Серйозним викликом для української влади загалом, та Президента зокрема, став COVID-19. Пандемія оголила чисельні проблеми нашої держави, які сьогодні набувають критичних ознак. Негативна динаміка у різних сферах суспільного життя України, яку ми наразі спостерігаємо, не є наслідком виключно надзвичайних обставин, вона є закономірним результатом економічної, соціальної та культурної державної політики останніх десятиліть. Тобто це системна проблема, відповідь на яку має бути також системною. Причому до руйнування системи охорони здоров'я та протиепідеміологічних інституцій доклали руки всі попередні влади, але саме Володимиру Зеленському доводиться шукати найоптимальніші варіанти розв'язання дуже складних за своєю суттю проблем.
Читайте докладніше у дослідженні МЦПД "Рік Зеленського: втрачені можливості, час навчання чи підготовка до прориву?"
Наразі пріоритетом влади має стати вітчизняний бізнес, який в останні роки вимушений був існувати всупереч тому, що генерувала влада відносно нього. Це призвело до взаємного відчуження влади та бізнесу. Сьогодні президент та уряд намагаються подолати цю прірву, пропонуючи партнерство бізнесу в умовах кризи, але це, швидше, дії спрямовані на гасіння пожежі, в той час, коли потрібний новий комплексний підхід з урахуванням реальності, що змінюється. Теж саме стосується і вітчизняної науки, яка може допомогти владі впоратись з вірусом, але наразі перебуває в тяжкому стані занепаду. Як в принципі й система охорони здоров’я. Зараз найкращий час в партнерстві з бізнесом зробити капітальні вкладення в ці сфери.
Жорсткі карантинні обмеження, безперечно, виправдали себе, адже вдалося уникнути колапсу медичної системи. Проте все ж таки уряду не вдалося розробити зрозумілий українцям план виходу з карантину, який не просто психологічно набрид усім, а який висмоктав останні заощадження українців, тому будь-які заяви щодо продовження карантину дуже болісно сприймаються суспільством. Підливають масла у вогонь і місцеві еліти, які починають розкручувати "своїх" мерів, напередодні місцевих виборів спекулюючи актуальною та болючою темою для українців. І хоча ще не можна сказати, що ми перемогли хворобу, найбільше занепокоєння викликає економічна криза.
Дії української влади, здебільшого, є правильними з точки зору вирішення короткострокових завдань, але все більше відчувається брак розуміння довгих ризиків. Тому окрім "пожежних" дій влада має подолати кризу перспективи, продемонструвавши суспільству стратегію якісних соціальних та економічних змін в умовах світової економічної турбулентності. Стратегія повинна бути націлена на будівництво якісно нової України на основі сталого економічного розвитку, для досягнення справжніх стратегічних цілей.
Азовсталь
Модернізація нинішньої промислової бази України особливо у сфері машинобудування та виробництва, а також сучасних індустріальних технологій, передбачає високу концентрацію капіталу та активну роль держави як співінвестора й організатора супроводу даного процесу з боку наукових установ. Це спільне завдання для держави та великого бізнесу, яке може реалізовуватись у нових формах державно-приватного партнерства та можливо навіть шляхом створення спільних державно-приватних структур.
Необхідно відмовитись від ліберальних ілюзій, адже майбутній світ буде ще жорсткішим і прагматичнішим. В цих нових умовах, які конструює для нас криза, держава має бути активним актором, який взаємодіє зі своїм національним та дружнім транснаціональним капіталом. Роль держави варто реабілітувати. Необхідно виробити адекватну двоконтурну систему, яка буде здатна ефективно подолати майбутні як світові, так і внутрішні виклики. А для цього варто звернутись до політики дирижизму, яка має стати основою для побудови нового економічного курсу держави.
Від розв'язання структурних проблем залежить темп економічного зростання, можливість накопичення капіталу для розвитку національної економіки та зростання добробуту народу. Основними пріоритетами структурної перебудови економіки України повинні стати: 1) прискорений розвиток високотехнологічних галузей машинобудування, що дозволить модернізувати та оновити матеріально-технічну базу; провести реіндустріалізацію; 2) перехід від міжнародної спеціалізації на сировині та низькотехнологічних товарах до спеціалізації на середньо і високотехнологічних видах виробництв; 3) заміщення на внутрішньому ринку імпортних товарів конкурентоспроможними вітчизняними товарами. Запровадження за зразком Казахстану "економіки простих речей" – насичення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, стимулювання конкурентоспроможності обробної промисловості, і перш за все випуск широкої номенклатури товарів народного споживання. Мета розвитку "економіки простих речей" – створення конкурентоспроможних виробництв з метою забезпечення потреб населення і заміщення імпорту соціально-значущих продовольчих товарів.
Головним інструментом "дирижистської" політики виступає індикативне планування для приватного сектора економіки. Тобто держава діє на суб’єктів ринку не через введення обов'язкових планових завдань (як було в СРСР), а шляхом інформування про тенденції розвитку національної економіки, наміри уряду щодо перспектив і напрямків розвитку, рекомендацій суб'єктам господарської діяльності та створення преференційного режиму для певних секторів економіки. Варто зазначити, що податкові, кредитні пільги, субсидії, дотації, загальне оздоровлення бізнес-клімату тільки корегують дії ринкового механізму не підміняючи його. Базові економічні свободи – необхідна, але недостатня умова, тому що у світі діють відкриті й замасковані державні стимули для інвестицій (тобто дирижизм).
Створення численних переробних виробництв, що дають високу додану вартість, дозволяє добувній промисловості, модернізованому АПК, IT-індустрії капіталізуватися всередині України. Зараз Україна експортує додану вартість і цим потенціалом користуються більш розвинені країни. Провідними галузями мають стати високотехнологічні та енергоефективні індустріальні виробництва, АПК, IT-індустрія, туризм, транзит. Розвиток інфраструктури також є найважливішою точкою синергії, полем для залучення іноземних інвестицій та розвитку вітчизняних виробництв. Це динамічна модель економіки орієнтована головним чином на малий та середній бізнес. Його роль у постіндустріальній економіці та суспільстві постійно зростає: він створює переробну промисловість і обслуговує великі підприємства, створює нові робочі місця, не поповнює "офшори", забезпечує зростання добробуту, становить основу середнього класу.
Повноцінну інтеграцію в світову економіку Україна повинна пройти через створення українських транснаціональних компаній, тому що вони мають великі шанси пробитися на світовий ринок, швидше впроваджують нові технології, прискорюють модернізацію в суміжних областях, поповнюють держбюджет.
Для залучення інвестицій та впровадження інновацій в економіку держави створюють сприятливі умови інвесторам. На сучасних ринках для створення конкурентоспроможного продукту ресурсів однієї компанії зазвичай не вистачає, потрібна участь інших гравців. Тому каталізаторами інноваційного розвитку виступають кластери – міжгалузеві об'єднання фірм та інших організацій. Кластери, як правило, включають підприємства з виробництва готового продукту, постачальників комплектуючих виробів, обладнання, сервісних послуг. У складі багатьох з них – університети, науково-дослідні організації. Географічна близькість фірм-виробників готової продукції та постачальників сприяє швидкому поширенню інновацій, стимулює зростання ефективності, появі нових видів продукції. Кластер виступає як колективний підприємець, який поєднає переваги великого виробництва з гнучкістю, здатністю швидко перебудовуватися, властивою малому бізнесу.
