2019 рік став переломним для України. Рубіконом стали президентські вибори. Двигуном цих процесів були не тільки політики, а й суспільство в цілому. Причому процес відбувався на тлі консолідації та духовного піднесення більшості українських громадян. Чого ж чекати в політичному житті країни в новому - 2020 році спрогнозували експерти Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко та Максим Степаненко.
Бажання змінити перебіг історії
"Електоральна революція" 2019 року робилася реальною більшістю громадян, які раніше в основному займали позицію спостерігача. Але, після трагічних подій Революції гідності, стали активним учасником процесів. Події 2019 року можна назвати своєрідною хоч в деякому сенсі і запізнілою реакцією раніше не активних громадян на політичні події. Це реакція на дії влади, а саме значної частини "старих" політиків, які почали активно експлуатувати з корисливою метою тему війни, при цьому, не проводячи реальних реформ і не отримуючи позитивних економічних ефектів.
Це призвело до того, що більшість українців (а саме 73% тих, хто прийшов на виборчі дільниці) проголосували за радикальні зміни. Люди проголосували за "неполітика", грунтуючись виключно на довірі, а не на бекграунді кандидата або його програмних обіцянках. Основою підтримки Володимира Зеленського стала ірраціональна віра в його особисті якості, в його партію, що складається з випадкових і часом незрозумілих людей, в цілому, віра в краще життя.
Слід зазначити величезне бажання українців кардинально змінити своє життя і усталені політичні правила. Основою стало прагнення до створення нової атмосфери, а також припинення поділу суспільства на "правильних" носіїв істини і "блудних овець" або навіть ворогів. І це бажання залишиться основним запитом суспільства в 2020 році.
Довіра до Зеленського і нової влади дає теперішнім політикам досить широкий простір для маневру. Люди пробачають новій владі скандали у фракції "Слуга народу" (СН), призначення одіозних чиновників та інші промахи, аби отримати результат і відчутні зміни та покращення життя. Цим також можна пояснити невдалі спроби створення нового "Майдану". Поки українці не готові виходити на майдани і розгойдувати політичну ситуацію. Більш того, значна частина суспільства готова і далі підтримувати владу і брати участь її ініціативах. На жаль, новопризначені політики мало використовують цей ресурс. Безумовно, внутрішні сумніви і побоювання присутні, але бажання "повернути колесо історії" поки сильніше.
2020 рік як час очікування
Проте суспільний оптимізм рано чи пізно почне вичерпуватися. Це розуміє і сама влада, про це думають й пересічні громадяни. Тому перша половина 2020 року має стати часом перших практичних результатів.
У першу чергу, мова йде про вибудовування зрозумілої всім системи взаємодії влади, бізнесу і суспільства. Тобто про створення нових "правил гри" в цій тріаді. Це – і нові правила оподаткування та легалізація тіньових бізнесів, упорядкування земельних відносин і нове трудове законодавство, підвищення соціальних стандартів та розширення можливостей народовладдя.
По-друге, це питання децентралізації, тобто вибудовування нових правил взаємодії центру і регіонів з чітким розмежуванням компетенцій, повноважень і зон відповідальності, забезпечених відповідними ресурсами.
По-третє, моделювання нової економіки України, основою якої має стати внутрішнє інвестування національного капіталу і гарантована підтримка з боку влади. Для цього потрібно відмовлятися від звичних практик отримання корупційної "ренти" в обмін на дотації з бюджету, і виробляти легальні і зрозумілі правила підтримки українського інвестора та захисту вітчизняної продукції на зовнішніх ринках.
Треба врахувати, що серйозним викликом для нинішньої влади буде контроль транснаціоналізації української економіки. Мова йде про захід до України транснаціональних корпорацій (ТНК) після відкриття ринку сільськогосподарської землі з подальшою скупкою стратегічно важливого для нашої країни ресурсу. Безумовно, в глобальному світі економіка країни не може не потрапляти під вплив зовнішніх факторів та інтересів. Але діючі механізми захисту національних інтересів мають зробити цей процес максимально безпечним. В іншому випадку, ми отримаємо експлуатацію національної економіки зовнішніми гравцями і неможливість проводити суверенну економічну політику.
Кадрові зміни в 2020 році
На початку 2020 року варто очікувати кадрових змін. Вони торкнуться як уряду, так і, швидше за все, найближчого оточення президента. Причиною цих змін стане пошук першою особою держави нової моделі політекономічного компромісу. Цей компроміс важливий для можливості якісних змін в країні, оскільки в іншому випадку ми опинимося на порозі "війни всіх проти всіх", або створення антипрезидентської коаліції на базі традиційних фінансово-промислових груп.
Сьогодні на переговорах з великим бізнесом у Зеленського досить сильна позиція, адже більшість олігархів у цьому політичному циклі не змогли створити звичні системи впливу на уряд, парламент і сконцентрувати медіаресурс для формування "вигідного" порядку денного. Сьогодні відкрито своєрідне "вікно можливостей" для зміни старих правил взаємодії влади з олігархами. У зв'язку з цим, Зеленський може або отримати корупційну "ренту" від великого бізнесу, як свого часу вчинив Петро Порошенко, або створити дійсно нові правила, коли надприбуток олігархів інвестуватиметься до перспективних для країни сфер господарювання.
