Минуло два роки відтоді, як Петра Порошенка обрали президентом України. За два роки свого правління глава держави був більш успішним на міжнародній, ніж на внутрішній арені, розповів "Апострофу" науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва, німецький політолог АНДРЕАС УМЛАНД.
- 25 травня 2014 року Петра Порошенка обрали президентом України, а 7 червня він вступив на цю посаду. Як би ви в цілому оцінили його роботу за ці два роки?
- Поки що я б зробив загалом негативні висновки. Тому що той процес трансформації, який, здавалося б, повинен був розпочатися у 2014 році, дуже повільно і лише частково просунувся. Ті проблеми, які були два роки тому, залишилися. Безумовно, є прогрес у деяких сферах, але і він більше пов'язаний із зовнішнім тиском або ж активністю громадянського суспільства, а не є результатом активності та ефективності президента.
- В яких сферах допущені основні промахи?
- Сфери, де допущені основні промахи, – це, звичайно ж, внутрішні реформи, держуправління, боротьба проти корупції, зокрема реформи, спрямовані на створення правової держави. Я знаю багатьох іноземних оглядачів, дипломатів, представників донорських організацій, які незадоволені результатом цих нібито проведених реформ. Про реформи в Україні дуже багато говорять, але роблять в рази менше. Адже були чудові результати: нова поліція, впровадження системи держзакупівель Prozzoro. Однак це одиничні випадки, адже велика частина реформ поки що не втілена.
- Чи є у вас пояснення, чому реформи не здійснюються, що заважає цьому процесу?
- Нема докорінної зміни функціонування української соціально-економічної системи. У цьому, як не дивно, і є весь корінь зла. Вона все ще будується на поняттях – на блаті, на круговій поруці, на патронізмі, на особистих знайомствах і зобов'язаннях. Немає правової держави, сучасної соціально-економічної системи.
- Ви маєте на увазі оточення президента?
- У принципі велика частина верхівки сьогоднішньої влади України, в тому числі оточення президента, депутати, - всі вони функціонують ще за старими правилами корумпованої системи і закулісних ігор, олігархії. Мабуть, є якась культурна проблема того, що люди виросли в цій системі закулісних домовленостей і не в змозі звільнити себе від цього. Але саме не реформування виборчої та партійної систем України є фоном, на якому всі інші проблеми розвиваються.
- Президентство Порошенка ознаменувалося ще й залученням до влади іноземців, зокрема представників грузинської команди. Сьогодні практично всі з них або звільнені, або пішли за власним бажанням. Це також можна розцінювати, як промах Порошенка?
- Склалося таке враження, що всі ці іноземці в українську політику запрошуються швидше для іміджевих функцій. Але насправді, мені здається, що ці іноземці не потрібні. Якщо була б інша система держуправління, виборча система, а згодом, і інший парламент, Україна сама б впоралася зі своїми проблемами, без іноземної допомоги. Але, на жаль, я не бачу поки що докорінних змін у системі держуправління та партійно-електоральній системі.
- А які це конкретно мають бути зміни?
- Складається таке враження, що в Україні немає взагалі політичних партій (у тому вигляді, в якому вони повинні бути). Вони постійно змінюються. Нині найстарішою партією в парламенті є "Батьківщина", яка також відносно нещодавно з'явилася. Всі інші - ще молодші. Але люди ті самі залишаються, тільки під іншими гаслами. Я думаю, що влітку 2014 року найбільшою помилкою стала не зміна виборчої системи для парламентських виборів. Це створило передумови для повернення багатьох депутатів зі старого парламенту, появи знову олігархічних груп з їхнім впливом на парламент, що підриває на найбазовішому рівні законодавчий процес і створює багато наступних проблем.
- Сьогодні багато хто порівнюють президентство Порошенка з часом Віктора Януковича. Офшорні скандали, корупція, вплив олігархічних груп у парламенті... Наскільки виправдані такі порівняння, як вам здається?
- Я б не став говорити про повторення того, що було за Януковича і є нині при президентстві Порошенка. Так, дійсно, у Порошенка залишилися приватні економічні інтереси. Принаймні, для іміджу президента це проблема, але не більше того. Я бачу в президентстві Порошенка більше схожості з президентством Ющенка. По-перше, тому що Порошенко був свого часу тісно пов'язаний з Ющенком, навіть хрестив його доньок, та й взагалі відігравав значну роль у сварці Юлії Тимошенко з Віктором Ющенком. І що найбільше їх об'єднує, так це те, що Порошенко більше зайнятий своїм президентством, ніж країною. Тому так само, як і Ющенко, він не зумів переформувати українську державу. Звичайно, тепер є більше успіхів у реформуванні, ніж коли-небудь раніше. За два роки було дійсно досягнуто певного прогресу. Але, знову-таки, я б це пов'язував з тиском іноземних донорів та активністю громадянського суспільства, а не з самим Порошенком.
Тиск іноземних донорів, про який ви говорите, чи свідчить він про появу союзників в України і більш або менш ефективну зовнішню політику Порошенка?
- Так, у міжнародній політиці Порошенко став більш успішним, ніж у внутрішній. Він чудово говорить, чудово виступає англійською мовою і добре тримається на публіці. Однак не активність або показуха, яка переважно була під час реформ всередині країни, підриває і зовнішню політику України. Багато західних партнерів розчаровані. Водночас підписання другої Мінської угоди в такому вигляді, в якому вона сьогодні є, було великою помилкою.
- Чи можна було в тій ситуації вчинити інакше?
- Так, тепер, напевно, Порошенко легко критикувати за це, тому що тоді були складні часи, йшла війна, була загроза подальшого наступу Росії вглиб України. Він був під великим тиском не стільки Заходу, скільки загальнонаціональних інтересів України. Йому потрібно було прийти до якоїсь угоди з Путіним. Але тим не менше цей текст угоди нині є величезною проблемою для України. Тому для мене особисто це питання відкрите – чи потрібно було цей документ підписувати тоді в такому вигляді.
- Що ви скажете про останні призначення в українському уряді – про Володимира Гройсмана як прем'єра, запрошення польських фахівців?
- Західні партнери сильно розчаровані, тому чекають результатів. Багато в чому через це і були такі попит і увага до іноземним експертів усередині українського уряду. Тому що довіра до українських політиків є низькою.
У Гройсмана тепер є шанс стати реформатором. І те, що він запросив Міклоша і Бальцеровича (польський реформатор Лєшек Бальцерович та словацький Іван Міклош, - "Апостроф"), – радує. Можна тільки сподіватися, що Гройсман стане незалежною фігурою. Я б ставився до нього відкрито. У тому сенсі, що в нього хороша репутація. Він уже встиг показати себе як людина справи. До того ж запрошення Бальцеровича і Міклоша має важливе значення, оскільки і той, і інший завжди будуть загрожувати своїм відходом з команди Гройсмана, тим самим впливаючи на прийняття рішення. Я думаю, що Гройсман це знає, і це ще раз говорить про те, що він серйозно налаштований на реформи. Більше, ніж Яценюк.
