Народний артист України Анатолій Гнатюк присвятив Національному драматичному театру ім. І.Франка практично все своє життя. У розпал війни він з однодумцями створив концертно-фронтову бригаду, яка заряджає наших бійців на перемогу. В інтерв’ю "Апострофу Lime" Анатолій пригадав виступи на передовій, розповів про знаменитого брата, заздрість колег та лицемірство лжепатріотів.
Читайте також: Олег Винник зі своїм ковтком свіжого повітря змусив військового записати відео у відповідь.
Анатолій Гнатюк
- Анатолію, пригадайте, де Вас застала велика війна? Чи не було у Вас думки, про яку говорять багато акторів, мовляв, все – моя професія буде непотрібна?
- Повномасштабна війна застала мене в Києві. Тоді мене просто охопив жах, бо ще 23 лютого я виступав у лікарні перед медиками. Після концерту мене запитували, чи буде війна. І я запевняв, що це неможливо. Але все виявилося навпаки. Орки і нелюди пішли проти українського народу та всього людського.
У той момент я не думав про професію і про свої естрадні концерти, бо був внутрішньо зруйнований. У такому стані через два дні я побіг в центральний військовий госпіталь здавати кров для бійців. Я займався волонтерством, допомагав переправляти ліки. Якось не думалося у ті дні, що буде з моєю професією. Я думав, що буде з Україною.
У березні дав сольний концерт у бомбосховищі, де проживали родини поліцейських. Цікаво, що концерт розпочався вночі, бо всі чекали хлопців, які повернуться з бойового чергування. Три рази на біс співав "Смереку". Тоді я відчув, що моя професія потрібна. Згодом були концерти в Борисполі.
- Ви з 2014 року їздили в АТО, а з 2022 мандруєте з концертно-фронтовою бригадою. Якими Ви повертаєтесь в театр після виступів перед захисниками?
- У нас чудова команда. Мої друзі – актори театру Франка, артисти Олексій Паламаренко і Андрій Романій. Пригадую, як ми возили волонтерку в Чугуїв, де ми вивантажували допомогу в Палаці культури, якого наразі вже немає. Він зруйнований. Тоді було не до апаратури і ми дали імпровізований концерт, де я співав а капела. Згодом ми поїхали у Волноваський район Донецької області з гуманітаркою і концертом. Також виступали за сім кілометрів від краю міста Донецька. Це був 37 мотопіхотний батальйон.
Читайте також: Це непросто: Джамала розповіла, як поєднує материнство з творчістю.
- Невже Ви не відчували страху?
- Ні, було страшно. Але я переборював його і коли бачив наших хлопців і дівчат, оптимістичних і заточених на перемогу, заряджався впевненістю, та внутрішнім спокоєм. Хоча все мало бути навпаки. Я був дуже приємно здивований, коли побачив дівчат причепурених, красивих, вони навіть там, у важких умовах, мають чарівний вигляд. Після концерту ми фотографувалися на збитій ракеті к***пів. І раптом - вибух. Ми здригнулися, а комбат: "Спокійно, це наші". Згодом пролунав другий вибух. А коли був третій, комбат відреагував: "О, а це вже не наші". І в цей момент з бліндажа виходить лікар, закріплений за цим батальйоном, і на посмішці каже: "Хлопці, уйо***те звідси, щоб потім я вас по шматках не складав". І ми його швиденько послухали, зібралися і поїхали…
З військовими
Також ми виступали у Волноваському районі. Ми дали концерт і переночували у штабі на підлозі, обнявши автомати, бо зовсім неподалік було дуже гаряче. Цікава історія була у Лиманському районі Донецької області, за 15 км до лінії вогню. Коли комбат побачив, що ми привезли з собою апаратуру, дві колонки, пульт і мікрофони, то категорично заборонив давати концерт. "Звук буде летіти, не можна. Може, під гітару тихенько", - запропонував він. Але ж ми так хотіли подарувати захисникам мистецьке задоволення по максимуму. І комбат пішов нам на зустріч, концерт був у глибокому яру, аби звук не розлітався. Хлопці сиділи на схилі, як в амфітеатрі, і слухали наш концерт. Це незабутні емоції.
