За часів президентства Петра Порошенка в кулуарах любили жартувати про те, що тепер Міністерство закордонних справ переїхало на Банкову. Попередній гарант фактично монополізував не тільки зовнішньополітичні рішення, але навіть другорядні кадрові призначення, залишаючи МЗС функції "оформлення" прийнятих ним рішень. Результат провальної зовнішньої політики Порошенка перед нами - від безвиході в процесі мирного врегулювання конфлікту на Донбасі до зіпсованих відносин з усіма сусідами і навіть з таким стратегічним партнером як США. З приходом Володимира Зеленського з'явилася надія, що новий президент відкриє якісно нову сторінку у зовнішній політиці країни. Але вже скоро як два роки перебування президента на Банковій змушують зробити невтішні висновки: за винятком крихкого перемир'я на Донбасі ніяких зовнішньополітичних проривів досягти не вдалося. А українська дипломатія і за формою, і за змістом все більше повертається на колію Петра Порошенка, вбираючи далеко не кращі її боки. Чому новому президенту так і не вдалося створити нову зовнішню політику, читайте в матеріалі "Апострофа".
Вперед у минуле
"Далі падати вже нікуди, гірше бути не може", - говорили не під запис українські дипломати, відповідаючи на питання як справи під завісу президентства Петра Порошенка. Щодо врегулювання конфлікту на Донбасі - безнадійний глухий кут з щоденними обстрілами і втратами, Крим остаточно перемістився на задвірки міжнародного порядку денного, як і вся "українська", як її називають, проблематика. Фактично з усіма сусідами відносини зіпсувалися: французи і німці втратили інтерес до України, а після несподіваної перемоги Трампа в 2016 році вдалося погіршити відносини навіть з таким важливим стратегічним партнером як США.
Агресивна риторика Порошенко і задана їм неконструктивна стратегія МЗС приводила не тільки до напівпорожніх залів під час виступів українського президента на міжнародних майданчиках, а й до втрати будь-якої динаміки та ініціативи у зовнішній політиці. Все це множилося на мікро-менеджмент української дипломатії з боку Банкової: навіть дрібні призначення вимагали згоди чиновників адміністрації Порошенка, всі рішення підлягали погодження з президентом. Він вважав себе не тільки главою держави, але і міністром закордонних справ і, відповідно, втручався в усі і вся, перетворюючи МЗС в канцелярію, офіс по стенографуванню його "мудрих" думок і команд. Система "лягла на дно" і не подавала особливих ознак життя. Та й потреби в цьому ні у кого не було, а "кадрів Порошенка", які керували від його імені системою - міністра Клімкіна та заступника голови АПУ Єлисєєва - будь-який підхід повністю влаштовував.
Тому нового президента в МЗС зустрічали з великими надіями. Так, дипломатів трошки лякала невідомість зовнішньополітичних поглядів і позиції вчорашнього коміка, але його особа не відштовхувала. "Україна... вимагає нових ідей. Моє головне завдання - привести до влади порядних і патріотичних фахівців", - заявляв кандидат в президенти Зеленський. Але вже перші його кроки здивували МЗСівців: замість радикальних кадрових змін Зеленський оточив себе людьми з обойми Клімкіна-Єлісєєва, які були хедлайнерами і обличчям зовнішньої політики і Януковича, і Порошенка. А за майже два роки президентства Зеленського можна підсумувати, що у нового президента не виявилося ні нових людей, ні нових ідей. Сьогодні і риторика української зовнішньої політики, і кадрова політика, і спосіб керівництва українською дипломатією до болю нагадує часи Петра Порошенка. З єдиною різницею - тепер уже не президент, а голова його Офісу "і швець, і жнець, і на дуді грець".
Андрій Єрмак за рік перебування на посаді, яка навіть не передбачена Конституцією, повністю підім'яв під себе і президента, і його офіс, і фракцію, і уряд, в тому числі і МЗС. І якщо в перші місяці це ще приносило якісь результати - перш за все, йдеться про перемир'я на Донбасі - то зараз можна констатувати, що з кожним днем дипломатія Зеленського все більше нагадує так звану дипломатію попереднього президента, яка завела країну в глухий кут, проти якого в 2019-му році проголосували 73% українців.
