План перемоги – абсолютно непристойна, звичайно, витівка президента Зеленського. Такі речі, чутливі до питань оборони та національної безпеки залучених до обговорення сторін, та ще й у ситуації тотального загострення, обговорюються в таємних кімнатах із щільно завішеними шторами або через шифровані канали зв'язку. Він вивалив обговорення стратегії перемоги у громадський простір і влаштував багатоденний промотур західними столицями. Зрозуміло, якісь важливі деталі залишилися для секретних кімнат, але суть пропозицій прозора: давайте, нарешті, ескалуємо як слід, щоб досягти бажаної всім швидкої деескалації. І те, що на цю публічну пропозицію потрібно давати публічну відповідь, звичайно, дратує тих, від кого чекають відповіді.
Важко зрозуміти розчарування тих, хто до презентації плану у Верховній Раді очікував, ніби Зеленський витягне якогось кролика з циліндра, і всі ахнуть. Втім, розчарування тут, швидше, вдаване: «розчаровані», здебільшого, з-поміж тих, для кого Зеленський назавжди є національною ганьбою та свідченням дебілізму українського виборця, ось вам зайве підтвердження – фокус не вдався. У декого просто свято.
Але кролику взятися нема звідки, відправні точки до перемоги всім давно зрозумілі. Пропозиції Заходу є квінтесенцій позиції України протягом усієї війни: щоб вирішити проблему Росії, потрібно вийти на позицію сили. В ідеалі – поставити Путіна перед перспективою мати справу з військовою силою НАТО. Не НАТО має боятися зіткнення з Росією, це Росія має сахатися від перспективи фатальних неприємностей.
Ідеальний варіант, з низкою застережень – мовляв, усе розуміємо, хай поки що не негайне включення до Альянсу, а лише запрошення – поставлено пунктом першим у плані перемоги, але не тому, що є надія на його виконання, а тому що про це треба нагадувати постійно, щоб колись спрацювало. Є вірне, гарантоване рішення, воно потребує яєць, ні так ні, виростуть – майте на увазі, ми не припинимо нагадувати.
Є стара байка про зеленого песика: його малював театральний художник на декораціях, щоб замовник мав можливість обурено вимагати прибрати найдратівливіший елемент і спокійніше ставився до інших деталей в оздобленні сцени. Такі елементи, перші кандидати на викреслення, у плані є, наприклад, прожект про заміну в майбутньому американських військ у Європі українськими, і це має не так практичне значення, як зайва вказівка партнерам на широке та незакомплексоване мислення українського керівництва, готового розглядати найфантастичніші варіанти. Головне – розглядати варіанти співпраці, не допускати, щоб Україна в гіпотетичних проектах європейської безпеки опинялася у шаблонах сірої буферної зони, перестала розглядатися як важливий партнер.
Найбільш робочі моменти плану широкому загалу, звичайно, не покажуть. Вони, як в акупунктурі, пов'язані з переліками больових точок та інструментів, військових та економічних, які б дозволили Росію десь знерухомити, десь несподівано зробити боляче. У публічному просторі найбільше обговорюється застосування далекобійної зброї, але це найзрозуміліший інструмент, гучний і яскравий у разі влучення.
Головна мета плану в плані не згадується. Його можна буде вважати виконаним, якщо в результаті з'явиться спільний із союзниками план перемоги, який досі відсутній. Власне, його відсутність і змусила Зеленського вкотре полізти на роги, порушуючи дипломатичну пристойність. У нас як 24 лютого 2022 року розпочався період, коли не до пристойності, так і не припиняється. Пристойно було, як тоді вважали багато хто, не класти людей і не чинити опір Путіну, визнати його силову перевагу. Непристойно третій рік вести важкі бої з противником, у якого часом тотальна перевага у живій силі, артилерійському вогні та авіації. Непристойно запитати багатих і могутніх союзників: а ви в цій картинці де? Ми, бідні й слабкі, б'ємося і складаємо безглузді плани. А можна ознайомитися з вашим планом, що носить відбиток роботи тисяч найкращих голів провідних аналітичних центрів світу, а тому, на відміну від нашого, геніальним? Ми відкоригуємо свій, взагалі не проблема. Дайте одним оком подивитися.
І цей, неозвучений і не прописаний пункт київського плану, бентежить наших партнерів більше, ніж прохання про запрошення до НАТО. На ньому потрібно наполягати до кінця