Швидше за все, збільшаться розбіжності між Зеленським і Коломойським, який всіляко намагається вести свою власну гру, створюючи безліч проблем президенту. Говорити про повне обнулення політичного впливу Коломойського поки рано, але про створення механізму стримування його амбіцій – у самий раз.
На початку 2020 року, ймовірно, варто очікувати зміни прем'єра і частини міністрів. Олексій Гончарук досі не продемонстрував ефективності в управлінні Кабміном. Він не зміг надати президентові практичні результати: ні зниження тарифів, хоча економічні передумови для цього є, ні збільшення соціальних стандартів. Токсичною стала і фігура міністра економіки Тимофія Мілованова, який, м'яко кажучи, не користується популярністю серед українців. Він явно не здатний на моделювання економіки, все більше складається враження, що він застряг у парадигмі бізнес-тренера.
Піде, швидше за все, міністр-спадок минулого уряду Оксана Маркарова (міністр фінансів). Вона - чужорідний організм в команді президента і його оточення. Її завдання полягало в підготовці бюджету і збереженні макроекономічної стабільності. Крім того, ще незрозуміло як обернеться для економіки, і в першу чергу для курсової стабільності, ситуація з ОВДП. Різке скидання ОВДП і падіння курсу може похитнути крісло під пані Маркаровою.
Недостатньо впевнено може себе почувати і Денис Малюська, якому вже зараз закидають бездіяльність у питанні протидії рейдерству. А от Арсен Аваков, вірогідно, як і раніше, залишиться константою українського уряду. Не варто також чекати особливих змін у сфері оборони та закордонних справ. Тут, швидше за все, Зеленський буде керуватися принципом "коней на переправі не міняють", а переправа в даному випадку – це конфлікт на сході України.
Непростим буде 2020 рік і для парламентської фракції "Слуги народу", у якої "турборежим" змінився внутрішньою турбулентністю. Від початку неоднорідна фракція СН продовжує сегментуватися на групи і сфери впливу. Правда, деякі з них втратили свою силу, як наприклад "група Павлюка", частина депутатів якої тепер безпосередньо орієнтується на вказівки Офісу президента. Неоднорідною стала і "група Коломойського". У першій половині 2020 року, швидше за все, збережеться тенденція до консолідації депутатів і орієнтирів на президента.
Великий виклик стоїть також перед партією "Слуга народу" та її новим главою-Олександром Корнієнком. Поки це фантомний проект. У партії немає структури, місцевих осередків, не проводиться відбір кадрів (особливо на локальному рівні). Партія вимагає свого інституційного оформлення, а не тільки існування на папері. Поки подібна робота не проводиться, але ж місцеві вибори не за горами. І перемогти місцеві еліти з фантомною партією не вийде. Тому початок 2020 року має стати періодом активного партійного будівництва.
Регіональна політика як виклик 2020 року
Особливо показовою буде ситуація в регіонах напередодні місцевих виборів. Українці або розширять мандат довіри до центральної влади або замкнуться на локальних інтересах, коли влада в Києві стане для них чужорідною, а в деяких моментах - навіть ворожою. І тоді повне "розшматування" країни стане неминучим і трагічним фактом української історії.
Незадоволення щодо очікувань призведе до реваншу нині опозиційних сил, які з великою часткою ймовірності зможуть перемогти на місцевих виборах президентський політичний проект. Що само по собі може бути цілком закономірним і нормальним з точки зору політичної конкуренції явищем. Але головним викликом у цій ситуації буде розрізненість опозиційних сил, які мають не тільки різні геополітичні орієнтації (Євросоюз і Росія), але і чітко виражену регіональну локалізацію електорату.
Безумовно, для мобілізації виборців вони будуть активно використовувати роками напрацьовані політичні наративи, наприклад мовне питання. Входитимуть до коаліцій з місцевими елітами, які після виборів фактично залишилися "за бортом" і не при владі. А ось вже у місцевих еліт завжди в рукаві є певні козирі у вигляді ідей "унікальних", "окремих" регіонів, транскордонного співробітництва з прикордонними державами, монополії на використання місцевих ресурсів та інше. Все це може призвести до поділу України, як мінімум, на "помаранчеві" і "біло-блакитні" частини, але можливо і більш глибокий поділ країни.
Також не виключена поява на уламках "старих" (до певної міри деморалізованих) акторів, нових опозиційних політичних проектів. Причому їхня політична риторика, швидше за все, буде рухатися в старому руслі, можливо, з невеликими модифікаціями і з присутністю нових осіб. За результатами місцевих виборів та у разі втрати довіри до Зеленського не виключений і розпад СН на кілька самостійних політичних проектів.
Найголовніше для стабільного і конструктивного 2020 року - це розуміння Зеленським і його командою того, що постановочні відео і створення привабливої телевізійної картинки - це ефективний інструмент передвиборної боротьби, але не управління державою. Тому для політичного виживання і розвитку країни необхідні реальні результати. А для цього необхідно відійти від мови "шоу" і почати говорити мовою національної проектування.