12 липня почався конфлікт на кордоні між Вірменією та Азербайджаном. У МЗС України висловили глибоке занепокоєння щодо цього і заявили про свою підтримку територіальної цілісності Азербайджану. А конкретно - що провокація збройних сил Вірменії ставить під питання мирні переговори.
Це спричинило невдоволення у Вірменії. Українського посла викликали в МЗС у Єревані, а молодіжне крило найстарішої вірменської партії "Дашнакцутюн" влаштувало протести під українським посольством. Територію посольства і український прапор облили борщем із вигуками "Україна, не провокуй".
У МЗС України не розібралися в проблемі й писали заяву, користуючись старими лекалами і парадигмами. Це уже звично для Києва, який загалом не має зовнішньої політики і діє рефлекторно. В результаті цього відбувається маргіналізація сприйняття України на міжнародному рівні і втрата партнерської підтримки. Про це "Апострофу" розповів експерт "Українського інституту майбутнього" Ілія Куса.
Позиція України щодо відносин Азербайджану і Вірменії фактично не змінилася з 1990-х років. Яка вона була від початку ситуації в Нагірному Карабасі, така й лишається. Ми стоїмо на позиції мирного врегулювання і дотримання усіх протоколів, які були підписані, і дотримання перемир’я. Я думаю, що саме в цьому проблема: у МЗС писали заяву за старими лекалами і парадигмами, не розібралися до кінця, де зараз відбувається конфлікт і чому. Я не розумію, до чого тут територіальна цілісність Азербайджану, якщо конфлікт відбувається не в Нагірному Карабасі, а на державному кордоні. Фраза ця нічого не несла, але вона є чутливою для однієї зі сторін. Тим паче, що ми маємо велику дуже потужну проукраїнську й антиросійську вірменську діаспору. Для чого було псувати відносини на рівному місці?
Проте не бачу в заяві нашого МЗС прояву якоїсь державної політики. Документ цілком логічний до заяви про територіальну цілісність Азербайджану. Але вона й не свідчить про те, що ми займаємо чиюсь позицію. Це просто ексцес виконавця на рівні середньої бюрократії. Це вже звична для нас ситуація: коли роблять якусь дію, і вона призводить до негативних наслідків, то цю пожежу намагаються чимшвидше загасити.
Я сподіваюся, що цей невеликий скандал не вплине на наші відносини із Єреваном. "Дашнакцутюн" - це найстаріша політична партія Вірменії, їй понад 100 років. Це націоналісти. Але я не думаю, що борщ на стінах нашого посольства якось загрожує нашій країні. Це просто емоційна реакція, яка властива і для українських націоналістів біля посольства якоїсь країни, яка підтримала, скажімо, анексію Криму.
Читайте також: Турецька кухня: в чому небезпека війни між Вірменією та Азербайджаном і до чого тут Україна
Але такий "прокол" зі сторони українського МЗС відбувся не вперше і не востаннє, враховуючи стан нашої зовнішньої політики. Така необдуманість у заявах стосовно зовнішньої політики – це дуже небезпечно. Це вже призвело до негативних наслідків. Ми є маргіналізовані на міжнародній арені, бо не маємо бачення себе у зовнішньому світі. Ми не маємо зараз міцних стосунків, не можемо сказати, що покладаємося на держави чи коаліції держав, які стоять на захисті наших інтересів. У повноцінному розумінні зовнішньої політики в України немає. Є рефлексивні дії у відповідь на зовнішні подразники, які засновані на старих шаблонах та інтуїтивних маневрах окремих людей. Це дуже загрозливо. Бо маргіналізація означає, що у вас немає національних інтересів, ви не здатні ставити задачі й цілі, визначати пріоритетність, оптимізувати ресурси. І за вас це роблять зовнішні гравці – і ви стаєте залежними від зовнішніх процесів, якими не керуєте. Це загрожує втратою суверенітету і незалежності. Ми можемо дійти такого стану, коли не зможемо керувати своєю країною так, як хочемо, і обирати той шлях, який хочемо.
Символічно, Вірменія та Азербайджан є членами СНД. Це ще раз засвідчило, що ця організація – мертва. Вона нічого не вирішує, не має серйозного політичного та економічного впливу. Це просто консультативний майданчик, де країни колишнього СРСР збираються чисто для проформи. Із самого початку СНД так і не став впливовою потужною регіональною організацією, якою її задумували в 1990-х. Тож, до слова, Україна нічого не втратила від виходу з неї.
Зараз ніхто не знає, з чого почалося зіткнення. На кордоні між двома країнами є спільні території. Група азербайджанських солдатів поїхала убік вірменського кордону, там щось сталося, вони покинули свій автомобіль і повернулися назад. Що сталося потім – невідомо. Одні джерела кажуть, що вони спробували повернути своє авто і почалася стрілянина. Інші – що просто країни почали бити одна одну з артилерії. Треті джерела повідомляють про те, що якась зі сторін спробувала відхопити частину суперечливих прикордонних районів.
Хто перший відкрив вогонь – ніхто не знає, та це уже й не має значення. Зараз цікаво подивитися, як швидко все завершиться. Бо 14 липня прозвучали загрозливі заяви з боку Туреччини, що вони підтримують Азербайджан. Я не думаю, що Анкара втрутиться, хоча такий ризик є, враховуючи агресивну наступальну політику Реджепа Ердогана на всіх фронтах. Також можливо, що в конфлікт втрутиться Росія. Я думаю, що вона буде захищати Вірменію. Думаю, тоді Москва й Анкара будуть вести переговори, як це було у Сирії чи Лівії. Але ескалація не несе критичної загрози інтересам Туреччини, вигоди від якоїсь кампанії надто туманні, тож, я думаю, все обмежиться лише заявами.
Що стосується загрози удару Азербайджану по вірменській АЕС, то я думаю, що така вірогідність малоймовірна. Це, скоріше, чисто політичні заяви сторін, які мають демонструвати їхню рішучість та жорсткість один до одного. Але практична реалізація цих загроз призведе до катастрофічних наслідків для мирного населення та прикордонних районів, тому я не вважаю, що керівництво Баку та Єревана зараз зацікавлено у такій ескалації.