У Слов'янську
- Чверть століття Ви граєте роль Шельменка-денщика. Чи можемо ми говорити про актуальність цього образу та сучасне його прочитання?
- Так, п’єса "Шельменко-денщик" актуальна і наче написана про наших бійців. Український солдат з будь-якої важкої ситуації виходить переможцем, не втрачає бойового духу, оптимізму та почуття гумору. Мені пощастило з такими хлопцями спілкуватися та виступати перед ними.
До речі, ще в 2016 році ми возили цю виставу на фронт – у містечка Кремінне і Сватове. Військових привозили прямо з передової на виставу. Цікаво, що під час Другої світової війни вистава "Шельменко-денщик" у тодішньому прочитанні була дуже популярною на фронті. Бо кожен солдат дивився на непереможного Шельменка і вірив у те, що він живим-здоровим повернеться додому.
Читайте також: Олег Винник висміяв пропозицію про дует зі своїм "двійником".
- Зіграти Голохвастова, Остапа Бендера – це також великий успіх. За які знакові ролі Ви особливо вдячні Мельпомені?
- Актори часом кажуть, що ролі, як діти. Це частина серця і душі. Якщо ти професіонал, то маєш любити кожну роль. Але все-таки є знакові герої. Виставу "За двома зайцями", де мені довірили образ Голохвастова, поставив режисер Сергій Данченко. Десять років я грав цю роль. Мріяв багато років зіграти Остапа Бендера і дякуючи режисеру Дмитру Чирипюку я втілив цей образ на сцені. Цікаво грати одразу три ролі у виставі "Крейдяне коло" за Бертольдом Брехтом. А нещодавно Петро Ільченко запросив мене зіграти трагікомедійну роль Стьопочки у виставі "Житейське море" за І. Карпенком-Карим.
- А як Вам креативиться у виставах, де драматургом є Ваш син?
- Мені пощастило, що Богдан є драматургом. Я дуже люблю вистави "Кафе "Республіка", "Ідеальний шторм". Ми вже протягом шести років граємо виставу "Украдена краса" за п’єсою мого сина Богдана у театрі "Сузір’я". А нещодавно відбулася прем’єра у Будинку офіцерів нової п’єси мого сина "Останній консул", присвячена темі незалежності України. Богдан, працюючи над цією п’єсою, занурився в історію, вивчав матеріали про українського консула Василя Оренчука, який представляв інтереси УНР. А вороги цього персонажу у виставі – дві рідні сестри-німкені, які воюють проти незалежності України (одна комуністка, а інша - фашистка).
- 27 серпня Богдану Ступці могло б виповнитися 83 роки. Вам пощастило працювати з Богданом Сильвестровичем на одній сцені. Яким він був як партнер та наставник?
- Перебуваючи з Богданом Сильвестровичем на одній сцені, я тоді, молодий актор, не розумів, що поруч зі мною геній українського театру. Він був дуже вимогливим і до себе, і до партнерів. Богдан Ступка завжди наголошував, мовляв, якщо у тебе вистава, то можна не прийти лише в одному випадку, якщо ноги переїхав трамвай, не доведи Боже. Він об’єднував нас, організовував неформальні зустрічі-святкування після прем’єр вистав, початку та закінчення театрального сезону та інших знакових подій. І я ще додам, що велике можна побачити лише на відстані. Коли Богдан Сильвестрович пішов у засвіти, ми все більше розуміємо, з якою легендою нам пощастило працювати.
Читайте також: "Настя вже не та": Потап несподівано показався в компанії легенд Boney M.
