16 серпня на зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв відзначився цікавою заявою про українського президента. За словами Назарбаєва, в телефонній розмові з ним Петро Порошенко повідомив, що нібито готовий піти на компроміс відносно Донбасу, але йому це не дозволяє зробити Верховна рада. Як розповів "Апострофу" російський політолог Андрій Піонтковський, Порошенко навряд чи піде на ухвалення законів про вибори на Донбасі і так званий "особливий статус" на умовах Москви, оскільки розуміє, що це означатиме руйнацію України. Заяву казахстанського президента він вважає черговим актом російської гри, покликаним простимулювати тиск Заходу на Україну.
Заява Назарбаєва про готового до компромісів Порошенко - повернення до того періоду, коли Путін таврував "фашистів" і "бандерівців", але з великою повагою говорив про Петра Олексійовича. Знову Москвою ведеться та сама гра - ось мотиви цих дій. Я б на місці українського керівництва, суспільства та пишучої братії поставив би питання Нурсултану Абішевичу: а чи не готовий він піти на серйозний компроміс щодо північних територій Казахстану, чи немає чи в нього розбіжностей з цього приводу з його казахстанським парламентом?
Абсолютно точно можна стверджувати, що ця заява відбулося з ініціативи Москви. Навіщо це потрібно Назарбаєву?! Не було ніякої необхідності публічно обговорювати свого колегу, президента України, і його проблеми. Це — гра Москви в "хорошого" Порошенка і "погану" Верховну раду. Порошенко, можливо, їм і підігрує, відстоюючи таким чином позицію України. За два роки не вдалося зламати Україну на зміну її Конституції, на розмивання державності. Можливо, одним з методів опору Порошенко і є відмовка - "я б радий, та ось Рада не дозволяє".
Думаю, що Петро Порошенко як державний діяч прекрасно розуміє, що прийняття путінської інтерпретації Мінських угод — це руйнування української держави. Діалог з Москвою з цього питання Україні не потрібен. Адже Росія твердо хоче однієї речі, яка для України самовбивча — вштовхнути до її складу ракову пухлину контрольованих Москвою бандитських територій. Але Україна і, насамперед, президент Порошенко, не можуть дозволити собі посваритися зі своїми західними союзниками Францією і Німеччиною. А тим хочеться бути миротворцями, досягти якихось результатів у рамках Мінських угод, нобелівську премію миру, може, бажають отримати. Порошенко не наважується сказати їм твердо: "Ні, ми на це ніколи не підемо". Україні дуже важливо в очах світового співтовариства бути стороною, яка шукає миру, а не загострення. Це їй знадобиться, якщо дійсно, не дай Бог, почнеться повномасштабна війна. Порошенко продовжує маневрувати, щоб не образити західних партнерів.
Я з самого початку, з вечора підписання Мінських угод, говорив і повторюю це в розмовах з українськими колегами, що єдиний позитивний зміст Мінських угод — припинення вогню і лінія розмежування сторін. Все інше — ненаукова фантастика: Москва не передасть Україні контроль над кордоном, не виведе своїх військовослужбовців. А Україна, сподіваюся, ніколи не піде на те, що від неї вимагає Москва - на руйнування власної держави. Триватиме безплідне маневрування навколо інтерпретації угод.
Україні, мені здається, слід оголосити Крим і "Лугандонію" "тимчасово окупованими агресором територіями, які ми не збираємося зараз повертати силою, ми не хочемо кровопролиття". Нехай всю відповідальність за те, що там відбувається, несе Росія. Якщо вже світова спільнота так хоче виконувати миротворчі функції, нехай забезпечить реальне припинення вогню на лінії розділу.
Ці території — Крим і "Лугандонія" — повернуться потім, коли Україна досягне успіху в економічному і політичному розвитку - так само, як НДР повернулася в об'єднану Німеччину. А Росія не піде на загострення конфлікту, скажімо, на спробу взяти Маріуполь або пробити коридор до Криму. У Москві чудово розуміють, що тоді будуть посилені економічні санкції, Україна отримає летальна зброю, а втрати російських військ будуть досить великі і неприйнятні для російського суспільства. Всі ці загрози - блеф, вони націлені на руйнування України саме політичним шляхом — вштовхуванням підконтрольних собі територій.
Я б на місці українських керівників запропонував би таких "миротворців", які приїдуть до Києва в рамках Мінського процесу, почитати заключну декларацію саміту НАТО у Варшаві. Її підписали 28 глав урядів, а це значно більш високий рівень, ніж будь-які Мінські угоди. Там у параграфі, присвяченому ситуації на Донбасі, чорним по білому написано, що продовжується присутність і активна участь в бойових зіткненнях російських військ, а обстріли здебільшого ініціюються "сепаратистами". Нехай Меркель і Олланд це уважно прочитають, там же стоять їх підписи! Після цього їх так званий тиск на Порошенка і на Раду, до якого закликає Москва і про який говорить Назарбаєв, буде дуже непереконливим.