За лекалами Порошенка
З початку своєї каденції глава президентського офісу Андрій Єрмак досяг кількох позитивних зрушень - перемир'я на Донбасі безумовно його заслуга. Але переляку від реакції на його пропозиції щодо створення дорадчих органів в рамках Мінського формату і атаки на радника секретаря РНБО Сивохо виявилося досить, щоб порохобісся почала стрімко повертатися. Сьогодні вже важко відрізнити заяви Єрмака і будь-кого з його людей від риторики Петра Олексійовича і його команди. Єрмак швидко засвоїв, що утримувати владу набагато простіше використовуючи агресивну патріотичну риторику, а миротворчі потуги можуть коштувати йому як мінімум посади, а ветерани ще й можуть його як Сивохо і по підлозі повозити. Будь який окрик з боку прозахідної частини опозиції відразу ж приводив до відмови від прийнятих рішень або звільнення людей типу Вітольда Фокіна.
Андрій Єрмак
Результати не змусили себе чекати. Процес врегулювання конфлікту поступово увійшов в глухий кут і втратив якусь динаміку. Єрмака всередині країни далі звинувачували в роботі на Москву, але для Кремля метушня і зміни української позиції привели до того, що головному українському переговірнику вже ніхто там не вірить. Переговори з Росією щодо Донбасу фактично "замерзли", а від рідкісних зустрічей радників в рамках Нормандського формату віє тією ж безнадією, що і в останні роки перед приходом Зеленського.
Але не вірять Єрмаку не тільки в Москві. Не довіряють йому і в Вашингтоні, де добре пам'ятають, що пригоди Джуліані і трампістов в Україні з пошуку компромату на сина нинішнього президента почалися із зустрічі Єрмака і адвоката Трампа в Мадриді влітку 2019 року. Київ кілька разів перебував на межі втягування у внутрішньополітичні баталії в США, з української сторони був ряд невдалих публічних коментарів, катастрофи вдалося уникнути, але осад все одно залишився. Для нового американського президента атака на його сина стала особистим викликом, і внесення кількох українців в санкційні списки США - тільки перші кроки. А заяви Банкової про те, що зазначені Вашингтоном українці повинні бути покарані, виглядають як дрібне підлабузництво. Українській владі потрібно було не чекати, хто виграє в США, а одразу ж жорстко відреагувати на публікацію плівок Деркача, які виглядають як відверте втручання в діяльність вищих державних осіб. Тепер же лайками в сторону Байдена нікого не здивуєш.
Не краще і по іншими напрямам. Після прогину під вимоги США з питання продажу "Мотор Січи" про конструктивні відносини з Китаєм можна забути надовго. Головне зараз питання - чи доведеться українським платникам податків заплатити 3.5 млрд.дол компенсації китайській компанії за втрати через зрив інвестиції.
Уже можна констатувати, що Україна так і не змогла вибудувати нормальних і взаємовигідних відносин з сусідами. Період легкого потепління з Угорщиною закінчився після першої ж провокації на Закарпатті, де місцеві депутати "посміли" заспівати угорський гімн. А замість Польщі на головного нашого союзника Єрмак вирішив просувати - за порадою британських розвідників - Туреччину. Видно, не читав Андрій Борисович книг ні з міжнародних відносин, ні з історії, а про Туреччину судить лише по відпочинку в Анталії...
Євросоюз теж втомився від України. Всі відносини звелися до питання експорту української деревини та отримання європейських кредитів. Після малозмістовного саміту в жовтні в ЄС запропонували просто перенести засідання Ради асоціації Україна-ЄС, яке повинно було відбутися 8 грудня. Його відклали як мінімум до лютого буцімто через пандемію коронавируса, проте європейські дипломати не особливо і намагаються приховати той факт, що тем для предметної розмови просто немає. Україна з дивною завзятістю повторює мантри про вступ до ЄС не дивлячись на те, що чинна угода про асоціацію прямо говорить, що не тільки статусу кандидата, а й навіть передумов для надання такого статусу в ЄС воно не передбачає. Мабуть, в ЄС вирішили почекати із зустрічами до тих пір, поки хтось в нинішньому керівництві країни нарешті прочитає те, що було погоджено і підписано президентом Порошенком.
Немає і не передбачається зрушень по завданню вступу України в НАТО. А Німеччина і Франція, які виступають локомотивами європейської політики, ставляться до України все прохолодніше. Від Зеленського і його оточення чекали нових ідей і підходів, але замість цього йде зачистка створених ЄС і США антикорупційних органів під прикриттям євроінтеграційної риторики а-ля Порошенко лайт.