- Світ творчих людей – це не лише про успіх, а й про конкуренцію та заздрість. Як Ви втираєте носа заздрісникам?
- О, заздрість є і в театрі, і на естраді. Хоча ми навіть іноді радіємо один за одного (сміється). Мені в обличчя часто посміхаються, а за спиною говорять зовсім інше. Але знаєте, я з роками став мудрішим. Ось недавно почув плітки, мовляв, пісню Віталія Рябчуна погано співаю. А я собі думаю - та яке погано, прекрасно співаю, образ тримаю, чистесенько все лунає. Ця критика мене не зачіпає. Бо є головні речі – перемога, мир і спокій у родині.
"Головні речі – перемога, мир і спокій у родині"
- А як бути з "напівватниками" у театрах, кіно, естраді, які раптом стали патріотами? Як вважаєте, вони поміняли ціннісні орієнтири?
- Це дуже складна проблема. Щодо колег, які засвітилися в російських серіалах, скажу таке – кожна людина має право на помилку. Це можна пробачити людям, які знімалися до 2014 року. Бо ті, які були пов’язані з Росією, коли розпочалася війна, для мене не є колегами, я їм руки не подам. Не можна було після 2014 зніматися в російських серіалах і там, і тут. К****ам було дуже вигідно створювати фільми у нас, бо це було дешево. В головних ролях вони задіювали своїх акторів, а в масовках, на другорядні ролі запрошували українських, за мізерну оплату, до речі. І я переконаний, що не всі зрозуміли, що "п’ята колона" все ще тут і хоче заволодіти нашими умами. Є, на жаль, зрадники, які принишкли. Тішить те, що їх мало. Але їх я відчуваю на енергетичному рівні. Звісно, не хочу переходити на персоналії і виносити сміття з театрального та естрадного життя. Але мені ця проблема болить.
- Свого часу у ЗМІ були фейки про виступи Вашого брата Миколи Гнатюка у Росії, які Ви успішно розвінчували. Зараз Микола в Німеччині чи повернувся?
- Після тих фейків Микола взагалі просить мене не розповідати про нього. Але для вас я порушу обіцянку. Він все ще тимчасово перебуває у Німеччині, досі гостює у сина.
Читайте також: "Дуже скромно": що відомо про новий модний тренд, що підірвав TikTok.
- Він часом виступає за кордоном?
- Ні, Микола взяв творчу паузу, та і вік уже такий, поважний. У Німеччині не виступає. Але я переконаний, що він повернеться в Україну і ще буде співати для нашого народу. Ми з ним постійно на зв’язку. Микола є дуже віруючою людиною, молиться за нас і нашу перемогу. І ми ще точно разом заспіваємо.
- Кожна пісня у Вашій творчості – це маленька вистава. Вам цікавіше грати у театрі чи більше довіряєте естраді?
- В театрі мені легше працювати, бо коли ти граєш виставу, то з тобою на сцені колеги, декорації, музика, світло і все працює на ідею вистави. А коли співаєш пісень, то часто виходиш без якогось освітлення та ефектів, один на один з глядачем. І важливо донести їм історію чи-то про батьків, чи-то про кохану, чи-то про розлуку за нетривалий час. І коли все вдається, це успіх, який ти дуже цінуєш.
- Зараз працюєте над новим альбомом?
- Я співпрацюю з поетами-піснярами Віталієм Рябчуном та Юрієм Піжуком, а нещодавно справді замислився про новий альбом. Справа в тому, що дід моєї дружини – поет Євген Чередниченко. Дружина давно казала, що варто звернути увагу на його поезію. Я зустрів прекрасного композитора Олександра Яшина і він відчув та пройнявся цією поезію. Згодом написав багато пісень на слова Євгена Чередниченка. Вони мають майбутнє. І це дуже важливо для моєї родини.
Раніше ми писали, що Інна Мірошниченко відреагувала на жорстоке побиття дружини військового. Скандал набув неабиякого розголосу.
