тиску на Україну та європейських vis-a-vis. До реального будівництва Росія й не прагне, в першу чергу тому, що цей проект дуже дорогий - російський бюджет сьогодні не спроможний забезпечити фінансування. Ще у 2012 році, після першої заяви про будівництво, його вартість становила 16 млрд дол, а вже через два роки сума зросла до 24 млрд дол плюс 10 млрд дол по європейській частині території. Враховуючи інфляційні процеси, можемо припустити, що на 2016 рік ціна будівництва може сягнути 50 млрд дол.
Зваживши всі "за" та "проти" будівництва Південного потоку потрібно врахувати, що Туреччина є членом НАТО, а газопровід побічно сприяє зміцненню воєнної сили РФ. Також не варто забувати позицію США, які більш інтегровані з Туреччиною, ніж РФ, і які категорично проти будівництва Південного потоку. Так, американський сенатор Джон Маккейн особисто звернувся до болгарського уряду з закликом відмовитися від газопроводу. Профіцит сланцевого газу в США підштовхує до експорту, який вони планують здійснювати і до Європи. Вже ведуться переговори про спорудження терміналів для отримання скрапленого газу в Хорватії та Греції. Тому США вкрай не зацікавлені в існуванні Південного потоку.
В цій ситуації РФ робить помилку, не враховуючи позицію України. Не секрет, що Україна заробляє на транзиті російського газу до 3 млрд дол. При спорудженні південного газопроводу, яким планується прокачувати 63 млрд кубометрів газу, Україна зароблятиме вдвічі менше. Роздуте его Путіна навіть не допускає думки, що Україна може досить продуктивно захищати свої інтереси й зірвати будівництво Південного потоку. Хоча це так і є насправді. Українська дипломатія спромоглася вибудувати міжнародну позицію щодо РФ так, що заблоковано не лише будівництво Південного потоку, але й другої гілки Північного потоку. Тому РФ, щоб мати з нього хоч якусь користь, використовує проект як інструмент шантажу та тиску.
Цікавою є заява президента РФ Володимира Путіна від 1 грудня 2014 року. "З урахуванням позиції Єврокомісії, яка не сприяє реалізації цього проекту, з урахуванням того, що ми нещодавно отримали дозвіл від відповідних інстанцій в Нідерландах... позитивне рішення. З урахуванням того, що ми досі не отримали дозволи Болгарії, ми вважаємо, що Росія в цих умовах не може продовжувати реалізацію цього проекту", - сказав Путін на прес-конференції за підсумками переговорів зі своїм турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом.
Ці слова і є правдою стосовно будівництва газопроводу, а також підтвердженням тези, що Південний потік - лише інструмент політичного тиску, який використовує Москва проти своїх опонентів, і чергова заява про його реалізацію - лише політична гра.