Посли Єрмака
І якщо за змістом зовнішньої політики Єрмак хоча б пробував на початку своєї каденції діяти по новому, то по процесам прийняття рішень все залишилося як за часів Порошенко. Так, на Банковій вже більше не погоджують радників посольств, але це компенсується екстраординарними посольськими призначеннями. Історія з призначенням екс-міністра фінансів Оксани Маркаровой послом в США - яскравий приклад дурості кадрової політики діючої влади. На цій посаді вона замінила кадрового дипломата Володимира Єльченка, яка не пропрацював і року. Глава МЗС Дмитро Кулеба спробував підставити плече і взяти на себе відповідальність за це одіозне рішення, але йому чомусь абсолютно ніхто не повірив...
Схожа історія трапилася і з призначенням послом у Франції піарника Вадима Омельченко, який змінив кадрового дипломата Олега Шамшура. Як розповідають "Апострофу" добре поінформовані джерела, Єрмак просто розпливався від задоволення, розповідаючи про те, якого класного посла в Франції він знайшов. І мови знає, і в Ніцці вже кілька десятиліть живе - тобто країну знає, сім'я там, до французького істеблішменту вхожий - ну просто ідеальний посол... Про те, що це призначення порушує кілька базових принципів роботи будь-якої дипломатичної служби і є типовим конфліктом інтересів і проблемою в сфері безпеки, Єрмак напевно не здогадувався, а сказати, виявилося, нікому...
У МЗС швидко пристосувалися до такого стилю менеджменту зовнішньої політики з боку Банкової. Не вперше ж... "Складається враження, що зовнішньою політикою керує Офіс президента, а не МЗС", - відзначає глава Інституту світової політики Євген Магда в коментарі "Апострофу". Він окремо відзначає питання призначення послів: "В Китай поїхав старий знайомий Андрія Богдана Сергій Камишев, колишній заступник міністра Кабміну часів Азарова. До Франції відправили Вадима Омельченко, у якого взагалі немає досвіду дипломата. Хоча ми говоримо про одну з країн G-7. На тридцятому році Незалежності лава запасних українських послів виявилася неймовірно короткою. Як на мене, то ми відстаємо навіть від деяких країн на пострадянському просторі", - говорить Магда.
Хоча не в одних послів проблема, вважає український дипломат, старший радник Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук: "Посол - це виключно важливо, особливо якщо ми говоримо про такі країни, як США або Франція. Але посол - це руки, яким команда надходить з мозкового центру. Якщо немає команд, якщо немає стратегії, смислів, якщо мозок спить або просто, вибачте, зайнятий чимось іншим, тоді ніякі руки не допоможуть. Прочитайте зовнішньополітичні документи або коментарі на сайті президента, послухайте виступ президента перед послами ... Це або хаотичний набір гасел, або переспів старих пісень на новий лад. Хто і як це все підсовує президенту? Де система роботи госапарата і дипслужби, яка завжди була однією з найбільш дисциплінованих і якісних? Я багато писав виступів і текстів для керівництва країни, добре знаю, як працювала система по формуванню рішень, які потім проголошуються керівництвом країни - там кожна кома вивірялася, виступи перед послами або звернення до парламенту було путівником для роботи апарату на кілька років. Таке враження, що систему, яка так-сяк, але працювала перших 20 років незалежності, спочатку дискредитували, а зараз просто вимкнули і навіть не пробують реанімувати. Думають, що вільне падіння вниз може тривати до нескінченності, що можна призначити білих мишей зі знанням англійської мови на посольську посаду і вони теж будуть справлятися".
Хто радить раднику
Втім, передбачити таку ситуацію було не важко, якщо врахувати, що Зеленський фактично відмовився від своєї обіцянки "привести нових людей", залишивши на місцях тих же "професіоналів", які були при владі ще при Вікторі Януковичі, а потім зберегли свої посади за часів Порошенка.
"За часів Порошенка майже все вирішувалося на Банковій, МЗС повністю від неї залежав. В найважливіших випадках кадрові питання вирішувалися самим президентом, а в інших - Костянтином Єлісєєвим і його командою. Сьогодні теж ключові призначення робляться в Офісі президента. Сам Зеленський грає в цьому меншу роль, ніж Порошенко, але більший вплив є у Єрмака. Плюс сам міністр Кулеба в політичному плані залежить від глави Офісу президента, тому, в цілому, слід в руслі його політики. у порівнянні з порошенківська часом, зараз у МЗС є більше впливу в кадрові призначення, але роль залишається другорядною. І головне, що у МЗС немає можливості йти проти волі Офісу президента", - сказав "Апостроф "експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Найвпливовіший з дипоточення Єрмака - його нинішній заступник Ігор Жовква, який відповідає, якраз за зовнішньополітичний напрям. Здавалося, що при Зеленському його політична кар'єра повинна підійти до кінця - молодий президент обіцяв перезавантаження на всіх рівнях, і чиновник, за яким тягнеться довгий шлейф сумнівних зв'язків йому не потрібен, однак Жовква не тільки не вилетів, але ще і пішов на підвищення - в вересні 2019 го він був призначений заступником Андрія Богдана з міжнародних питань.
