В окупованому Криму 218 осіб офіційно визнані кримськими політв'язнями. Понад 60 з них потребують термінової медичної допомоги. Україна передала їх списки Туреччині, аби Анкара посприяла в отриманні ними медичної допомоги та звільненні. “Апостроф” на полях міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” записав бліц-інтерв’ю з постійною представницею президента України в АР Крим Тамілою Ташевою про складнощі в питанні звільненні кримських політв’язнів, чому важливо залучати країни Глобального Півдня та радянські міфи, які давно пора розвінчати.
- Як змінилася політика РФ до тамтешніх жителів з початку окупації півострова? Тиск посилився?
- Звичайно, посилився. Після 2014-го року це переслідування, які відбуваються по відношенню до українців, кримських татар, представників різних етносів. Це тисячі переслідувань, порушень прав людини, міжнародного гуманітарного права. Після початку повномасштабного вторгнення, звісно, кількість репресій, людей, які переслідуються, зросла мілітаризація території півострова, свідомості людей, особливо наших дітей, звісно, тиск посилився в рази.
- Чому й кому ми завдячуємо у питання звільнення політв’язнів?
- Питання політичних в’язнів – це складне й багатогранне питання. Звільненню заручників приділяється окрема увага з боку військово-політичного керівництва нашої держави. На жаль, після 2019 року, коли відбулося перше звільнення цивільних заручників, лише невелику кількість вдалось звільнити. Після 2022-го здебільшого звільняються військовополонені, тому що обмін відбувається військовополонених на військовополонених. Україна, звісно, не має цивільних заручників, на відміну від РФ ми не беремо цивільних заручників в полон. Це означає, що ми не можемо обміняти наших цивільних на російських цивільних. Відповідно, процес звільнення цивільних заручників, включно з політичними в’язнями, ускладнюється. У цей багатогранний процес включаються на найвищому рівні наше військово-політичне керівництво, до цього процесу ми залучаємо наших міжнародних партнерів: Ватикан, країни Перської затоки, Турецьку Республіку. Ми дуже вдячні їм за те, що вони беруть на себе посередницьку роль.
- Залучення країн Глобального Півдня – чому це важливо у питанні Криму?
- З країнами Глобального Півдня або не західними країнами інколи простіше говорити через теми, які для них близькі. Це питання антиколоніалізму, корінних народів, мозаїкової структури нашого суспільства. На прикладі Криму це дуже видно. Там проживає найбільша мусульманська спільнота України. Для багатьох країн Глобального Півдня тема ісламу дуже важлива, наприклад, коли ми говоримо про азійські країни – Індонезія, Малайзія. По відношенню до Криму дуже чітко видно, починаючи з ХVІІІ століття, поселенський колоніалізм або та колоніальна практика, яку фактично зараз Росія використовує по відношенню до Криму, заселяючи його. Коли українська сторона в розмові з представниками Глобального Півдня використовує такі наративи, такі контраргументи, Глобальний Південь починає до нас більш відкрито, з розумінням ставитись.
Звісно, що на конференції ми не говоримо лише про Крим, це дуже важливо. Ми говоримо про більш глобальні питання, які частково пов’язані з Кримом, але загалом – з Україною. Це роль України у світі, витоки цієї війни, що це не локальний конфлікт, а насправді він дуже сильно впливає на весь регіон, у тому числі, на країни Глобального Півдня; це питання глобальної продовольчої безпеки - на прикладі Криму його легко пояснювати, тому що після окупації Криму Росія частково контролює Азовське й Чорне море. Ми говоримо, яким чином завдяки зусиллям і українських Збройних сил і західній підтримці ми можемо розблоковувати експорт зерна та інших продовольчих продуктів, незважаючи на дуже складні умови.
Також це питання радянської спадщини. Нав’язаний наратив про те, що Росія має глибокі зв’язки з країнами Глобального Півдня, з Індією, рядом Африканських країн – це не зовсім так. Тому що в спадщині Радянського Союзу у тому числі є роль України і українців. І українці будували мости, дороги, фабрики, індустріальні об’єкти в цих країнах. Варто про це говорити. Росія привласнює собі найкраще, говорить про це і намагається таким чином вибудовувати зв’язки з цими країнами. Ми ж намагаємось розказати, що роль України в розвитку в тому числі цих країн у часи Радянського Союзу була величезна.
Питання студентства – вже тисячі студентів, які вчаться або завершили навчання в Україні. І про це варто говорити. Тобто ми повинні працювати не лише з країнами західних демократій, а й з країнами Глобального Півдня.
- Ми чуємо не дуже приємні для нас “мирні плани”, згідно з якими окуповані території можуть залишитися за Росією. Як нам реагувати?
- Ми маємо базуватись на принципах міжнародно визнаних кордонів і статуту ООН. Бо в іншому разі це викличе цілу лавину різного роду територіальних претензій від ряду інших держав одна до одної. Саме тому потрібно наголошувати на питаннях територіальної цілісності. Ми говоримо про виконання Формули миру, запропонованою Україною. Вона є найбільш повною, відповідає як на виклики цієї війни Росії проти України, але й не лише. Один з пунктів Формули миру власне говорить про територіальну цілісність. Тому будь-які розмови щодо відступу України від своїх територій не можуть бути прийнятними. Україна наполягає на своєму – Україна має існувати в міжнародно визнаних кордонах. І звісно, що нам для цього потрібна підтримка наших союзників. Росія розуміє лише силу. І давши щонайменшу поступку Росії, ми будемо жити в умовах, що РФ може починати нову інвазію в Україну. Тому цього не можна допускати – Україна стоїть на своєму.
