Останні тижні ця дилема стоїть перед країнами Заходу все відчутніше. Бо з однієї сторони є розуміння, що терористи погрузли в Україні, з іншої - є ризик, що невеликі загони «зелених чоловічків» зʼявляться «неочікувано» в країнах Балтики, наприклад, а «неопізнані дрони» завтра спокійно літатимуть над Берліном.
Для цього великих сил не треба. Головне – посіяти паніку і спровокувати протести, що, мовляв, досить допомагати Україні, давайте хоч свої кордони захистимо. Ну, і підірвати авторитет НАТО – це вже вершина будь-якої гібридної спецоперації Москви, якою та марить.
Російський посол у Франції Мєшков відкрито пригрозив НАТО: «Це буде війна. Якщо НАТО зібʼє російський літак, це означатиме початок воєнного конфлікту».
У москви - невелике вікно можливостей для маніпуляцій - до 2029-го року, поки НАТО не перегляне всі протоколи безпеки (триває робота), не скоординує дії союзників і не наростить військовий потенціал, який вони вбивали самі ж протягом останніх трьох десятиріч. Але і РФ хоче переозброїтись до 2030-го. Питання, хто встигне першим. І у кого будуть на це гроші.
Я ж повʼязую активізацію Москви саме зараз з активною підготовкою зустрічі СІ та Трампа, яка має відбутися за кілька тижнів. «І мене, і мене візьміть, – волає путін зі своєї пісочниці. Інакше я потрощу на зло усім все, що потрапить під руку». Істерика, тупа істерика. Але все ще з нерозумінням більшості демократій, як її не просто зупинити, але й клінічно вилікувати.