Ігор Жовква
Жовква не тільки є соратником сумнозвісного Владислава Каськіва, з яким він працював за часів президентства Януковича. На роботу в президентську адміністрацію його просунув відомий Анатолій Орел - апологет проросійського вектора зовнішньої політики України часів Кучми, а далі вся його кар'єра розвивалася завдяки протекції Сергія Льовочкіна, колишнього помічника Кучми і голови адміністрації Януковича.
Революція гідності не тільки не люструвала владу від таких кадрів. Радник Януковича "по інтеграційним питанням" Костянтин Єлісєєв став заступником глави адміністрації президентства Порошенка і відповідно підтягнув Жовкву на посаду керівника департаменту. А після президентських виборів Жовква просто зайняв місце, що звільнив Єлісєєв. За інформацією джерел "Апострофа", Жовква зараз користується неподільною довірою глави ОП і займається фактично всієї зовнішньою політикою крім переговорів з Росією, які Єрмак залишив за собою. Саме йому належать безліч нісенітниць, якими офіс Зеленського час від часу радує фейсбук співтовариство. Остання з них - заява Жовкви про те, що президент України буде "союзником президента Байдена в реалізації антикорупційних заходів в Україні". Чому боротьбою з корупцією в нашій країні повинен займатися Байден, а не українська влада, заступник глави ОП не пояснив.
Незважаючи на подібні ляпи, Жовква в останні місяці почав активно виступати в ЗМІ, в тому числі з деклараціями про зовнішньополітичні пріоритети України. Тобто не президент країни, не прем'єр і навіть не міністр закордонних справ, а заступник глави президентського офісу - інституції, яка взагалі не передбачена Конституцією країни і не має повноважень у зовнішній політиці, визначає зовнішньополітичні пріоритети! Хоча, якщо уважно прочитати те, про що заявив Жовква, то важко стримати іронію.
Пріоритети, як виявилося, дуже нові і конкретні: "Мир на деокупованому Донбасі, Крим в складі нашої держави, Україна активний міжнародний гравець - це три ключові цілі, які визначатимуть пріоритети для дипломатичної команди України у 2021 році". Замість опису стратегії деокупаціі і повернення Криму заступник голови ОП обійшовся переліком іноземних держав, з якими Україна має намір співпрацювати. Правда, яким чином зазначені в публікації Азербайджан, Угорщина і Об'єднані Арабські Емірати допоможуть нам з Кримом і Донеччиною, заступник Єрмака не уточнив. Ймовірно, це і є горезвісний план Б, про який так часто згадують на Банковій.
Імовірність того, що подібні зовнішньополітичні розробки готувалися дипломатами Міністерства закордонних справ України або Інститутом стратегічних досліджень при РНБОУ, вкрай мала. Ймовірно, це вже стиль чиновника з двадцятирічним стажем роботи на українських президентів від Кучми до Зеленського: мінімум конкретики, максимум пафосу. Для більшого ефекту, все це потрібно приправити патріотичними вигуками і заклинаннями на адресу наших стратегічних партнерів про те, як вони важливі для України, а Україна - для них.
Чи варто дивується, що на тридцятому році незалежності Україна фактично не має союзників, шанси на вступ в ЄС і НАТО близькі до нуля, країна залишена сам на сам з російською агресією? І що у МЗС немає іншої альтернативи, ніж вторити подібним мантрам і чекати чергової цінної вказівки з Банкової?
В результаті такої зовнішньої політики на другому році президентства Зеленський остаточно перейшов на накатану його попередником колію. Радикальні кроки по вирішенню життєво важливих зовнішньополітичних проблем, яких українці очікували від нового президента, як виявилося, вимагають кваліфікації, мужності і політичної волі. І, до того ж, вони несуть за собою ризики і приголомшливу критику, яка особливо боляче б'є по самолюбству, що дуже болісно сприймається вчорашніми улюбленцями публіки. Перехід на порошенківську колію менш ризикований і більш привабливий, навіть якщо швидше за все призведе до того ж результату. Порошенко непогано грав на публіку. Роль агітатора-пропагандиста, який однією рукою продає цукерки в Росії, а іншою підписує антипутінські філіппіки, була для нього природною. Чи зможе Зеленський зіграти роль Порошенко краще, ніж сам Порошенко? І чи сподобається йому отриманий для нього Єрмаком і його командою результат?
